Трухан-Базалійська Т.Л., д.пед.н. Місечко О.Є.

Житомирський державний університет імені Івана Франка, Україна

ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ МНОЖИННОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ЗАСОБУ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ТУРИЗМУ

Актуальність. Тенденції інтегрованого розвитку, характерні для ХХІ століття, утверджуються в усіх сферах діяльності людини та суспільства. Перш за все, це процес зближення націй, народів, держав шляхом створення загального економічного, інформаційного, а з урахуванням вимог Болонського процесу, – і освітнього простору.

Шлях європейської та світової інтеграції, який обрала Україна, обумовлює необхідність інтенсивних змін в політичному, економічному та соціальному житті нашої держави, і саме тому останнім часом здійснюється реформація в сфері освіти, яка націлена на досягнення рівня кращих світових стандартів.

Суттєвим компонентом процесу оновлення освітніх систем, який відбувається останнім часом в європейських країнах є розвиток системи професійної освіти.

Аналіз стану вітчизняної професійної освіти дозволяє визначити загальну тенденцію розвитку цілей та принципів професійної, в тому числі туристичної освіти: підготовку спеціалістів, здатних швидко адаптуватися до соціально-економічних, суспільно-політичних, інформаційно-технологічних та інших умов розвитку суспільства.

Характер та функції професійної освіти в галузі туризму об’єктивно детермінуються соціально значущими цінностями і потребами суспільства в різносторонніх, висококультурних та нестандартно мислячих спеціалістах. Основним принципом функціонування професійної освіти сфери туризму стало задоволення потреб туристичного сектору економіки країни в спеціалістах різноманітних спеціальностей та кваліфікацій. Окрім того, відбувається зміщення пріоритетів від стереотипної професійної підготовки до професійної освіти, яка направлена на реалізацію потреб особистості, співвіднесення з її здібностями.

Все вищезазначене дає можливість зробити висновок, що зміни, які відбуваються в галузі туризму, вихід України на європейський рівень індустрії гостинності потребують ґрунтовного підходу до формування якісної туристичної освіти, впровадження в освітній процес інноваційних технологій.

Значно більшого розвитку потребують іншомовні комунікативні здібності сучасних спеціалістів, що є невід’ємним компонентом їх повноцінної професійної підготовки та передумовою продуктивної діяльності в умовах міжкультурного спілкування.

Ефективна іншомовна підготовка майбутніх фахівців сфери туризму вимагає якісно нових підходів до змістової та організаційно-методичної сторін лінгводидактичної діяльності. При цьому не викликає сумніву, що основним методичним принципом навчання іноземної мови має лишатися принцип комунікативності. Комунікативний підхід в іншомовній підготовці спеціалістів для туристичної галузі полягає у створенні таких ситуацій, що є максимально наближеними до особливостей реального процесу комунікації.

Державний освітній стандарт вищої професійної освіти вимагає урахування професійної специфіки при вивченні іноземної мови, її націленості на реалізацію завдань майбутньої професійної діяльності випускників. Особливої актуальності набуває професійно-орієнтований підхід до вивчення іноземної мови майбутніми фахівцями в сфері туризму, який передбачає формування у студентів здатності іншомовного спілкування з урахуванням особливостей професійного мислення. Під професійно орієнтованим навчанням ми розуміємо таку організацію засвоєння матеріалу, яка забезпечує професійну зацікавленість, стійкий інтерес кожного студента до вивчення іноземної мови, формує в нього навички та вміння, що необхідні для професійного самовдосконалення, сприяє розвитку всіх компонентів професійної культури – знань, умінь, досвіду, творчості, мотивів. Воно передбачає поєднання професійно-орієнтованого опанування іноземної мови з розвитком професійно-значущих особистісних якостей студентів, оволодіння культурним аспектом мови, що вивчається, і формування спеціальних навичок, побудованих на професійних і лінгвістичних знаннях [8].

