Осадча О.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

АКТИВНЕ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВНЗі

Традиційні методи навчання у вищому навчальному закладі більше зорієнтовані на пізнавальний, інтелектуальний компонент діяльності, вони формують у майбутніх фахівців переважно формальні знання, що не завжди можуть перейти у поведінковий компонент. Ми ставимо за мету збагачення знань студентів, формування вмінь оптимально застосовувати отримані знання у взаємодії з оточуючими людьми, вмінь ефективного спілкування.

Викладачеві важливо виробити такі підходи, які є результативними для студентів. Вчені, що досліджували цю проблему, розробили «піраміду пізнання», яка показує, що чим більше ступінь участі студентів в процесі пізнання, тим більше інформації засвоюється ними. На піраміді представлені різні способи презентації матеріалу [1]. Різноманітність таких методів дозволяє ефективно працювати у різних режимах: «викладач – студент», «викладач – група», «студент – студент», «студент – група»:

- лекція (5% засвоєння): один із способів подачі необхідної інформації. Студенти знаходяться в положенні пасивних слухачів;

- читання (10% засвоєння): найбільш корисне для студентів у поєднанні з іншими способами навчання;

- аудіовізуальні засоби (20% засвоєння): повинні поєднуватися з подальшим обговоренням;

- використання наочних посібників (30% засвоєння): за допомогою наочності (діаграми, слайди, роздатковий матеріал) викладач може ефективно навчати студентів з будь-яким видом сприйняття;

- обговорювання в групах (50% засвоєння): дає можливість студентам висловлювати свої думки, ділитися враженнями та емоціями, міркувати, робити висновки;

- навчання практикою дії (70% засвоєння): студентам пропонується уявити себе у певній ролі при вирішенні життєвих ситуацій. Цей метод передбачає широке використання рольових ігор, наприклад «Перекладач», де один студент читає речення рідною мовою, а його партнер перекладає іноземною. Це змушує того, хто надає речення для перекладу, слідкувати не тільки за змістом, але й за правильною паузацією, інтонацією, доступністю сприйняття;

- виступ у ролі того, хто навчає і дослідника (90% засвоєння): консультування одногрупників, навчання своїх однолітків, дослідження проблеми – один з найефективніших методів навчання.

Часто на практичних заняттях ми просимо більш підготовлених студентів пояснити окремий матеріал іншим студентам, або виступити у ролі викладача та провести фрагмент заняття. Мотивуючою є настанова: «Уявіть, що ваш сусід-школяр звернувся до вас за допомогою. Він не розуміє граматичне явище «Пасивний стан дієслів». Як ви можете йому пояснити? Які приклади наведе? Ви вважаєте, що школяр зрозумів?». Іншим прикладом виступу студента у ролі того, хто навчає, може бути робота у фронтальному режимі з групою, де студент просить перекласти лексичні одиниці, вживання яких активізується на занятті.

Активне навчання передбачає використання інтерактивних методів, ціль яких – зміна та покращення моделей поведінки учасників процесу. Інтерактивні методи поділяються на рольові ігри, ділові ігри, інтерактивні ігри, симуляцію, роботу у групах [2]. Ці методи мають багато спільного, але є між ними і суттєва різниця.

Рольова гра більш нагадує театр. Рішення проблеми при цьому не є основним завданням.

Ділова гра формує професійні навички на основі досвіду та особистісних якостей. Так «психологу» можна запропонувати проконсультувати «клієнта» з якоїсь проблеми, а «екологу» – підготувати план порятунку рідких біологічних видів.

Групова робота дозволяє вирішити проблему групою, скласти план дій, розподілити ланки роботи та відповідальність.

Симуляція націлена на вирішення проблеми. Метод симуляції спочатку застосовувався у військовій сфері, потім у менеджменті, стратегічному плануванні, а потім – в освіті. Під симуляцією можна розуміти такий метод навчання, у якому моделюються конкретні життєві ситуації. Їх розв’язка залежить від поведінки учасників процесу взаємодії. Це може бути і реальна ситуація, і вигадана, вірогідність якої у повсякденному житті велика. Симуляція схожа на рольову гру, але в ній немає чітких ролей, а є початкові умови, які дозволяють учасникам будувати свій хід гри. Ціль симуляції – передача інформації, тренування навичок та вмінь учасників, нове бачення проблеми, виявлення недоліків у знаннях.

Інтерактивна гра – це аналіз, активізація особистісних здібностей, навчання на власному досвіду, де знання здобуваються не з зовнішніх джерел, а через досвід людини. В інтерактивній грі немає розділення на ролі. Важлива умова – участь кожного у грі. Задається ситуація та ставиться певна ціль, набирається якась кількість балів. За відсутності цілі гра буди сприйматися як штучна, що може знизити її ефективність. Такий від гри ближче до спортивного змагання. Це можуть бути вікторини, квізи, кросворди (так ми широко використовуємо пошук слова з тексту за його визначенням). Так можуть перевірятися фахові знання, знання реалій країни, мова якої вивчається. До розробки завдань можна залучати й студентів, це стимулює творчий підхід до навчання та дозволяє підтримувати інтерес.

Список використаних джерел:

1. Cізанов О.М. Концептуально-методологічні підходи до створення модульного курсу / О.М. Сізанов, М.М. Поплавський // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 12. – С. 45–47.

2. Кирилюк Л.Г. Активное обучение: инструментарий и методы / Л.Г. Кирилюк, В.В. Величко // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 12. – С. 30.