К. держ. упр. Голинська О. В.

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління  при Президентові України

УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Звертаючись до терміну «Індикативне планування» (від лат. Indicator – вказівник) у Великому економічному словнику під редакцією А. Б. Борисова, ми знаходимо його досить стисле визначення як «планування, що орієнтує на державному рівні» [1, c. 254]. Загалом, з огляду на досить незначну сучасну теоретичну базу, я можу сформулювати вихідне положення управлінської сутності індикативних планів. Вони здебільшого представляють собою своєрідні плани-прогнози. З точки зору державного управління у сфері економічного розвитку, зазначу також, що вони складаються з метою орієнтації у розробці планів розвитку суб’єктів управління. Розробниками індикативних планів є державні органи влади, а їх метою є декларування бачення останніми економічного майбутнього системи управління в цілому.

Між тим, індикативне планування здатне стати основним робочим інструментом з реалізації цілей, поставлених у стратегічному плані розвитку держави. Його особлива цінність полягає в можливостях врахування конкретних умов економічної та соціально-політичної ситуації. Іншими словами, індикативне планування – це не що інше, як процес формування системи параметрів (індикаторів), що характеризують бажані стан і розвиток економіки країни. Ці індикатори, на відміну від декларативних параметрів стратегічного плану, носять більш «приземлений» характер, відповідають дійсному стану державної соціально-економічної політики та по суті є реальними малими кроками до стратегічної мети. Досягнення зазначених індикаторів пов’язане зі становлення системи заходів державного впливу на соціальні та економічні процеси в державі.

Досвід ряду високорозвинених країн свідчить, що індикативне планування (ІП) в умовах ринкової економіки оперує насамперед, параметрами макроекономічного ряду [2, c. 17–19]. Там воно розглядається як основний компонент в системі державного управління економікою, його використання передбачає раціональне поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання.

Видатний внесок у становлення теорії і практики індикативного планування вніс у 1922–1925 рр. Н. Д. Кондратьєв. Саме на його працях базувалися технології так званих «радянських п’ятирічок» (перша така п’ятирічка стартувала у 1928 році). Проте, з історико-політичних причин його ідеї не отримали реалізації в практиці країн пострадянського простору.

В світову практику господарювання індикативна форма планування увійшла на гребені економічної кризи 1929–1933 року, коли ринковий механізм почав втрачати здатність утримувати процеси відтворення в раціональних пропорціях і забезпечувати стабільний, збалансований розвиток економіки. Індикативні плани розглядалися урядами як засіб, за допомогою якого можливо подолати кризові явища в економіці.

Перші індикативні плани носили обмежений характер, вони охоплювали переважно бюджетно-податкову політику. Вже з середини 40-х років ХХ століття вченими відзначені ознаки індикативного плану:

-   план формується в результаті свідомої, координуючої діяльності держави спільно з усіма зацікавленими сторонами (агентами);

-   прийняття плану шляхом широкого і вільного обговорення передбачає проте дотримання принципу пріоритету рішень, відповідних інтересам всього суспільства, а не окремих агентів на шкоду загальнодержавним інтересам;

-   цілі плану та заходи з їх досягнення повинні бути обрані таким чином, щоб забезпечувалася максимальна ефективність використання ресурсів;

-   план повинен бути збалансований по всіх ресурсах.

Відразу після другої світової війни індикативне планування отримало особливо активне поширення і пройшло у своєму розвитку через різні форми. У літературі виділяють три форми ІП, що відрізняються за часом появи і ступенем зрілості механізмів планування – кон'юнктурна, структурна і стратегічна.

Історично першою формою індикативного планування є кон'юнктурна форма. Під терміном «кон'юнктура» тут розуміється сукупність умов і чинників, що визначають соціально-економічну ситуацію. Основна функція даної форми планування полягає в поліпшенні економічної кон'юнктури і забезпеченні збалансованого розвитку економіки шляхом комплексного використання бюджетно-фінансових, грошово-кредитних та інших макрорегуляторів [1, c. 322].

Вважаю, що більш розгорнутою і досконалою формою індикативного планування є структурна форма, яка передбачає розповсюдження планової діяльності на мезо-та мікрорівень національної економіки. Акцент робиться на забезпечення реалізації державної структурної політики щодо окремих регіонів, галузей і секторів економіки шляхом відповідного узгодження планів та інтересів регіонів та держави, шляхом управлінських відносин та ін.

Структурна форма індикативного планування виникає тоді, коли в рамках селективної структурної політики увага звертається на територіальний розріз індикативних планів, і для впливу на ці параметри використовуються механізми пільгових кредитів, податкових пільг та інших заходів державної підтримки у відносинах з регіональними органами управління та підприємствами різних форм власності.

Проте, на мою думку, найдоречнішою в сьогоднішніх умовах прогнозної невизначеності соціально-економічного розвитку є стратегічна форма індикативного планування. Вона передбачає ще більш глибоке узгодження інтересів суб'єктів усіх рівнів національної економіки. Особливістю даної форми є значне розширення часового горизонту індикативних планів і максимальна їх інтеграція з довгостроковою загальнонаціональною економічною політикою. Найважливіша на сьогодні функція цієї форми індикативного планування – концентрація і реалізація стратегічних планів і національних програм і проектів та забезпечення збалансованості динаміки всієї економіки, взаємодії соціально-економічних укладів та управлінських відносин.

Таким чином, індикативне планування здатне стати базою для створення дієвого механізму забезпечення злагоди в суспільстві щодо цілей та орієнтирів соціально-економічного розвитку держави. В межах та у процесі індикативного планування держава здатна у найбільш простий та малоризиковий спосіб впливати на економічний розвиток скоріше за допомогою координації та забезпечення інформацією, ніж шляхом прийняття прямих фіскальних форм і видачі директив.

Список використаних джерел:

1.   Борисов А. Б. Большой экономический словарь / А. Б. Борисов. – М.: Книжный мир, 2003. – 895 с.

2.   Петров А. Н. Индикативное планирование: теория и пути совершенствования / А. Н. Петров, Л. Г. Демидова, С. М. Климов, Г. З. Щербаковский, Н. Г. Ананов. – СПб.: Знание, 2000. – 96 с.