Пилипів І. І.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Україна

ЗАХОДИ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Останніми роками вітчизняний ринок значною мірою формується завдяки надходженням вовняних тканин з різних країн світу: Італії, Німеччини, Великої Британії, Франції, Росії, Литви, Білорусії та ін.

У 2011 році вперше після кризового падіння зареєстровано, хоча й невелике, але зростання обсягів інвестицій порівняно з попереднім роком (баланс відповідей дорівнює +2% проти -2% наприкінці 2012 р.). При цьому 47% підприємств повідомили, що не мали інвестицій протягом 2011 р., і це на 4% більше, ніж у попередньому році.

Як і у попередні роки, головним фактором, що обмежує інвестиції, залишається нестача власних коштів (49% підприємств), хоча саме вони є головним джерелом фінансування інвестицій. Найбільше за всіх втратив вплив такий фактор, як труднощі з отриманням довгострокових кредитів: у 2011 р. його відмітили 13% опитаних, а за рік до того – 18% [2, с. 7] .

Головними джерелами фінансування інвестицій залишаються власні кошти підприємств (хоча їх частка зменшилась у 2012 р. і становить у середньому 41,4%), тільки 4,0% – банківські кредити. Власники (інвестори) у 2011 р. виділяли тільки 2,1% від загальної суми, а інші джерела фінансування (кошти бюджету та позабюджетних фондів, розміщення нової емісії акцій, розміщення облігацій), як і у попередні роки, майже не працювали.

Найбільша частка інвестицій спрямовувалась на заміну старого обладнання новим та ремонт встановленого обладнання. Незважаючи на подальше дорожчання енергоносіїв, навіть у відсотках не зростають обсяги фінансування впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій [3, с. 65] .

Для розвитку текстильної промисловості в Україні, можна запропонувати наступні заходи:

1) Захист українського виробника.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова комісія вирішує, розподіляє ці податки. Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20 – 25%. Це, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика-магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами [4, с. 51] .

2) Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення, то існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг «Секонд хенд» (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51,000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт «Секонд хенд»: здебільшого (80%) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що «Секонд хенд» став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%. Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку, які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

3) « Повернення » на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.

4) Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами. Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини.

5) Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої – нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві. Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

5) Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях « знаходити » фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регулюванням та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, « секонд хенд » одяг включно.

Український ринок в’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари. Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то її можна назвати: імпортозаміщувальний підхід.

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату, об’єм інвестицій до легкої промисловості України, що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, (а це приблизно 1,5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством в текстильну промисловість.

Список використаних джерел:

1.   Антонюк С. В. Заходи по поліпшенню використання виробничих потужностей на підприємствах текстильної промисловості / С. В. Антонюк // Вісник національної науки України. – 2005. – № 7. – С. 4 – 7.

2.   Бенюк Н. В. Пути ближайшего развития текстильной промышленности Украины / Н. В. Бенюк // Економіст. – 2005. – № 8. – С. 60 – 65.

3.   Заболоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: національна макроекономіка: п осібник / Б. Ф. Заболоцький. – К.: Анадем-видав, 2002. – 368 с.

4.   Жданов А. Очерки истории текстильной промышленности / А. Жданов, В. Киров // Экономист. – 2001. – № 12. – С. 64 – 66.