К. е. н. Табенська О. І.
Вінницький національний аграрний університет, Україна
НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Однією з основних ознак сучасного світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями та визначають тенденції розвитку національних економік. Якісне удосконалення міжнародних економічних відносин протягом останнього часу зумовило інтенсифікацію конкурентної боротьби між країнами на світових ринках товарів, послуг і факторів виробництва. З огляду на це виникає необхідність у переосмисленні впливу економічної глобалізації на розвиток світового господарства.
Покращення показників світової торгівлі протягом останніх десятиліть викликане, насамперед, лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та зростанням відкритості національних економік, активізацією глобальної експансії корпорацій розвинених країн, існуванням достатньо ефективної міжнародної системи регулювання торговельних відносин [1, с. 15–21].
Українські вчені-економісти зазначають, що експорт можливий двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно.
Підприємства, що тільки розпочинають свою експортну діяльність використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу даному варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує.
Також існує с тратегія прямого інвестування. Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до зовнішньоекономічної діяльності.
Фірма може керуватися такими мотивами:
- вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг досить складні і вимагають об'єднання ресурсів декількох країн;
- міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості робочої сили, капіталу, сировини [ 2, с. 150–179].
Ускладнення умов бізнес-середовища, загострення конкурентної боротьби суб‘єктів господарювання за уподобання споживачів, активізація пошуку засобів завоювання прихильності покупців вимагають від підприємців забезпечення свого місця на ринку, що є результатом вибору серед альтернативних варіантів у межах системи координат «зростання-розвиток», з орієнтацією на досягнення довгострокових конкурентних переваг.
Різноманітні форми об‘єднання підприємств мають прояв практично на всіх ринках. Проте питання формування підприємницьких мереж саме в Україні, дослідження їхньої сутності, розробки класифікації і розгляду особливостей функціонування у різних сферах діяльності на сьогодні є недостатньо вивченими.
Слід зазначити, що підприємницькі мережі можливо визначити як нову складну форму організації взаємодії між суб’єктами господарювання, яка передбачає об‘єднання їхніх ресурсів і ділової активності з метою створення додаткових конкурентних переваг на ринку за рахунок втілення управлінських рішень у вигляді певних проектів.
У сучасних умовах швидкої зміни якісних і кількісних характеристик еволюційного розвитку роздрібної торгівлі та запеклої боротьби за покупця постачальникам товарів необхідно бачити у торговельних мережах потенційних партнерів, розуміти їхні вимоги і максимально оптимізувати бізнес-процеси всередині компанії для успішного, а головне, рентабельного співробітництва. Все це дозволить «увійти до мережі» і встановити партнерські відносини.
Такий підхід орієнтований на забезпечення та підвищення конкурентоспроможності усіх підприємств, які входять до складу ланцюга поставок. Зважаючи на обмеженість ресурсів кожного елементу такої складної структури, як підприємницька мережа, завдання управління нею полягає у забезпеченні тісної взаємодії між учасниками-партнерами, що дозволить підтримувати потенціал компаній на належному рівні як для досягнення поточних цілей бізнесу, так і для його розвитку у більш довгостроковій перспективі [3, с. 96–100].
Сучасне динамічне ринкове середовище вимагає від українських підприємств постійного удосконалення систем управління і інформаційних систем їх підтримки з метою підвищення своїх потенційних можливостей, стратегічного потенціалу і зрештою підвищення конкурентоспроможності.
Одним з основних напрямів створення ефективної системи управління підприємством, орієнтованої на підвищення його потенційних можливостей, може стати застосування процесного підходу до перетворення самої системи управління фінансово-господарською діяльністю шляхом реінжинірингу (біореінжинірингу) бізнес-процесів, що передбачає впровадження передових інформаційних технологій і підвищення компетенції персоналу на основі управління потоками знань.
Біореінжиніринг – організоване проектування генетичної архітектури підприємства (як живого організму), що досягається в результаті одночасної роботи у напрямах: перетворення свідомості, реструктуризація, пожвавлення, оновлення. Це фундаментальне переосмислення і проектування бізнес-процесів організації з метою досягнення корінних поліпшень основних показників діяльності, таких як вартість, послуги, темпи, якість.
