Зубар І. В., к. е. н. Скорук О. П.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ   СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

За кордоном формування ринку землі тісно пов’язане із загальними процесами ринкових економічних відносин та виникненням приватної власності на землю. В умовах становлення ринку землі в Україні, найбільшу цінність для нас має досвід у сфері земельних відносин саме в тих країнах ЄС, де такий ринок діє вже давно та успішно розвивається (Німеччина, Франція тощо).

Для контролю за ринком продажу земель держави ЄС використовують три основних механізми: регулювання цін, податкове регулювання та кількісні обмеження на продаж. Реалізацією цих механізмів багатьох країнах світу займаються спеціально створені організації. У Німеччині така установа називається «Bodenverwertungs-und-verwaltungs GmbH» (BVVG), в Угорщині – «Magyar Nemzeti Vagyonkezelő Zrt». У Франції цим займається асоціація з розвитку земель та регіонального розвитку «Société d'aménagement foncier et d'établissement rural» (SAFER). До складу таких установ, як правило входять представники аграрних профспілок, фермери та учасники ринку землі. Це дозволяє виробникам аграрної продукції посилити контроль над чиновниками і захищати свої права та інтереси [2].

Як успішний приклад діяльності такої установи розглянемо детальніше досвід Франції, де ніхто не може продати землю безпосередньо – тільки через державу. Приміром, якщо француз має бажання продати свою земельну ділянку, він спочатку повідомляє про це агенство SAFER. Цей орган веде переговори із покупцем та продавцем з метою досягнення взаємної згоди, стосовно купівлі (продажу) земельної ділянки. У випадку, коли сторони не можуть досягти спільного рішення, SAFER може запропонувати продавцю обрати іншого покупця або визначити іншу ціну. Найвагомішим інструментом втручання SAFER у процедуру купівлі–продажу земель є виняткове право покупки сільськогосподарських ділянок у випадку коли продавець, покупець та SAFER не можуть дійти спільного рішення. Якщо агентство викупить таку ділянку, то може здавати її в оренду або законсервувати, але протягом 5 років воно зобов’язане її продати.

Ще одним значущим механізмом, що впливає на ринок продажу земель ЄС, є цінове регулювання. Ціни на землю регулюються державою у Франції та окремих областях Східної Німеччини. А в таких країнах як Бельгія, Фінляндія, ФРН, Греція, Італія, Ірландія, Нідерланди, Іспанія, Швеція та Великобританія вони можуть встановлюватись самими покупцями та продавцями без втручання держави. У Східній Німеччині для власників земель, які втратили свої ділянки під час колективізації 1950–1960–х років, держава зробила знижку – вони можуть купувати землі за 65% від поточної ринкової ціни. Також цінове регулювання може бути у вигляді встановлення мінімальної та максимальної ціни на землю , проте як наслідок, можуть виникнути тіньові ринки, де різниця між ціною визначеною між учасниками ринку і регульованою ціною продажу оплачується підпільно. Тому серед країн ЄС такий механізм використовується лише у двох країнах: Німеччині (максимальні ціні на довгострокову оренду у Східній Німеччині) та Греції (мінімальні ціни) [2; 4].

Щодо розміру цін на сільськогосподарські землі, то за даним Євростату вони сильно диференційовані в різних країнах. У пікові роки, різниця цін на землю між «найдорожчою» і «найдешевшою» країнами перевищила 2000%, це в межах від близько € 2000 / га в Швеції та більше € 40,000 / га в Нідерландах [2]. Ціни на с.-г. угіддя деяких країн ЄС можна розглянути на рисунку 1.

Вартість землі обумовлена економічними чинниками, такими як попит конкуруючих видів використання земельних ділянок, продуктивність сільського господарства, ціни на с.-г. продукцію, хеджування інфляції. Вартість землі особливо чутлива до просторових характеристик, таких як віддаленість ринків збуту, густота населення в регіоні, та доступ до міських товарів і послуг для самих фермерів [3; 4].

