К. т. н. Кузьменко М. Г., Рижкова Т. Ю.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

САМОНАВЧАННЯ ЯК ЧИННИК ПІДГОТОВКИ КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Підготовка компетентної особистості – це основна задача сучасної освіти, зумовлена конкуренцією на ринку праці, який потребує фахівців, здатних до ефективної роботи на рівні світових стандартів, спроможних орієнтуватися у сучасному інформаційному просторі, швидко перебудовувати свою діяльність у відповідності до нових умов, готових до постійного самовдосконалення, соціальної та професійної мобільності. Ці характеристики особистості визначають її професійну компетентність.

Проблему формування компетентної особистості досліджували І.Агапов, Н.Бібік, В.Болотов, Л.Ващенко, Б.Гершунський, О.Дубасенюк, І.Зімня, О.Локшина, В.Лозова, О.Овчарук, О.Пометун, Дж.Равен, С.Ракова, І.Родигіна, О.Савченко, В.Серіков, В.Свистун, Л.Сохань, Ю.Тартур, А.Хуторський, М.Чошанов, С.Шаповалов та інші. Проте проблема формування компетентної особистості шляхом її самонавчання вивчена мало, що і стало метою нашого дослідження.

Приєднання України до Болонської угоди вимагає, щоб технології навчання були переорієнтовані на технології самонавчання. У відповідності до цього, необхідно не формувати особистість, а створювати умови для її саморозвитку. Студентів необхідно забезпечити друкованими та електронними підручникам, навчальними і методичними посібниками, навчальними комп’ютерними програмами, доступом до Інтернету, засобами самоконтролю та сучасним лабораторним обладнанням. Змінюється і функція викладача у навчальному процесі. Викладач повинен навчити студентів самостійній роботі в інформаційно-навчальному просторі, сформувати в них пізнавальний інтерес і внутрішню потребу в самоконтролі, перейти від статистично-орієнтованих до особистісно-орієнтованих методів оцінки сформованості особистісних характеристик і когнітивної сфери студента. Організація навчального процесу повинна враховувати життєві цілі й особистісні цінності студента та направлена не тільки на формування знань, умінь і навичок, а й на розуміння їх значущості для майбутньої професійної діяльності. З цією метою ми у вступній лекції та на початку вивчення кожного модуля і нової теми пояснюємо значення навчального матеріалу для формування фахової компетентності. При такому підході до організації навчального процесу пізнавальний інтерес виступає рушійною силою самонавчання.

Огляд психолого-педагогічної літератури свідчить, що найбільш активно відбувається формування компетентної особистості при особистісно-орієнтованому, діяльнісному і розвивальному підходах до організації навчального процесу. Діяльнісний підхід виник на основі праць Л.Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна і був розвинутий та досліджений багатьма вченими. Діяльнісний підхід у навчанні – це планування й організація такого навчального процесу, в якому визначальне місце відводиться активній самостійній навчально-пізнавальній діяльності студентів. На нашу думку, запровадження у систему вищої освіти України Європейської кредитно-трансферної системи актуалізує цей спосіб навчання. Студенти, вивчаючи самостійно більшу частину навчального матеріалу, знаходяться під постійним поточним і модульним контролем, що спонукає їх до активної навчально-пізнавальної діяльності. Особистість, яка систематично самонавчається, виробляє в собі здібність ставити перед собою цілі та прагне їх досягти, самостійно вибирати або розробляти нові способи навчальної діяльності, щоб оволодіти новими знаннями, уміннями та навичками, а, значить, і новими компетенціями.

Незважаючи на те, що самонавчання найбільш ефективно забезпечує саморозвиток особистості, його необхідно проводити після навчання під керівництвом викладача. Адже під час навчання студенти здобувають компетентності необхідні для самонавчання, яке виступає як «глибоко усвідомлена творча діяльність з оволодіння способами пізнавальної, комунікативної та інших видів діяльності, набуття на цій основі необхідних знань, навичок і умінь та формування якостей, що забезпечують саморозвиток особистості» [2, с. 42]. Під час самонавчання відбувається розвиток самосвідомості і, як результат, формування нової якості особистості, що спонукає її до подальшого самонавчання і оволодіння новими компетенціями. Щоб цей процес був успішним, викладачу необхідно аналізувати складність та здійснювати відповідну диференціацію завдань для самостійної роботи у відповідності до рівня знань, умінь і навичок та особистісних психологічних якостей студентів. При цьому складність завдань необхідно підвищувати як в межах одного заняття, так і на протязі навчального семестру, враховуючи особистісні якості студента. Адже, як наголошує Л. Виготський, лише те навчання є добрим, правильно організованим, що гарантує розвиток розумових здібностей особистості [ 1 ] . Позитивно впливає на виконання цих завдань переконання студентів в тому, що вони їм посильні. Без такої попередньої роботи викладача студент може не виконати завдання, що викличе зневіру в своїх силах, негативне відношення до вивчення навчальної дисципліни і руйнацію мотивації учіння.

Для організації самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни ми пропонуємо використовувати навчально-методичну картку, що має вигляд таблиці, структурованої за темами. До кожної теми наводяться завдання, відповідна їм кількість годин, опис форм і засобів контролю, список інформаційних джерел. Також зазначаються компетенції, які є дидактичною метою самонавчання за кожною темою.

Отже, в сучасній освіті самонавчання, сплановане на основі особистісно-орієнтованого, діяльнісного і розвивального підходів, відіграє провідну роль у підготовці компетентної особистості та її самовдосконаленні.

Список використаних джерел:

1. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Л. С. Выготский. – М.: Педагогика, 1991.– 480 с.

2. Трофимова Н. М. Самообразование и творческое развитие личности будущего специалиста / Н. М. Трофимова, Е. И. Еремина // Педагогика. – 2003. – № 2. – С. 42–48.