Дикан О. В.

Івано-Франківський національний медичний університет, Україна

ЕМОЦІЙНО-ОЦІННА ЛЕКСИКА ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМА

(з історії вивчення)

Основний аспект лінгвістичної інтерпретації емоції та оцінки – це їхня реалізація у мовленні, що особливо яскраво проявляється у так званій емоційно-оцінній лексиці. Вказана група лексики становить собою проблемне питання у сучасному мовознавстві, оскільки не існує єдиного терміну на її означення, єдиної класифікації та єдиного розуміння її сутності.

Автори першого українського словника лінгвістичних термінів Є. В. Кротевич і Н. С. Родзевич дану групу лексики визначають як емоційну і у дефініції вказують, що це «слова, які служать для вираження почуттів та настроїв людини» [4, с. 58]. У складі цієї лексики, на думку цих мовознавців, виділяються такі групи:

1) слова, що безпосередньо означають почуття: любов, ненависть, радість, жах, покора тощо;

2) слова, у значенні яких дається оцінка явища, предмета: хороших, поганий, жахливий, чудовий тощо;

3) слова, в яких емоційне ставлення до предмета або явища виражається граматичними способами, особливими суфіксами та префіксами: кошенятко, вітрюга, бабуся, малесенький тощо [4, с. 58] .

Як бачимо, дослідники емоційної лексики звернули увагу на словотвірний аспект вираження емоційності, який чи не найбільш активно опрацьований як в українському, так і в російському та польському мовознавстві.

В українському та російському мовознавстві переважає думка, згідно з якою, емоційно-оцінне значення реалізують так звані суфікси суб’єктивної оцінки. У «Словнику лінгвістичних термінів» Д. І. Ганича та І. С. Олійника подається термін «категорія суб’єктивної оцінки», під якою розуміють «семантико-граматичну категорію, яка виражає суб’єктивну оцінку предмета, ознаки чи ознаки дії і вносить в основне лексичне значення слова додаткові емоційно-експресивні відтінки: значення пестливості, здрібнілості, прихильності, ніжності або негативної оцінки: зневажливості і згрубілості чи фамільярності» [3, с. 103].

Автори розділу «Словотвір» академічної граматики російської мови у складі слів з суфіксами суб’єктивної оцінки виділяють такі групи: «зменшувальні, пестливі, зменшувально-пестливі і збільшувальні» [5, с. 220].

У польському мовознавстві немає відповідника терміну «деривати з суфіксами суб’єктивної оцінки», похідні з таким значенням входять у групу, означену терміном «деривати модифікаційні» [7]. Серед вказаних дериватів виділяються такі групи похідних слів: демінутивні, аугментативні та експресивні назви. Проте демінутиви і аугментативи, окрім інформації про розмір предмета, несуть і емоційне забарвлення. Як справедливо зазначає Д. Бутлер: «Емоційні відтінки містяться і в цих словах, позитивні почуття швидше асоціюються з предметами малими, ніж великими» [7 , с. 167]. Однак, варто зазначити, що у контекстному вживанні вказані деривати можуть мати інші значення: демінутиви виражати зневажливе, іронічне ставлення [6 , с. 94].

Суттєвим кроком вперед у розумінні емоційно-оцінної лексики в українському мовознавстві була монографія А. А. Бурячка «Українське усне літературне мовлення». У її підрозділі автор обґрунтовує співвідношення емоційної та оцінної лексики. Лексику, яка виражає тільки оцінку науковець називає оцінною, а ту, яка, крім оцінки містить ще й емоцію, називає емоційною, до того ж стверджує, що емоційною не може вважатися лексика, яка не містить оцінки [2, с. 17].

Нам більш вдалим видається термін на означення лексики, що виражає емотивне і оцінне значення – емоційно-оцінна лексика, бо термін емоційна лексика не передає двоплановість вираженого значення емотивного і оцінного.

А. А. Бурячок також вперше в українському мовознавстві розглядає особливості вживання оцінної лексики в усному літературному мовленні. Він описує структурно-семантичні типи у тому чи іншому стилі мовлення, з ’ ясовує способи посилення експресії. Також мовознавець досліджує вплив діалектного субстрату на оцінну лексику носіїв літературного мовлення. Крім того, вчений зазначає, що «насиченість усної літературної мови оцінною лексикою залежить від багатьох чинників, але насамперед від змісту і стилю мовлення, його комунікативної спрямованості, освіти й психічного стану мовця» [2, с. 83].

Всю емоційну лексику дослідник-мовознавець поділяє на такі групи:

1) слова, які використовують для передачі своїх або чиїхось почуттів, емоцій, настроїв, вираження свого ставлення до повідомлених фактів, для характеристики людини в цілому або тільки з якогось боку;

2) слова, що їх уживають дорослі в розмові з дітьми;

3) інтимні звертання;

4) вигуки;

5) слова з суфіксами зменшеності, пестливості, згрубілості;

6) слова, які вживаються у непритаманному їм стилі мовлення;

7) підсилювальні і спонукальні частки;

8) слова, що вживаються в оцінюванні ступеня вияву ознаки, дії тощо з боку мовця;

9) модальні слова.

Дана класифікація містить суттєві недоліки: одні її складові виділяються за частиномовною приналежністю, другі – за семантичними характеристиками, треті – на основі словотвірних ознак. Та, незважаючи на це, класифікація емоційної лексики А. А. Бурячком має велике значення, вперше в українському мовознавстві було представлено, згруповано, майже всі мовні засоби реалізації оцінно-емоційного значення.

Як бачимо, основну увагу дослідники емоційно-оцінної лексики приділяли її словотвірним характеристикам, тому і класифікації переважно базуються на словотвірних значеннях дериватів. Також більшість мовознавців підкреслюють нерозривний зв'язок категорій оцінки та емотивності на мовному рівні Деякі класифікації, зокрема А. А. Бурячка торкаються і морфологічного аспекту емоційно-оцінної лексики. Проте класифікації, яка б базувалася на значеннєвих характеристиках всією групи емоційно-оцінної лексики, а не тільки іменників з суфіксами суб’єктивної оцінки до цього часу не існує.

Список використаних джерел:

1. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. События. Факт / Н. Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1988. – 341 с.

2. Бурячок А. А. Оцінна лексика в українській літературній мові / А. А. Бурячок // Українське усне літературне мовлення. – К.: Наук. думка, 1967. – С. 75–93.

3. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К.: Освіта, 1985. – 360 с.

4. Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів / Є. В. Кротевич, Н. С. Родзевич. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 236 с.

5. Русская грамматика / под ред. Н. Ю. Шведовой: в 2 т. – М.: Наука, 1980. – Т. 1 . – 788 с.

6. Сагач Г. М. Слова з емоційними відтінками значень / Г. М. Сагач // Рідне слово. – К.: Наук. думка, 1974. – № 9. – С. 36 – 44.

7. Buttler D. Wyrazy wartościującę i nacechowane uczuciowo / Buttler В // Język i my. – Warszawa, 1987. – S. 167 – 172.