Постановка проблеми. Більшість студентів на немовних спеціальностях вивчають іноземну мову неохоче і вважають її „непрофілюючою” дисципліною. Чому це відбувається і як зробити так, щоб професійно спрямоване навчання студентів було більш ефективним, та зберегти при цьому постійний інтерес та ентузіазм до навчання?

Вступаючи до професійних навчальних закладів туристичного спрямування, молоді люди дуже часто не зважають на те, що володіння іноземними мовами є невід’ємним компонентом повноцінної професійної підготовки та передумовою продуктивної діяльності фахівців у галузі туризму. На жаль, небажання студентів таких навчальних закладів вивчати іноземні мови, часто зумовлено традиційним підходом до навчання, якому бракує врахування індивідуальних здібностей особистості. З самого дитинства їх здібності розглядалися лише з точки зору схильності до точних та гуманітарних наук. Існує думка, що люди, схильні до точних наук, не здатні оволодіти гуманітарними дисциплінами (до яких належить і іноземна мова) на високому рівні, тому що це запрограмовано вродженою „нездатністю” інтелекту. Часом „усвідомлюючи” свою „нездатність” як результат стереотипного мислення, молоді люди навіть і не намагаються звернути увагу на власні таланти, тому що вони не вписуються в стандартний набір здібностей, традиційно визнаний в освітній системі.

Працюючи багато років зі студентами даної спеціалізації можна помітити, що таке традиційне бачення є помилковим. Не можна розділяти студентів тільки на „математиків” та „гуманітаріїв”. Студенти, які не мають успіху в точних або гуманітарних науках, з великим успіхом створюють різноманітні презентації, проектують складні туристичні маршрути і з легкістю орієнтуються на місцевості без навігаційних систем, розробляють високохудожні каталоги, формують пакети високоякісних туристичних послуг, переконливо взаємодіють з іншими людьми, впливаючи на їх остаточне рішення тощо. Все це є важливими незамінними уміннями для майбутнього висококваліфікованого спеціаліста в туристичній галузі.

Сучасна освіта дотримується традиційних шляхів навчання: є певний набір вмінь і найважливіших знань, які кожен студент певного навчального закладу повинен опанувати. Для цього використовують однаковий навчальний план, метод навчання та стандартизоване оцінювання. Студентів оцінюють за вміннями вдало досягати узвичаєні стандарти. Більшість навчальних закладів орієнтується лише на лінгвістичні та логіко-математичні здібності. Іншими словами, студент, який добре читає, пише, рахує і розмірковує, завжди стає першим у групі. Викладачі, беручи до уваги тільки ці здібності, нехтують іншими, ігноруючи, таким чином, мало не більшість студентів у групі. Багато студентів, не обдарованих лінгвістичними чи математичними здібностями, можуть володіти іншими природними схильностями. Але часто у них немає шансу проявити свої здібності, тому що увагу на індивідуальні відмінності та таланти звертають в кращому разі на позааудиторних і додаткових заняттях, в гуртках у позанавчальний час за умови наявності бажання у студентів та викладачів [5, с. 73].

Між тим сучасна психолого-педагогічна наука розробляє способи індивідуалізації освітнього процесу, тому що підготовка спеціалістів потребує більш значного урахування індивідуальних здібностей студентів та уваги до їх розвитку. Люди завжди будуть відрізнятися за своїми розумовими здібностями, однак кожен з нас має певний невикористаний потенціал, і якщо його задіяти, можна значно підвищити свій інтелектуальний рівень.

Індивідуалізація професійно орієнтованого навчання іноземних мов покликана, перш за все, розвинути інтерес до іноземної мови професійного спрямування, уможливити особистісно сприятливе сприйняття студентами навчального матеріалу, диференціювати способи та темп навчання, щоб забезпечити глибину вивчення програмного матеріалу.

При плануванні навчання викладач повинен прагнути будувати заняття таким чином, щоб зацікавити усіх учасників навчального процесу. Також потрібно включати в програму завдання і методи роботи, привабливі для всіх учасників, допомагаючи студентам використовувати сильні сторони і компенсувати слабкі сторони їх інтелекту.

