К.іст. н. Бігун Г. С., к. філол. н. Шапран Д. П.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Національна ідентичність надзвичайно багатогранна й різнопланова, у сучасній науці розрізняють кілька її видів, з-поміж них культурна ідентичність в найбільш загальному вигляді визначається як ототожнення себе індивідом з певною культурною традицією, прийняття її норм, цінностей, моделей поведінки та інших культурних характеристик, прийнятих в суспільстві даної культури.

Актуальність . Становлення української державності актуалізує не лише проблеми ідентифікації особистості, а й ідентифікації етносу в цілому, його матеріальної й духовної культури. У процесі формування державних інститутів незалежної України неодмінно ідентичність стає призмою, крізь яку розглядаються й оцінюються багато важливих аспектів сучасного життя, включаючи проблеми нації й національного самовизначення.

Мета статті – розглянути деякі сучасні тенденції культурної ідентифікації громадян України як необхідної умови становлення модерної національної держави, дослідити сучасні типи культурної ідентичності українців, їх витоки та соціально-ідеологічні репрезентації і перспективи.

Проблематика української національно-культурної ідентичності є предметом дослідження багатьох вітчизняних учених, з-поміж яких В.Андрущенко, С.Кримський, В.Табачковський, М.Попович, В.Горський, В.Воронкова, М.Михальченко, М.Розумовський та ін.

Набуття людиною певної культурної ідентичності здійснюється в процесі соціалізації особистості, «шляхом засвоєння і прийняття пануючих в даному суспільстві елементів свідомості, смаків, звичок, норм, цінностей» [4, с. 176]. Генеза кожної культури (як і її носіїв – етносів та народів) проходить в конкретно-історичних умовах, що втілюють свої специфічні ознаки і риси. На сьогодні дослідники виділяють кілька типів національно-культурної ідентифікації соціальних індивідів в Україні [ 1–3]. Перший тип зорієнтований на традиційну українську культурну ідентичність, в основі якої стереотипне уявлення про образ українця, сформоване в межах романтично-народовського руху й доповнене націоналістичною ідеологією середини ХХ століття. Культурними орієнтирами тут стали знакові постаті Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери, козаччина як ідеал національної самодостатності, націнально-культурні традиції. Але найголовніший інструмент становлення такого типу ідентичності – це сучасна українська літературна мова, що стала найбільш універсальним засобом маніфестації народності, національної самобутності, національного характеру, прагнення звільнитися від «чужих» впливів. Ця модель лежить в основі культурної політики так званого національно-демократичного табору, адептів національної ідеї в її класичній формі.

Другий тип зорієнтований на імперську російську культурну традицію, що була започаткована ще в дореволюційну добу й надалі послідовно насаджувалася радянською освітньо-пропагандистською системою. Найбільш вагомим об’єднавчим чинником носіїв такого типу ідентичності так само є мовний пріоритет: переконаність у перевагах російської мови як більш придатної для «високого» стилю спілкування, необхідного атрибуту освіченості, вищого культурного розвитку й соціального статусу. Проте ідеологічні носії цієї течії не знаходять у сучасних умовах помітної підтримки.

Третій тип, досить чітко окреслений та досить популярний, сформувався на основі культурної спадщини комунізму і репрезентує ідентичність «радянської людини». Популярність його зумовлена психологічною непристосованістю значного прошарку людей до умов боротьби за виживання в нових соціальних обставинах, ностальгією за уявними соціально-економічними перевагами радянського ладу.

Четвертий тип склався внаслідок активного впливу на Україну глобальних інформаційних, культурних, геополітичних, економічних процесів. Він декларує відданість «західним» культурним цінностям: прагнення свободи і розвинене демократичне начало, неприйняття будь-якої деспотії щодо людської гідності та достатній індивідуалізм, відданість традиційним загальнолюдським цінностям і толерантність, відкритість до модерного, цивілізованого світу. Водночас західний культурний вплив спричинив до виникнення й інших стандартів, тиражованих масовою культурою: культ споживання, заперечення будь-яких ідейних мотивацій, космополітизм, цинізм стали складовою частиною світогляду значної кількості громадян України, особливо молодшого покоління. Їх ідентифікація не виходить за межі цілковито автономних соціальних груп.

Можливість виокремлення різних типів культурної ідентичності зумовлюється також належністю України до поліетнічних суспільств, у яких, з огляду на різне етнічне походження, включеність індивідів в різні національні культури зумовлює входження до різних культурних груп та прийняття відповідної національно-культурної ідентичності.

Висновки . Культурні особливості ідентифікації в Україні зумовлюються сучасним культурним плюралізмом з підвищеною увагою до відмінностей та водночас тенденціями до об’єднання внаслідок глобалізаційних процесів. Аналіз різних типів культурної ідентичності в сучасній Україні має здійснюватися в напрямку пошуків шляхів нової синтетичної ідентичності на основі соціально-культурного компромісу, що є вкрай важливим для визначення долі української політичної нації.

Список використаних джерел:

1. Іванченко Р. П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності / Р. П.Іванченко. – К., 2012. – 336 с.

2. Розумовський М. Фактори сучасної національної самоіндефікації українців / М.Розумовський // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 93–99.

3. Регіональні версії української національної ідеї: спільне і відмінне. Збірник статей. – К.: Світогляд, 2005. – 240 с.

4. Шаров А. В. Взаимодействие культур и проблема идентичности / А. В.Шаров; под общ. ред. И. И. Ивановой. // Общечеловеческое и национальное в философии: ІІ М еждунар . науч.-практич. конф . КРСУ (27–28 мая 2004 г .): Матер. выст. – Бишкек, 2004. – С. 171–176.