К. е. н. Табенська О. І.

Вінницький національний аграрний університет,Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ РИНКУ ПРОДОВОЛЬСТВА

Провідним інтегруючим елементом глобальної економічної системи є світовий ринок і його структурно-галузеві сегменти. Глобалізація агропродовольчих ринків та вплив зовнішнього конкурентного середовища стають визначальними для суб’єктів господарювання, а глобальна взаємозалежність і компліментарність усіх секторів національних економік трансформує суспільно-політичні, організаційно-економічні, інформаційно-технологічні, еколого – ресурсні умови розвитку країн.

В умовах глобалізації агропродовольчих ринків необхідно визначити перелік стратегічних галузей сільського господарства та провести глибоку діагностику їх стану й відповідних сегментів ринків із метою максимальної адаптації до конкурентних умов зовнішнього середовища та створення глобальних продуктів. Український вчений-економіст О. М. Яценюк узагальнюючи дослідження в даному напрямі пропонує під глобальним агропродовольчим продуктом розуміти сукупність параметричних характеристик продукції певної галузі з урахуванням особливостей країни походження, що уніфіковані й стандартизовані та відповідають глобальним потребам споживачів.

Підвищення конкурентоспроможності галузей сільського господарства в умовах глобалізації ринку продовольства можливе за умови формування та реалізації більшої кількості конкурентних переваг первинного та вторинного походження. Методичний інструментарій оцінки поліфункціональної конкурентоспроможності можна представити як складну функцію від чотирьох змінних критеріальних одиниць резервів і здатностей: організаційно-економічної, інституціонально-управлінської, соціально-фахової, природно-екологічної, кожна з яких складається із набору незалежних змінних, які можна досліджувати як разом, так і окремо.

Інституціонально-управлінські критерії включають: державну підтримку, імідж і репутацію країни походження, виробника, а також певного товару. Державна підтримка передбачає оптимальне поєднання ринкового та державного регулювання; систему дотацій та субвенцій; ділову паритетну співпрацю й кооперацію бізнесу та державних органів; соціальну рекламу; державну підтримку стратегічно важливих для країни галузей [1, с. 31–38].

Світовий досвід державної підтримки підприємництва включає систему важелів, які стимулюють всі сторони господарської діяльності підприємств, а саме їх створення, функціонування, комерційну діяльність, фінанси, інвестиції, інновації, тощо (рис. 1).

Рис. 1. Світовий досвід державної підтримки підприємництва

(Джерело: [2, с. 36–42])

Для України найбільш оптимальними шляхами державної підтримки підприємництва є: стратегічний план розвитку малого підприємництва та звіт про результати його виконання; мікрокредитування та участь банку у фінансуванні проектів інвестиційного характеру; виготовлення екологічно чистої продукції в аграрному секторі; підтримка інноваційного підприємництва для посилення конкурентоспроможності країни; створення сприятливого інвестиційного клімату [2, с. 36–42].

Для підвищення рівня конкурентоспроможності в аграрному виробництві необхідно передусім забезпечити внутрішню потребу країни в продуктах харчування на рівні раціональних норм, сформувати необхідний експортний потенціал, а також підвищити ефективність виробництва за рахунок зниження собівартості продукції й підвищення прибутковості галузі. Розглянемо організаційно-економічні заходи підвищення ефективності аграрного виробництва (рис. 2).

Рис. 2. Організаційно-економічні заходи підвищення

ефективності аграрного виробництва

(Джерело: [3, с. 7–13]).

Агропромислове виробництво – органічна ланка національної економіки, яке безпосередньо чи опосередковано пов’язана з більшістю галузей економіки.

Розглянемо напрями удосконалення механізму державного регулювання розвитку та стимулювання аграрного виробництва в Україні (рис. 3).

Рис. 3. Напрями удосконалення механізму державного регулювання розвитку та стимулювання аграрного виробництва в Україні

(Джерело: [4, с. 21–25])

Сільське господарство України, як і інших країн, постійно стикається з проблемою диспаритету цін в обміні між першою і другою сферами АПК, що негативно позначається на рентабельності сільськогосподарського виробництва. Вирішення даної проблеми можливе за рахунок: сприяння розвитку переробно-збутових кооперативів та законодавча легалізація міжгалузевих асоціацій з функціями узгодження економічних інтересів учасників агропродовольчого ланцюжка.