До недавнього часу в теоретичних дослідженнях, присвячених проблемі інтелекту, була прийнята точка зору, що інтелект – це загальна вроджена здатність, тією чи іншою мірою притаманна кожному індивіду [8]. Педагоги розглядали інтелект як щось таке, з чим людина народжується, що не зазнає значних змін упродовж усього життя. Він може бути кількісно виміряний за допомогою тестів, на підставі яких робиться висновок про подальшу успішність індивіда. Однак саме прогностична цінність подібних тестів, що спираються на зазначений підхід, була поставлена під сумнів. Для вирішення поставленої проблеми виявилося необхідним в першу чергу переглянути саме поняття інтелекту. В результаті науковою думкою була висунута ідея „множинного інтелекту”.

Метою цієї статті є актуалізувати можливості індивідуалізації професійно орієнтованої іншомовної освіти на основі теорії множинного інтелекту.

Теорія множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера, вперше була опублікована в його книзі „Рамки розуму: теорія множинного інтелекту” (1983). Вона розкриває один з можливих способів індивідуалізації освітнього процесу. Ця теорія отримала всесвітнє визнання як одна з найбільш новаторських теорій пізнання інтелекту людини. Теорія множинного інтелекту стверджує, що люди мислять і вчаться багатьма різноманітними способами.Згідно з цією теорією, людина має не єдиний, так званий „загальний” інтелект, а низку здібностей, які утворюють вербальний, логіко-математичний, візуальний, кінестетичний,міжособистісний, внутрішньо-особистісний, музичний, натуралістичний та екзистенційний типи інтелекту [1]. Кожен із цих типів інтелекту має свою структуру, функції, форми існування, а отже, є особливим потенціалом для розвитку. Гарднер наголошував, що різні типи інтелекту рідко працюють незалежно. Вони використовуються одночасно і доповнюють один одного по мірі того, як люди розвивають власні здібності або вирішують проблеми. Розглянемо особливості кожного з названих вище типів інтелекту [2].

- Логіко-математичний інтелект – це здатність використовувати індуктивний і дедуктивний способи мислення, вирішувати абстрактні проблеми та логічні головоломки, розуміти складні відносини взаємозалежних концепцій, ідей і речей, ставити запитання, експериментувати, підраховувати тощо. Даний інтелект також охоплює уміння класифікувати, прогнозувати, виділяти першорядні властивості предмета, формулювати наукові гіпотези, а також розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Такі вміння, які загалом формують критичне мислення передбачені майже всіма навчальними програмами.

- Вербально-лінгвістичний інтелект – це здатність ефективно застосовувати слова в усній або в письмовій формі. Людина, яка володіє високим рівнем вербально-лінгвістичного інтелекту, любить читати, писати, розповідати історії та насолоджується грою у словесні ігри.

- Візуально-просторовий інтелект – інтелект, що забезпечує сприймання зображень та образів, передбачає здатність уявляти, малювати, працювати над дизайнерським проектом тощо. Даний інтелект розвивається шляхом загострення сенсомоторного сприйняття. Зорові сприйняття комбінуються з попередніми знаннями, досвідом, емоціями й образами, що дозволяє створювати нове бачення предметів і ситуацій. Люди з розвиненим візуальним інтелектом переносять свої уявні образи на створювані або змінювані ними предмети, вони здатні тонко сприймати кольори, лінії, форми та взаємозв’язки, що існують між цими елементами.

- Кінестетичний інтелект – усвідомлення власного тіла, дає можливість контролювати й інтерпретувати рух, танцювати, бігати, стрибати, торкатись, жестикулювати, керувати фізичними предметами, установлювати гармонію тіла й розуму. Даний інтелект містить у собі такі фізичні якості, як координація, баланс, спритність, сила, гнучкість, а також тактильні здібності.

