К. е. н Лізогуб Р. П.

Донецький державний університет управління, Україна

ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ГІРНИЧО-ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ПО ОБ’ЄКТАХ ГІРНИЧОГО ВИРОБНИЦТВА

Вивчення стану інформаційної бази управління екологічними проблемами вуглевидобувних підприємств показало її невідповідність сучасним вимогам управління природокористуванням. Це викликає необхідність розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо впровадження системи екологічного менеджменту на підприємствах. Недостатня розробленість питань інформаційного забезпечення контролю і оцінки стану навколишнього середовища в зоні діяльності підприємств гірничодобувної промисловості, необхідність створення методичного супроводження цього процесу, формування відповідних інструментів задоволення інформаційних потреб екологічного менеджменту зумовили актуальність теми.

В економічній літературі, присвяченій вивченню екологічних проблем, досліджуються питання прогнозування стану навколишнього середовища, планування природоохоронної діяльності, визначення економічної ефективності її здійснення.

Разом з тим потребують подальшого вдосконалення питання створення та впровадження інформаційно-аналітичної системи контролю і оцінки стану навколишнього середовища в зоні діяльності підприємств гірничодобувної промисловості, а також заходів спрямованих на охорону навколишнього середовища.

Аналіз стану біосфери в зоні розташування підприємств гірничодобувної промисловості показує, що проведення ефективних заходів щодо мінімізації впливу гірничого виробництва на навколишнє середовище не представляється можливим без розробки і промислової реалізації гірничо-екологічного моніторингу, який є складовою частиною екологічного моніторингу. Під гірничо-екологічним моніторингом розуміється спеціальна інформаційно-аналітична система контролю і оцінки стану навколишнього середовища в зоні діяльності підприємств гірничодобувної промисловості [1].

Система гірничо-екологічного моніторингу ґрунтується на ряді базових положень .

1. Система повинна бути відкритої для використання її в якості елемента системи більш високого рівня і у той же час допускати використання у своєму складі підсистем більш низького рівня.

2. Система повинна охоплювати всі гірничі підприємства, які перебувають у межах адміністративно-територіальної одиниці – району. Це дає ряд переваг як в організації збору необхідної інформації про сумарний вплив цих підприємств на навколишнє середовище, так і в ефективності реалізованих природоохоронних заходів.

3. Інформаційною основою системи гірничо-екологічного моніторингу є банк даних природокліматичних умов гірничопромислового району і характеру впливу гірничого виробництва на навколишнє середовище. Для цього повинні бути визначені показники, що характеризують:

-   стан, використання та охорону водного басейну (запаси і якість води, водоспоживання, обсяг скинутих стоків, їх забруднення й очищення);

-   стан, забруднення і охорону повітряного басейну (забруднення гірничим підприємством, характеристика заходів щодо захисту атмосфери);

-   стан, використання і охорону земельних ресурсів;

-   використання надр;

-   утворення, наявність, видалення та використання промислових відходів.

Частина цих показників може бути отримана за даними статистичної звітності та з екологічних паспортів гірничих підприємств, а для визначення інших повинні використовуватися дані гірничо-екологічного моніторингу. У процесі гірничо-екологічного моніторингу проводяться вимірювання, накопичення та статистична обробка даних про розміри показників по кожному з наведених видів забруднення.

При організації гірничо-екологічного моніторингу необхідно враховувати, що цехи і виробництва, які входять до складу гірничого підприємства, виявляють різні види впливу на навколишнє середовище, а кожний елемент біосфери зазнає сумарному впливу різних джерел. Тому стосовно до об’єктів гірничого виробництва спостережливі системи створюються на кожному об’єкті, відповідно до властивих йому видів впливу на елементи біосфери.

Організацію системи моніторингу по об’єктах гірничого виробництва залежно від видів впливу необхідно розглядати за джерелами екологічного впливу, оскільки кожне джерело може мати декілька видів впливу на елементи біосфери.

Головним завданням на найближчу перспективу для вугільної промисловості України є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об’єктів. Розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує удосконалення організаційних структур управління охороною природи, впровадження системи моніторингу по об’єктах гірничого виробництва відповідно до властивих для кожного підприємства видів впливу на елементи біосфери, зменшення кількості неочищених стічних вод, переведення на нормоване водоспоживання і замкнуті системи водопостачання, ліквідацію дрібних котельних, оснащення джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу високоефективним обладнанням, відновлення порушених земель, профілактику і тушіння породних палаючих відвалів, створення і впровадження маловідходних технологічних процесів вугільного виробництва. Крім цього, впровадження в практику промислових підприємств системи гірничо-екологічного моніторингу та заходів спрямованих на охорону навколишнього середовища дозволить:

-   поліпшити стан довкілля, знизити ризик екологічних катастроф;

-   брати участь у вирішенні питань, пов’язаних з навколишнім середовищем;

-   економити енергію і природні ресурси;

-   попереджати виникнення аварійних ситуацій.

Таким чином, заходи по охороні навколишнього середовища і запобіганню його забрудненню сприяють збереженню балансу згідно з соціально-економічними потребами.

Список використаних джерел:

1. Барановский В. К. Концепции перехода Украины на модель устойчивого развития / В. К. Барановский // Экономика Украины. – 2001. – № 7. – С. 78–83.

2. Аюров В. Д. Системный анализ экологического совершенства технологий угледобычи / В. Д. Аюров // Экологические проблемы горного производства, переработка и размещение отходов. – М.: МГГУ, 1995. – 128 с.

3. Метлова Л. П. Составляющие экологического риска горного производства Донбасса / Л. П. Метлова, М. Ю. Заниздра // Уголь Украины. – 2005. – № 7. – С. 36–37.