Головну небезпеку для подальшого розвитку сільського господарства становлять: фінансові проблеми аграріїв через: недостатні обсяги інвестування галузі; обмежений доступ до кредитних ресурсів; скорочення обсягів бюджетної підтримки; диспаритет цін; нерозвиненість інфраструктури збуту; обмеженість внутрішнього ринку за умови нестабільності експортного попиту на окремі групи товарів (м’ясо-молочну продукцію); руйнування місцевих агросоціоекологічних систем.

З метою розв’язання зазначених проблем необхідно:

-   забезпечити введення в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах»;

-   забезпечити розроблення Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення»;

-     внести доповнення й зміни до Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про кооперацію» – в частині, що стосується кредитних кооперативів та кооперативних банків;

-   доопрацювати Закон України «Про професійні і міжпрофесійні об'єднання в агропродовольчому комплексі»;

-   внести уточнення до Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції»;

-   розробити Закон України «Про Кодекс правильної сільськогосподарської практики» [5, с. 3–9].

  Дослідники та практики кооперації доволі часто характеризують відсутність у селі лідерів як досить складну проблему у сфері організації господарської діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Інші дослідники наголошують, що розвиток обслуговуючої кооперації в Україні залежить від ініціативних і міцних лідерів, вмотивованості окремих членів, консенсусу між зацікавленими сторонами, цілеспрямованої державної політики у питаннях виваженої законодавчої, податкової політики та фінансової підтримки.

Відсутність довіри у суспільстві, політична нестабільність, несприятливі для дрібних товаровиробників, для кооперації політика й законодавство, нерозуміння суті і значення кооперації, відсутність знань і досвіду – як у селян, так і в органів влади, недоступність ресурсів для кооперативів та їхніх членів є суттєвими бар’єрами на шляху розвитку кооперації на селі. Тому Президенту, Кабінету Міністрів та Верховній Раді необхідно: створити належне правове поле, забезпечити реальну підтримку кооперативам. І не тільки щодо фінансування господарської діяльності, а й поширення знань, підготовки кадрів.

Саме тому надзвичайно актуальним стає питання створення національного навчально-координаційного центру (а також регіональних центрів) сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Зважаючи на реальну соціально-економічну ситуацію в країні, для створення таких центрів потрібні спільні цілеспрямовані дії держави, проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості, наукових та навчальних закладів тощо [6, с. 3–8].

На нашу думку, необхідно продовжувати дослідження державного регулювання економіки України, особливо аграрної сфери, в умовах глобалізації ринку продовольства, яка забезпечує продовольчу безпеку країни. У висновках Міжнародних організацій, які були оголошені в червні 2013 року, експерти звертають увагу на перспективи розвитку агропромислового комплексу України, а саме: фінансування малих та середніх підприємств; якісну підготовка кадрів для аграрного бізнесу в навчальних закладах аграрного спрямування; виготовлення екологічно чистої органічної продукції; застосування механізмів кооперації та агропромислової, особливо, вертикальної інтеграції.

Список використаних джерел:

1.   Яценко О. М. Конкурентоспроможність галузей сільського господарства в умовах гло ­ балізації ринку продовольства / О. М. Яценко // Економіка АПК. – 2013. – № 1. – С. 31 – 38.

2.   Ходан І. В. Державна підтримка підприємництва: світовий досвід загального та особливого / І. В. Ходан // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – № 8 (123). – С. 36 – 42.

3.   Месель - Веселяк В. Я. Напрями забезпечення конкурентоспроможності аграрного виробництва / В. Я. Месель - Веселяк // Економіка АПК. – 2009. – № 10. – С. 7 – 13.

4.   Мазур Г. Ф. Удосконалення механізму державного регулювання та стимулювання розвит ­ ку агропромислового виробництва / Г. Ф. Мазур // Економіка АПК. – 2013. – № 2. – С. 21 – 25.

5.   Пасхавер Б. Й. Основні проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва / Б. Й. Пасхавер, Л. В. Молдаван, О. В. Шубравська // Економіка АПК. – 2012. – № 9. – С. 3 – 9.

6.   Малік М. Й. Оцінка перспектив розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів / М. Й. Малік, Р. Я. Корінець // Економіка АПК. – 2012. – № 7. – С. 3–8.