К. політ. н. Ярошко О.З.
Інститут соціальної та політичної психології НАПНУкраїни, м. Київ
ДОВІРА УКРАЇНЦІВ ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ ДЕРЖАВИ
Довіра є важливою категорією не лише міжособистісних відносин, а й запорукою та мірилом ефективності дій органів державної влади та їх посадових осіб. Згідно з чинним законодавством, центральний банк держави – Національний банк України – забезпечує стабільність грошової одиниці країни, а також визначає і проводить грошово-кредитну політику і сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання [3; 7]. Тому від його результативності залежить сприйняття громадянами не лише грошово-кредитної політики, а й економічної та урядової в цілому.
Мета цього дослідження – визначення особливостей феномену довіри населення України до центрального банку держави. Для досягнення дослідницької мети, ставляться такі завдання: а) з’ясувати специфіку довіри українських громадян до Національного банку крізь призму балансового показника довіри – недовіри; б) виявити характерні риси суспільної довіри та недовіри до зазначеної владної інституції шляхом їх диференціації на часткову і цілковиту; в) розглянути рівні довіри жителів регіонів країни до зазначеного банку.
Задля виконання поставлених завдань на шляху осягнення дослідницької мети, використовуємо результати моніторингових досліджень Інституту соціальної та політичної психології НАПН України з проблематики довіри населення до владних та суспільних інституцій у період 2004–2011років, а для виконання завдань б–в , дані всеукраїнських репрезентативних опитувань дорослого населення, отриманих методом інтерв’ювання 3–10травня2005року (вибірка становить 1217осіб, похибка репрезентативності – 2,5%) [4, с. 4], 20–27січня2006року (вибірка – 2000осіб, похибка – 2,4%) [6, с. 4], 21–25травня2007року (вибірка – 2000осіб, похибка – 2,2%) [5, с. 4], 18–24грудня2009року (вибірка – 1997осіб, похибка – 2,2%) [8, с. 4], 26–31серпня2010року (вибірка – 2003осіб, похибка – 2,2%) [1, с. 4] та 27–31серпня2011року (вибірка – 2000осіб, похибка – 2,2%) [9, с. 4].
З часу приходу до влади «помаранчевої» команди довіра до Національного банку стала зростати, що відобразилось на відповідному балансовому показнику довіри – недовіри: у травні 2004року він становив –21,5, а через рік вже –10,4 та у жовтні наступного року +0,9, проте увересні2007року погіршився до –6,4, а у листопаді 2008рокувпавдорекордноїпозначкиза аналізований період –40,0 і майже статистично не змінився у грудні 2009року і становив –38,6 [9, с. 18]. Таке різке падіння рівня довіри громадян до центрального банку держави, відповідального за її грошово-кредитку політику, вочевидь, слід шукати не лише в розчаруванні у «помаранчевій революції» та її лідерах, а й у впливі світової економічної кризи, що у розвинутих країнах почалась ще в 2007році, а Україну охопила восени 2008року, а у січні наступного, на думку спеціалістів Центру економічного розвитку, досягла «дна», а вже у травні економіка держави почала демонструвати висхідний тренд [2, с. 6–7]. Проте в українському варіанті заходи щодо подолання фінансово-економічної кризи ускладнювались протистоянням між двома центрами – Національним банком, вплив на який мав Президент, та Кабінетом Міністрів. Як результат виходу із кризи, а то й зміни влади, у серпні2010року балансовий показник довіри – недовіри до Національного банку покращився вдвічі і становив –18,5, а через рік статистично достовірно не змінився (–20,3) [9, с. 18].
Визначаючи особливості довіри громадян до центрального банку держави в термінах часткової / цілковитої довіри / недовіри, відзначимо, що йому весь аналізований період українці довіряють з обережністю. Тобто має місце переваження показника часткової («скоріше довіряю») над цілковитою («цілком довіряю») довіри: у 2005році 21,2% проти 10,2% [4, с. 29], у 2006році – 26,5% проти 4,7% [6, с. 33], у 2007році – 28,7% проти 4,3% [5, с. 28], у 2009році – 17,5% проти 2,3% [8, с. 28], у 2010році – 23,8% проти 4,7% [1, с. 6] та у 2011році – 20,4% проти 5,8% [9, с. 15]. Зрештою, ті з громадян, які не довіряють Національному банку, переважно роблять це теж з обережністю, проте до фінансово-економічної кризи. Йдеться про переважання показника часткової недовіри («скоріше не довіряю») над цілковитою («зовсім не довіряю»): у 2005році 22,5% проти 19,3% [4, с. 29], у 2006році – 22,6% проти 15,9% [6, с. 33], у 2007році – 22,2% проти 17,1% [5, с. 28]. Проте вже у кризовий період ці два показники недовіри статистично тотожні, тобто не довіряє населення однаково як повною мірою, так і частковою, за винятком 2009кризового року, де переважно не довіряли повністю: 34,0% проти 24,4% респондентів, що частково не довіряли [8, с. 28]. У 2010році показники цілковитої і часткової недовіри до Національного банку становили 22,7% і 24,3%, відповідно [1, с. 6], а у 2011році – 24,3% і 22,2% [9, с. 15]. Вочевидь, загальне покращення балансового показника пом’якшує недовіру у посткризовий період.
