Дмитерко М. О.

ДВНЗ«Українська академія банківської справи Національного банку України» м. Суми

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРНИХ СТРУКТУР   –ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

ХХ століття характеризується серед світових економістів застосуванням поняття «кластер» як індустріального комплексу, що формується на основі географічної та галузевої близькості. Міжнародний досвід активної кластеризації становить вже більше 30-ти років.

У США діють близько 400 найбільших кластерів в галузях високих технологій, видобутку природних ресурсів, виробництва побутових товарів, а також в індустрії сервісу. Більше половини американських підприємств працюють за кластерною моделлю, тобто вони знаходяться в одному регіоні, використовують наявний потенціал (трудовий, ресурсний, інноваційний та інший) цього регіону. Частка ВВП Америки, що припадає на кластерні об’єднання, складає близько 61% та частка зайнятого в них трудового потенціалу країни складає 57% [1].

В Канаді створенню та розвитку кластерів сприяють усі рівні влади: федеральний, регіональний та муніципальний, але форма підтримки різна. Найбільш суттєву роль в реалізації кластерної політики відіграють органи місцевого самоврядування, які вирішують завдання від створення освітніх програм до оновлення ключових інфраструктур необхідних кластерам. В той же час кластерна стратегія є частиною національної інноваційної політики країни. Головною метою інноваційної стратегії Канади є залучення існуючих напрацювань в області досліджень, технологій, інновацій для підвищення інноваційного потенціалу, кваліфікації та рівня знань.

В Китаї акцентують увагу на розвиток інноваційних кластерів, під яким розуміють механізм стратегічного співробітництва підприємств, дослідницьких організацій, вищих навчальних закладів, венчурних фондів та інших структур, які б забезпечили синергетичний ефект взаємної підтримки виробництва нових інноваційних товарів. Згідно з «Доповіддю про інноваційний розвиток промислових кластерів Китаю 2010–2011 років», Китай знаходиться на початковій стадії створення інноваційних кластерних об’єднань. Завданням для китайської економіки є перетворення промислових кластерів в інноваційні, які виробляють не лише конкурентоспроможну продукцію, але й радикально нову.

В Китаї переважають промислові кластери, концепція організації яких заснована на бізнес-партнерстві, але держава має керівну роль [1; 5].

Зараз в Індії функціонує більше 2000 тисяч кластерів, з яких 388 – промислових і 1657 кластерів, які об’єднують ремісничі підприємства. Для цієї країни характерні багатовікові традиції розвитку різних видів місцевих виробництв, художніх промислів та ремесел. Індійські малі підприємства прагнуть до концентрації навколо великих промислових компаній, що розташовані в великих містах, де наявні трудові ресурси, розвинутий споживацький ринок та інфраструктура. Кількість малих підприємств в складі кластерів коливається від 25–50 до декількох тисяч. Таким чином, кластери Індії поставляють більше 60% експортної продукції, а деякі великі кластери – до 90% окремих видів продукції країни [10].

У світовому масштабі активний розвиток кластерів представляє собою ефективний напрямок інноваційної підприємницької діяльності. В Європі в 1997 році формування кластерів та мереж визнано одним з найбільш актуальних напрямків розвитку європейського співробітництва і закріплено в Декларації про зміцнення економічної співпраці в Європі та Плані дій, що її деталізує [4; 7].

Вперше уніфікований підхід до між фірмового співробітництва був розроблений в 1989­–1990 роках в Данії. На підготовку цього проекту лише за 3 роки було виділено 25 млн. доларів США для того, щоб визначити перспективні мережеві структури в країні. Були підготовлені спеціалісти в сфері мережевих та кластерних структур, які сприяли виконанню проекту. Так в 90-х роках в кластерах приймали участь 40% всіх компаній Данії, які забезпечували 60% експорту[9]. Проведена робота вивела Данію в світові лідери з питань кластеризації економіки. На сьогодні в країні функціонує 29 провідних європейських кластерів. Також реалізується Програма інтегрованої підтримки інновацій, важливою метою якої на сучасному етапі є формування інноваційних регіональних кластерів як складових національного рівня [13].

Кластери Німеччини вважаються найбільш вдалою та ефективною формою інвестиційно-інноваційного розвитку регіонів країни. Яскравим прикладом автомобільного кластеру Східної Німеччини є кластер, який почали формувати у 2004 році за ініціативою урядів 5 федеральних земель: Берлін-Бранденбург, Тюригія , Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія та Саксонія-Анхальт . До складу кластеру ввійшли компанії з виробництва комплектуючих та автомобілів, сервісні центри, дослідницькі інститути. В ФРН функціонують 3 кращих світових кластера з 7 кластерів високих технологій, які отримали почесне звання «Силіконова долина ХХІ століття» [2; 6; 13].

