Д. е. н. Тісунова В. М . ^* , Тісунова Г. О. ^**

^* Луганський державний університет внутрішніх справ іменіЕ. О.Дідоренка ; ^** Державне підприємство «Луганський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», Україна

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

З метою активізації інвестиційної діяльності держава сприяє розвитку такої діяльності через реалізацію певних заходів, які включають, зокрема: законодавчі та нормативні акти, фінансування, розбудову інфраструктури, спрощення заснування та ведення бізнесу, підвищення інвестиційної культури.

Світовий досвід показує, що без активної регулюючої ролі держави, яка закріплюється у відповідних законах, не може бути ефективної, соціально-орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де держава відсторонилася б від регулювання і стимулювання ключових соціально-економічних, у тому числі інвестиційних процесів.

Кожна з країн самостійно обирає співвідношення між масштабами застосування прямих та непрямих форм підтримки інвестиційної діяльності, зазвичай віддаючи перевагу одній із них. Із узагальнення загальносвітового досвіду випливає, що для країн Європейського Союзу та інших розвинених країн при застосуванні інструментів інвестиційної політики принциповими є наступне: фіскальні преференції повинні бути недискримінаційними (прозорі критерії та процедура отримання), щоб не забезпечувати штучні конкурентні переваги для окремих підприємств, а створювати стимули для всіх підприємств інвестувати у власний майбутній інвестиційний потенціал; надання фінансової допомоги окремим суб’єктам господарської діяльності може бути лише конкурентним шляхом: державне замовлення; гранти та ін.

Держава спрямовує зусилля на :

1) Формування нормативно-правового поля інвестиційної діяльності, механізмів її стимулювання, системи інституційних перетворень, захисту інвестицій.

2) Створення системи комплексної підтримки інвестиційної діяльності, розвитку виробництва, підвищення конкурентоспроможності та експорту наукомісткої продукції.

3) Розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності, включаючи систему інформаційного забезпечення, систему експертизи, фінансово-економічну систему, виробничо-технологічну та ремонтну підтримку, систему підготовки і перепідготовки кадрів.

Політика держави стосовно інвестицій повинна будуватися за принципом: з одного боку – держава повинна відповідати за досягнення найкращих результатів з позиції ринкової ефективності, приймаючи на себе ризик інвестиційних рішень, з іншого боку – держава покликана виступати партнером приватних інвесторів, максимально можливо сприяти росту їх ефективного виробничого капіталу.

Зважаючи на те, що основний критерій, за якими інвестор обирає країну для реалізації бізнес-проектів, є прибутковість ведення бізнесу, безпека інвестицій та перспективність, можна відзначити, що Україна відповідає лише одному з них – при бутковості. Вітчизняний ринок, який динамічно розвивається, може забезпечити на багато більшу прибутковість інвестицій, ніж сталі ринки економічно розвинених країн.

В останні роки іноземні інвестиції в розвинені країни переважно спрямовувалися на фінансування злиття, поглинання або реструктуризацію великих компаній, а не на будівництво нових об'єктів, які могли б стимулювати зростання економіки. Натомість інвестиції в країни, що розвиваються, до яких належить і Україна, переважно фінансують розвиток нових проектів. Водночас невідповідність України таким критеріям, як безпека інвестицій та перспективність, нівелює позитивний вплив від очікуваної прибутковості проектів, що стримує приплив іноземних інвестицій.

За період 2004–2011 pp . питома вага прямих іноземних інвестицій, спрямованих у вітчизняну промисловість, зменшилася на 31,5% (з 133,2% до 101,7%) у 2011 р. Промислова перевага у залученні прямих іноземних інвестицій залишається у підприємств низьких технологічних укладів із сировинною спрямованістю, серед яких підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, металургійного виробництва.

Для притягнення інвестицій, у тому числі й іноземних, в економіку України необхідні корінні перетворення, насамперед, у внутрішніх галузях життєдіяльності України, що впливають на зменшення обсягів інвестування, зокрема: підвищення ставок позики, збільшення термінів будівництва і невиконання його термінів, підвищення поточних витрат, нові вимоги екології. Ці аспекти повинні обов'язково включатися державою при регулюванні інвестиційної діяльності.

Важливим інструментом інвестиційної політики є р озробка та реалізація регіональних інвестиційних стратегій, які мають бути спрямовані на поліпшення соціально-економічних показників регіонів за рахунок ефективного використання їх ресурсного потенціалу.

Регіональна інвестиційна стратегія має включати: визначення інвестиційних потреб та інвестиційних ресурсів регіону з метою виявлення цілей та пріоритетів економічного розвитку регіону.

Система і структура цілей повинна бути розроблені на основі наступних принципів: регіональні цілі повинні випливати із загальної концепції соціально-економічного розвитку країни і не суперечити стратегічним загальнодержавним цілям; регіональні цілі повинні бути сформульовані з урахуванням специфіки і потреб регіону; цілі повинні виходити не з наявності ресурсів та можливостей, навпаки, ресурсна програма повинна формуватися з встановлених цілей.

Конкретна розробка структури цілей і в цілому стратегії повинна здійснюватися на рівні сучасних методик з широким використанням незалежних експертів і системи експертних оцінок.