- Музичний інтелект – цьому інтелекту властиве загострене відчуття звуку й емоційна здатність реагувати на нього. У міру того як люди розвивають свої знання про музику, вони розвивають основи даного інтелекту. Подальший його розвиток відбувається тоді, коли вини створюють більш складні й точні варіації музичних зразків, оволодівають умінням гри на музичних інструментах і вокального мистецтва. Даний тип представлений здатністю сприймати, розпізнавати, трансформувати й виражати музичні композиції.

- Міжособистісний інтелект – представлений здатністю швидко розпізнавати й оцінювати настрої, наміри, мотивації та почуття інших людей. Даний інтелект містить у собі сприйнятливість до виразу обличчя, до голосу й жестів, здатність розпізнавати безліч різних міжособистісних сигналів і вміння точно реагувати на ці сигнали з точки зору прагматики. Міжособистісний інтелект включає уміння вербальної та невербальної комунікації, навички спільної роботи, уміння згладжувати конфліктні ситуації, досягати консенсусу, здатність довіряти, поважати, керувати та мотивувати інших до досягнення взаємовигідної мети. Так, наприклад, на елементарному рівні даний тип інтелекту спостерігається в тих людей, які реагують на настрої оточуючих. Більш комплексні міжособистісні навички представлені здатністю розпізнавати й інтерпретувати приховані наміри інших.

- Внутрішньообистісний інтелект є здатністю чітко сприймати себе (бачити власні переваги та недоліки), свідомо помічати свій внутрішній настрій, наміри, мотивації, темперамент і бажання; здатністю самодисципліни, саморозуміння й самооцінки. Людина, яка має даний тип інтелекту, почуває себе краще, якщо має можливість обмірковувати свої дії та вчинки, здійснювати самооцінку. Потреба в самоаналізі робить даний тип інтелекту найбільш особистісно спрямованим [4; 5, с. 27–33].

- Натуралістичний інтелект передбачає здатність навчатися за допомогою природи. Такі люди одержують задоволення від дій, пов’язаних із природою, наприклад, спостереження за птахами, колекціонування метеликів і комах, дослідження дерев або догляду за тваринами. Вони також люблять ходити в гори, у походи. Їм подобається вивчати екологію, природу, рослини і тварин. Для них важливо, щоб навчання проходило на відкритому просторі. Вони здатні класифікувати, групувати явища навколишнього середовища, мають дар відчувати та розуміти природу, передбачати та розпізнавати закономірності у природі, яка нас оточує [4; 9].

- Екзистенціальний інтелект – це здатність філософствувати, медитувати, вивчати історію, культуру, релігії, обговорювати „життєві питання”. Це – сукупність задатків, що утворюють світогляд людини та спонукають її до філософського пізнання світу та його влаштування, дослідження глобальних проблем буття, пошук відповідей на загальнолюдські споконвічні питання та розв’язок основних суперечностей добра і зла, життя і смерті [6].

Застосування теорії множинного інтелекту у ході навчання іноземної мови ґрунтується на врахуванні різноманіття індивідуальних психологічних відмінностей студентів та створенні відповідних шляхів для їх актуалізації в умовах навчально-пізнавальної діяльності. Беручи за основу той факт, що теорія множинного інтелекту загалом дає точний опис відмінностей у здібностях людей, можна припустити, що деякі студенти можуть легше, ніж інші, навчатися завдяки стимулюванню та підкріпленню домінуючих видів їх здібностей.

Сучасний викладач, враховуючи вимоги індивідуалізації і диференціації навчання, повинен уміти працювати одночасно з різними студентами (з різним рівнем знань, різним складом розуму, різним ставленням до навчання), вибудувавши особливу лінію навчання для конкретного студента з урахуванням особливостей його інтелектуальних здібностей.

