Проха Л. М.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ

ШЛЯХИ вдосконалення ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Науково-практичний аналіз свідчить про нерезультативність економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності в Україні щодо розв’язання проблеми збереження навколишнього природного середовища та його неспроможність забезпечити екологічно сприятливі умови господарювання.

Негативними моментами управління природокористуванням є й те, що його економічний механізм не спроможний зацікавити підприємства у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів. Також економічний механізм недостатньо ефективно й оперативно реагує на динаміку економічних та екологічних процесів у державі та не поєднується повною мірою з іншими економічними показниками і важелями господарської діяльності.

Явна спрямованість вітчизняного економічного механізму екологічного регулювання на пріоритет методу «батога» стосовно природокористувачів , які працюють у нинішніх складних економічних і соціальних умовах, аж ніяк не стимулює їх зацікавленість у дотриманні екологічних норм і зниженні техногенних навантажень на природу. Цей механізм не спонукає їх до впровадження екологічно безпечних способів ведення господарства, сковує природозберігаючу діяльність, обмежує впровадження інноваційних екологоорієнтованих технологій, що призводить до закономірного погіршення якості довкілля. Тим самим виявляється неконструктивність економічного інструментарію існуючого механізму, який не здатний заохотити суб’єктів господарювання на досягнення екологічних цілей і створити сприятливі фінансові умови для впровадження природоохоронних заходів сталого розвитку [2, с. 185].

Основні недоліки вітчизняного економічного механізму екологічного управління полягають у тому, що він, по-перше, не набув необхідного розвитку; по-друге, не спроможний заінтересувати суб’єктів господарювання у проведенні природоохоронних заходів; по-третє, не кореспондує з іншими економічними показниками та підоймами господарської діяльності; по-четверте, недостатньо оперативно й ефективно реагує на динаміку економічних і екологічних процесів у державі.

Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження стимулюючих заходів природоохоронної діяльності. При даних обставинах треба значну увагу приділити охороні природних ресурсів, як фактора затрат, проаналізувати їх склад та напрями на підприємстві. Крім прямих, важливі й непрямі затрати. До них відносяться витрати на зміну екологічного іміджу підприємця (наприклад рекламні компанії), компенсація шкоди, завданої здоров’ю населення в результаті негативного впливу на навколишнє середовище, а також витрат робітників (втраченої вигоди) внаслідок неповного завантаження обладнання, зниження обсягів виробництва, пов’язаних з нераціональним використанням та забрудненням екосистем, на проведення аналізу екологічного ризику при природокористуванні, управління ним тощо [1, с. 151].

Основними напрямами вдосконалення економічного механізму екологічного управління є модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Як відомо, система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднані регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження , а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання. На нашу думку, для вирішення еколого-економічних проблем природокористування необхідно створити ефективні організаційні структури та дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. Також слід приділити увагу ідеї стійкого розвитку, відповідно до якої екологічні та економічні цілі в динаміці збігаються. Одним із найважливіших напрямів екологічної модернізації є розробка і реалізація стратегії екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва. Цьому сприяють: розвиток екологічного законодавства і посилення впливу екологічного права на цілі підприємницької діяльності; зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації; посилення тиску громадськості на підприємців для дотримання екологічних інтересів населення. З урахуванням екологічних проблем потрібна сертифікація виробництв та окремих видів продукції тощо [3, с. 29].

На нашу думку, еколого-економічний механізм управління природоохоронною діяльністю – найважливіша передумова сталого розвитку. Механізм управління може здійснюватися двома шляхами. По-перше, шляхом корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку – зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Таким чином, активна адаптація механізму досягається шляхом цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Список використаних джерел:

1. Економіка природокористування: навч . посіб . / [В. С. Верещак, Е. М. Мамон, К. Є. Фрідман та ін.]. – Дніпропетровськ: Журфонд , 2009. – 226 с.

2. Макарова Н. С. Економіка природокористування: навч . посіб . / Н. С. Макарова, Л. Д. Гармідер , Л. В. Михальчук. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 322 с.

3. Верещак В. С. Економіка природокористування: навч . посіб . / В. С. Верещак, Л. М. Проха, О. С. Малюк. – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – 64 с.