Даний підхід, заснований на позиціях управління ключовими процесами, переводить завдання з суто управлінської області в сферу системного аналізу і моделювання, і дозволяє створити конкурентоздатне підприємство за допомогою системи біореінжинірингу (рис. 1).
Рис. 1. Створення висококонкурентоздатного підприємства
за допомогою системи біореінжинірингу
(Джерело: [4, с. 101–102])
Головними мотивами використання підприємств з іноземними інвестиціями, як стратегії входження в зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; здобуття нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб, набуття українського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.
Розглянемо показники, за якими оцінюється український партнер за спільною підприємницькою діяльністю (рис. 2).
Рис. 2. Показники, за якими оцінюється український партнер
за спільною підприємницькою діяльністю
(Джерело: [5, с. 26–29])
Визначаючи економічну сутність спільного підприємництва, неможливо не підкреслити той факт, що зовнішньоекономічна діяльність відіграє значну роль у його створенні. Зовнішньоекономічний фактор є значним та вагомим джерелом стимулів серед інших підходів до визначення економічної сутності СП бо виступає у якості рушійної сили для його створення, яка спричинена міжнародною конкуренцією та міжнародним поділом праці.
Комерційний інтерес до зовнішньоекономічної діяльності зумовлений ціновими і якісними параметрами продукції, а також наявністю більш сприятливих факторів і умов виробництва. За рахунок даних факторів виникає МПП (міжнародний поділ праці), на основі якого підприємства розгортають зовнішньоекономічну діяльність [6, с. 45–47].
У результаті перенесення частини виробничого процесу за кордон ТНК мають можливість використовувати конкурентні переваги та ресурсну базу багатьох країн. Держава-реципієнт отримує фінансові вливання через прямі іноземні інвестиції, спостерігається прискорення залучення новітніх технологічних досягнень, управлінського досвіду. Географічно різновекторна спрямованість діяльності підрозділів ТНК різних країн дає можливість зменшувати трансакційні витрати за рахунок використання у власних інтересах особливостей державної політики, зокрема податкового законодавства, різниці в курсах валют тощо [7, с. 35–41].
Отже, необхідно продовжувати дослідження напрямів оптимізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні в умовах глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя. Досить актуальним є використання зарубіжного досвіду інноваційної моделі підприємницької діяльності, що сприяє виготовленню конкурентоспроможної продукції, яка відповідає міжнародним стандартам якості.
Список використаних джерел:
1. Бозуленко О. Я. Економічний розвиток світового господарства в умовах глобалізації / О. Я. Бозуленко // Економічний простір: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2010. – № 37. – С. 15–21.
2. Тюріна Н. М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. М. Тюріна, Н. С. Карвацка // М-во освіти і науки, молоді та спорту України. – К.: Центр учб. літер., 2013. – С. 238–243.
3. Кавун О. О. Підприємницькі мережі у роздрібній торгівлі України: сутність, класифікація і перспективи формування / О. О. Кавун // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 5 (107). – С. 96–100.
4. Лосєва Х. Г. Реінжиніринг бізнес-планування як процес вдосконалення управління конкурентоспроможністю підприємства / Х. Г. Лосєва // Економіка та держава. Сер. «Економічна наука» . – 2012. – № 2. – С. 101 –102.
5. Вишняков В. М. Підприємства з іноземними інвестиціями як фактор розширення інтеграційних процесів в Україні / В. М. Вишняков // Держава та регіони. Сер. «Економіка та підприємництво». – 2009. – № 9. – С. 26 –29.
6. Кахович Ю. О. Зовнішньоекономічна діяльність як рушійна сила створення спільних підприємств / Ю. О. Кахович // Інвестиції: практика та досвід. Сер. «Загальні питання економіки». – 2010. – № 18. – С. 45–47.
7. Сорока І. Б. Транснаціональні корпорації та їхня роль у процесі активізації міжнародної інтеграції / І. Б. Сорока // Актуальні проблеми економіки. Сер. «Світове господарство і міжнародні економічні відносини». – 2009. – № 9 (99). – С. 35–41.