Комплекс методів, які використовується під час навчання в межах теорії множинного інтелекту є надзвичайно різноманітним: „керована образність” (“guided imagery”); читання із застосуванням абстрактних символів та формул; народний та креативний танок, ритміка; метод зворотного зв’язку (“giving and receiving feedback”); мовчазний метод роздуму (“silent reflection method”); метод „активна уява”; метод складання плану (“outlining”); рольова гра; презентації, колективні проекти, індивідуальні проекти, індивідуальне чи колективне вивчення, дослідження певних фактів, систематизація відповідної інформації та презентація основних положень і висновків щодо досліджуваного факту; ведення журналів, особистих щоденників; креативне письмо; метод графічних зображень (“graphic organizers”); метод фокусування та концентрування (“focusing / concentration skills”); метод пантоміми (“gestures”); метод розповіді; імпровізована розповідь (“impromptu speaking”); метод малюнку; драматизація; „музична композиція”; сумісне вивчення (“cooperative learning”); спілкування один-на-один (“person-to-person communication”); „стратегії мислення”; поезія; метод самопізнання (“know thyself”); метод проблемного малюнка (“problem-solving drawing”); складання карти особистості (“mind mapping”); силогізми; „мозковий штурм” тощо [6].

Важливо також звернути увагу на той факт, що з усього різноманіття викладачеві потрібно обрати такі методи та відповідні вправи, які були б найоптимальнішими в межах конкретної навчальної ситуації, теми, мети, студентської групи.

Висновки. Зважаючи на те, що сучасний етап розвитку освітніх тенденцій знаходиться в особистісній площині, пріоритет упровадження інновацій має насамперед стосуватися розвитку та становлення студента не лише як фахівця, а і як гармонійної, активної, діяльної, цілеспрямованої особистості. Тож перехід від одноманітного, типізованого сьогодення вищої школи до реалізації засад теорії множинного інтелекту, а відповідно й до урізноманітнення видів діяльності під час занять може стати кроком на шляху досягнення ідеалу, до якого прагне система сучасної особистісно зорієнтованої освіти.

Запропонована теорія множинного інтелекту, яка вже здобула велику популярність і довіру викладачів Заходу, орієнтуватиме вітчизняних викладачів вищого навчального закладу саме на індивідуальні здібності студенті. Таким чином, заняття, побудоване на положеннях теорії множинного інтелекту, буде більш продуктивним та цікавим як для студентів, так і для самих викладачів, сприятиме розкриттю їх здібностей.

Теорія множинного інтелекту дозволить викладачам вищих навчальних закладів реалізовувати принципи особистісно зорієнтованої освіти. Так, з’являється можливість індивідуального навчання студентів з опорою на їх здібності, що саме і передбачає сучасна освіта.

Отже, застосування теорії множинного інтелекту в освітньому процесі може допомогти студентам зрозуміти свої здібності та зайняти власну нішу в професійному житті, тим самим максимально самореалізуватися.

Список використаних джерел:

1. Gardner H. Seven Steps to Intelligence [Електронний ресурс] / H. Gardner. – Режим доступу: http://www.newhorizons.org

2. Gardner H. Multiple intelligences and education [Електронний ресурс] / H. Gardner. – Режим доступу: http://www.infed.org/thinkers/gardner.htm

3. Gardner H. Multiple Intelligences [Електронний ресурс] / H. Gardner. – Режим доступу: http://www.businessballs.com/howardgardnermultipleintelligences.htm

4. Ворон М. Множинний інтелект: від теорії до практики [Електронний ресурс] / М.Ворон, Ю. Найда. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/theory/1740

5. Гарднер Г. Множинні інтелекти. Теорія у практиці: хрестоматія / Г. Гарднер. – К.: Мегатайп, 2004. – 288 с.

6. Гусак М.Г. Теорія множинного інтелекту як підстава особистісно зорієнтованого навчання / М.Г. Гусак // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2011. – № 3 (13). – С. 12.

7. Дегтярьова Ю.В. Теоретичні основи експеренційного навчання іноземних мов [Електронний ресурс] / Ю.В. Дегтярьова. – Режим доступу: http://www.duep.edu/section/.../ visnik/uk.html

8. Закон України „Про вищу освіту” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua

9. Осадча О.В. Шляхи розвитку здібностей людини у світі теорії множинності інтелекту [Електронний ресурс] / О.В. Осадча. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 20_PRNiT_2007/Philologia/23324.doc.htm