Чередниченко Н. В.

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

ВИТРАТИ суб’єктів ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ: ВІТЧИЗНЯНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Витрати є не від’ємною частиною в діяльності господарського суб’єкту будь якої організаційно-правовій форми незалежно від сфери діяльності. Вивченню витрат приділено значну увагу такими вченими, як: Л. Нападовська , М. Чумаченко , В. Сопко, Ф. Бутинець , С. Голов та інші. Треба зазначити, що вивчення економічної сутності терміну «витрати» вченими було проведено у комерційному сектору, приділена увага національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Але є ще важливий сектор економіки країни, такий як державний.

Суб’єкти державного сектору, зокрема, бюджетні установи є неприбутковими закладами, діяльність яких направлена не на отримання прибутку, а на досягнення соціального ефекту, тобто надання безплатних послуг. Тому витрати понесені у цьому сектору для надання послуг компенсуються за рахунок коштів кошторису, а не із доходу від реалізації послуг як в комерційному секторі.

Трактування основних економічних категорій для суб’єктів державного сектору економіки базується на аналогічних визначеннях для підприємницьких структур. Але діяльність суб’єктів державного сектору істотно відрізняється від комерційної, що накладає ряд особливостей на визначення основних об’єктів їх обліку. По-перше треба відзначити, що згідно із 43 та 56 ст. Бюджетного кодексу України ведення бухгалтерського обліку і складання звітності як по виконанню бюджетів, так і по виконанню кошторисів бюджетних установ буде здійснюватись відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що затверджує Міністерство Фінансів України. Тому, у 2007 року прийнято Постанову КМУ «Про затвердження стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007–2015рр». При реформуванні бухгалтерському обліку в державному секторі прийнято міжнародні стандарти бухгалтерського обліку для державного сектору.

На сьогоднішній час затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі (далі НП(с)БОДС) 135 «Витрати», який визначає методологічні засади формування в обліку інформації про витрати та її розкриття у фінансової звітності. Витрати класифікуються за групами: витрати за обмінними операціями та необмінними операціями, а в межах кожної групи за елементами.

Відповідно до НП(с)БОДС 135 витрати визнаються за умови, що оцінка витрат може достовірно визначена, у разі зменшення економічних вигід та/або потенціалу корисності, зокрема у вигляді вибуття активу або збільшення зобов’язання, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власником). Так поняття «економічна вигода» згідно ст. 1 Закону «О бухгалтерському обліку та фінансової звітності в Україні» визначає як «потенційну можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів». Отже, вже в самому понятті передбачається визнання за методом нарахування, а не касовому методі. Тобто в момент отримання потенційної можливості грошових коштів від використання активів виникають витрати понесені для її отримання. Таким чином «економічна вигода» для державного сектору – це потенційна можливість отримання грошових коштів з бюджету і з інших джерел для виконання покладених на них функцій.

Якщо звернутися до НП(с)БОДС 121 «Основні засоби» де визначається термін «потенціал корисності», як наявні та потенційні можливості, які отримає суб’єкт бухгалтерського обліку в державному секторі від використання активів, що безпосередньо не генерують надходження грошових коштів, для досягнення поставленої мети та / або задоволення потреб. Таким чином іншого визначення наведеної категорії у нормативно-правових актах та наукової літератури не надається.

Тому треба звернути увагу на п. 10 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку для державного сектора (М(с)БОДС) 1 «Подання фінансових звітів» де застосовується термін «майбутні економічні вигоди або потенціал корисності», тому що, активи суб’єкта господарювання є засобом для досягнення визначеної ним мети. Ті активи, які використовуються для надання товарів і послуг відповідно до визначених суб’єктом господарювання цілей, але які безпосередньо не генерують надходжень грошових коштів, часто визначають як такі, що мають «потенціал корисності». Ті активи, які використовуються для генерування надходжень грошових коштів, часто характеризують як активи, що втілюють «майбутні економічні вигоди». Отже, для того щоб охопити всі цілі, на досягнення яких можуть бути спрямовані активи, для опису всіх суттєвих характеристик активів у М(с)БОДС 1 застосовується вище вказаний термін. І треба відзначити що у М(с)БОДС 1 чітко надається відм іна між економічною вигодою та потенціалом корисності.

Таким чином на підставі проведеного аналізу положень діючого законодавства для державного сектору можна зробити висновок. По перше, аналіз діючої системи бухгалтерського обліку в державному секторі свідчить про те, що на сьогодні бюджетний облік витрат застосовується на касовому методі, що не дає змогу повною мірою відображати окремі витрати. Хоча згідно ст. 1 Закону «О бухгалтерському обліку та фінансової звітності в Україні» при визнанні витрат в бухгалтерському обліку передбачається метод нарахування. Застосування методу нарахування дозволить відобразити сутність операцій і економічних подій, що призведе до обґрунтованості, своєчасності та повноти відображення витрат у закладах державного сектору. По друге, для запровадження нововведень, визначених у НП(с)БОДС 135 необхідне узгодження норм бюджетного законодавства з питань бюджетної політики. По третє, витрати суб’єкта державного сектору можуть бути понесені і при використання активів, які генерують грошові кошти, передбачає отримання економічної вигоди, і під час фінансово-господарської діяльності активів, які не генерують чисті грошові надходження.