Створення кластерів стало популярним і в Фінляндії. На сьогодні лісний, інформаційний та телекомунікаційний кластери є найважливішими для економіки Фінляндії, які забезпечують основний об’єм експорту та формує значну частину ВВП країни. Целюлозно-паперові та деревообробні компанії лісного кластеру мають один з найвищих рівнів продуктивності труда в промисловості як країни, так і світу. Кластер інформаційних та телекомунікаційних технологій має власні систему освіти, інноваційну систему, мережу пов’язаних виробництв. Машинобудівний та металургійний кластери забезпечили для Фінляндії 30% світового ринку обладнання для виробництва паперу и 40% – обладнання для виробництва целюлози [11].

В Італії отримали розвиток промислові округи (кластери), які становлять близько 30% загального рівня зайнятості. Індустріальні кластери розташовані найбільше в центральній та північно-східній частинах країни. Всього в Італії функціонує 200 індустріальних округів, що об’єднують 60 тисяч підприємств, кількість працюючих в яких складає 600 тисяч чоловік. Сучасна італійська політика передбачає підвищення національної системи конкурентоспроможності. Також держава зараз спрямована на допомогу, тобто вона забезпечує знижки на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів та інше. Це дозволило Італії виробляти до 90% конкурентоспроможної продукції [7; 8; 13].

В Росії все більше звертають увагу до можливостей кластеризації і за останні роки було створено 166 бізнес-інкубаторів, 110 технопарків, більше 100 центрів з трансферу технологій, а також на 2012 рік в офіційний перелік територіальних інноваційних кластерів було включено 25 об’єднань, 19 з яких внесено до списку світових кластерів Європейської Платформи Кластерної Співпраці ( The European Cluster Collaboration Platform ) [3; 12].

Отже розвиток процесів кластеризації вказує на позитивні ефекти для економіки країн, оскільки формування кластеру передбачає створення нових робочих місць, ефективного ринку праці та підвищення конкурентоспроможності окремих товарів, галузей та національної економіки в цілому.

Таким чином, дослідження міжнародного досвіду з питань створення кластерів та аналіз державних політик кластеризації різних країн є актуальними як на сьогодні, так і на перспективу.

Список використаних джерел:

1. Азмаганова К. Ж. Развитие кластеров в мировой экономике [Електронний ресурс] / К. Ж. Азмаганова , А. Н. Джакупова . – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/13_NPT_ 2008/ Economics /31912.doc.htm

2. Вергун В. А. Особливості регіональної інноваційно-інвестиційної політики Німеччини: можливості для України [Електронний ресурс] / В. А. Вергун. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvs/2009_2/0516.pdf

3. Глухова М. Кластеры – нужны ли они российской экономике ? [Електронний ресурс] / М. Глухова. – Режим доступу: http://www.promros.ru/magazine/2012/oct/mariya-gluhova-klastery-nuzhny-li-oni-rossijskoj-ekonomike.phtml

4. Єрмолін В. М. Роль інноваційних структур в реалізації європейської регіональної кластерної політики / В. М. Єрмолін , К. С. Колесніков // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. – Науки: економіка, політологія, історія. – 2009. – № 16 (94). – С. 19–28.

5. Карпінець В. Й. Зарубіжний і вітчизняний досвід щодо створення та розвитку кластерів [Електронний ресурс] / В. Й. Карпінець . – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc _ Gum / VUbsNbU /2011_3/VUBSNBU12_p106-p112.pdf

6. Колодинський С. Б. Региональные аспекты формирования инновационных кластерних структур [Електронний ресурс] / С. Б. Колодинський . – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Popu/2004_2/7-5.pdf

7. Пятинкин С. Ф. Развитие кластеров : сущность , актуальные подходы , зарубежный опыт / С. Ф. Пятинкин , Т. П. Быкова . – Мн .: Тесей , 2008. – 72 с.

8. Рекорд С. И. Развитие промышленно-инновационных кластеров в Европе : эволюция и современная дискуссия / С. И. Рекорд. – СПб .: Изд-во СПбГУЭФ , 2010. – 109 с.

9. Innovation clusters in Europe : A statistical analysis and overview of current policy support [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.proinno-europe.eu/admin/ uploaded_documents / innovation_clusters_in _ europe.pdf

10. List of Industrial Clusters in India [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nif.org.in/bd/list_industrial_clusters

11. Making Sense of Clusters : Regional Competitiveness and Economic Development [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tci-network.org/media/asset_ publics / resources /000/003/821/ original / Making_sense_of_clusters.pdf

12. The European Cluster Collaboration Platform [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.clustercollaboration.eu

13. The European Cluster Observatory [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.clusterobservatory.eu/index.html