Рис. 1. Середня ціна на сільськогосподарські угіддя у країнах ЄС, євро/га

(Джерело: [2])

Економічна теорія, а також наукові дослідження визначають, що підтримка сільського господарства теж має суттєвий вплив, оскільки платежі капіталізуються деякою мірою у вартості землі, що впливає на ціни як продажу так і оренди с.-г. угідь. Однак, варто зазначити, що розмір субсидії на гектар в різних країнах ЄС по різному впливає на вартість землі залежно від її ціни. Точніше, субсидія в розмірі € 500/га матиме значно більший вплив на ділянки, ціна яких € 2,000 / га, ніж на землю яка оцінюється в € 40000 / га, так як частка субсидії в загальній вартості землі істотно вище (25% порівняно з 5%) [1].

На додаток до цінового та інституційного регулювання, податки на землю також відіграють важливу роль у прийнятті рішень з приводу продажу(купівлі) сільськогосподарських земель учасниками ринку. Податкові ставки операцій з землею (продаж / купівля) диференціюють по країнах ЄС починаючи від 1% на землі Великобританії до 18% для сільськогосподарських угідь Італії. Податки на земельну власність в ЄС різноманітні – починаючи від 0% ставка податку на сільськогосподарські угіддя Фінляндії та більше 15% в південних країнах ЄС [2].

Як правило, податки на продаж землі застосовують, щоб перешкоджати спекуляції, поглинаючи прибуток від її перепродажу. Низькі податки для угод купівлі-продажу земель сприяють структурним змінам у сільському господарстві за рахунок перерозподілу угідь від менш продуктивних до більш продуктивних господарств. З іншого боку, ринки сільськогосподарської землі в країнах з низьким оподаткуванням більшою мірою схильні до спекулятивних операцій та несільськогосподарських інвесторів (наприклад, Фінляндія). Диференційовані податки власності сільськогосподарських угідь для фермерів і несільськогосподарських структур зменшують стимули для спекулятивної купівлі земель (із подальшим її продажем) несільськогосподарськими інвесторами, але перешкоджають структурним змінам (наприклад, Греція) [4].

Підсумовуючи вищесказане, слід відзначити, що цивілізований ринок земель сільськогосподарського призначення є невід’ємним елементом ефективного сільського господарства, оскільки земля є головним активом у аграрному виробництві. Проаналізувавши досвід розвинених Європейських країн слід відмітити, що в організації земельних відносин ЄС застосовуються три основних механізми: регулювання цін, податкове регулювання та кількісні обмеження на продаж, які в кожній країні мають свої особливості, тому комплексний аналіз Європейського досвіду та сучасних реалій аграрного сектору України дасть можливість нашій країні створити дієвий механізм регулювання ринкового обороту земель с.-г. призначення та ефективної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Список використаних джерел:

1. Сiaian P. EU land markets and the common agricultural policy / P. Ciaian, D. Kancs, J. Swinnen. – Brussels: Centre for European Policy Studies, 2010. – 368 p.

2. Сiaian P . Instit u tional Facto r s Affec t ing Agri c ult u ral L and M ark e ts / P. C i aian, d ’Artis Kancs, J. S winn e n, K. Herck , L. Vranken. – Brussels: Centre for European Policy Studies 2012. – 22 р.

3. Ходаківська О. В. Ринкові ціни земель сільськогосподарського призначення та орендна плата у країнах ЄС / О. В. Ходаківська // Землеустрій і кадастр. – № 1 – С. 65–71.

4. Юр’єва С. А. Інформаційна довідка: Регулювання ринку землі в ЄС [Електронний ресурс] / С. А. Юр’єва. – Режим доступу: http:// www. euinfocentre.rada.gov.ua/ euinfocentre/control/uk/publish/article?art_id=48096&cat_id=45657