Західний регіон у контексті довіри до Національного банку не відзначається вищими показниками, ніж по Україні в цілому, а у 2006році (16,2%) навіть дещо менше довіряє цій фінансовій інституції (показник по Україні – 31,2%) [6, с. 34, 39], як і в 2011році – 23,9% (загальнонаціональний показник довіри – 26,2%) [9, с. 16, 19]. Однак, вочевидь, на тлі перемоги «помаранчевих» Галичина демонструвала дещо вищі показники довіри до Національного банку у 2005(47,2%) (загальноукраїнський показник – 31,4%) [4, с. 36–37] та в 2006роках (38,1%) [6, с. 39]. У 2005–2006роках центральні області України більш довірливо ставилися до головного банку в державі: Північний Схід – 36,6%, власне Центр – 34,5% у 2005році [4, с. 37] та Північний Схід – 34,9% у 2006році [6, с. 39]. Проте з початком глобальної фінансово-економічної кризи та її перебігом довіра мешканців цього регіону до Національного банку зменшилась: 28,5% у 2007році (загальнонаціональний показник – 33,0%) [5, с. 29, 32], 15,5% у 2009році (загальнонаціональний показник – 19,8%) [8, с. 29, 32] та 20,7% у 2011році [9, с. 19]. На Сході у 2006році зафіксовано дещо вищий показник довіри до згаданої фінансової інституції – 40,4% [6, с. 39], хоча власне Донбас у перші роки «помаранчевих» менше їй довіряє: 22,0% у 2005році [4, с. 37] та 25,5% у 2006році [6, с. 39]. Проте в часи кризи і посткризовий період Схід найбільше довіряє Національному банку: 39,0% у 2007році [5, с. 31], 23,9% у 2009році [8, с. 32], 32,9% у 2010році [1, с. 10] та 33,1% у 2011році [9, с. 19]. Як і на Донбасі, на Півдні у 2005–2006роках дещо менше довіряли Національному банку: 23,9% у 2005році [4, с. 37] та 25,9% у 2006році [8, с. 32], а згодом, як і в цілому по Україні, за винятком 2010року, коли цей регіон показав найнижчий індикатор довіри до вище згаданої інституції – 22,6% [1, с. 10].
Отже, довіра населення України до центрального банку значною мірою детермінується станом розвитку політичної системи в країни (протистоянням між Президентом і прем’єром), а також впливом на фінансово-економічну систему країни глобальної кризи, тому українці більшою мірою схильні не довіряти, аніж довіряти Національному банку, особливо у часи кризи. Загалом, довіра громадян до Національного банку носить критичний характер, немає сліпої віри в банківський сектор. Зрештою, недовіра така ж, хоча у пікові кризові періоди здебільшого мова йде про повну недовіру до Національного банку, а далі – однаково з обережністю, як і з повною зневірою. Захід, особливо Галичина, і Центр після приходу «помаранчевих» більше довіряли головному банку держави, проте згодом Захід – тотожно із загальноукраїнськими показниками, а Центр – найбільш недовірливо. Східний регіон нашої держави найбільш довірливо ставиться до цієї банківської інституції, навіть за кризових умов у фінансово-економічному секторі. Довіра Півдня аналогічна із загальноукраїнським рівнем, проте за часів «помаранчевих» – дещо нижча.
Список використаних джерел:
1. Актуальні проблеми українського суспільства на старті нового політичного сезону: інформаційний бюлетень. Вересень’2010 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2010. – 58с.
2. Економічна криза в Україні: наслідки на ефективність антикризової політики: інформаційний бюлетень. Грудень ’2009. – К., 2009. – 45с.
3. Конституція України від 28червня1996року №254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print1359142642805519
4. Моніторинг суспільно-політичної ситуації в Україні: інформаційний бюлетень. Червень’2005 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2005. – 72с.
5. Політична криза – 2007 у вимірах суспільної свідомості: інформаційний бюлетень. Травень’2007 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2007. – 48с.
6. Початок нового політичного року: оцінки громадян та їхні електоральні наміри: інформаційний бюлетень. Січень’2006 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2006. – 62с.
7. Про Національний банк. Закон України від 20травня1999року №679 – XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/679-14/print1359142642805519
8. Україна передвиборна: рейтинги кандидатів у президенти, рівень довіри громадян до органів державної влади та інших суспільних інститутів, соціальні настрої: інформаційний бюлетень. Грудень’2009 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2009. – 50с.
9. Українська держава на рубежі третього десятиріччя незалежності: думки та оцінки громадян: інформаційний бюлетень. Вересень’2011 / за ред.М.М. Слюсаревського ; упоряд .Л.П. Черниш . – К., 2011. – 60с.