К. біол. н. Гурова А. І.
Херсонський державний університет, Україна
ОСНОВНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ВЕСЛЯРІВ-АКАДЕМІСТІВ ТА ЇХ ВІДНОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Херсонщина, маючи прекрасні природні умови для розвитку олімпійських видів веслування таких, як веслування академічне та веслування на байдарках і каное, здавна славиться досягненнями своїх веслувальників.
Академічне веслування один з небагатьох видів спорту, в якому спортсмен використовує близько 95% м ‘ язів усього тіла. Привабливість його полягає, перш за все, в різнобічній оздоровчій спрямованості, що сприяє підвищенню рівня функціональних можливостей організму: розвитку дихальної системи, системи кровообігу, вдосконаленню координації рухів, а також розвитку швидкісно-силових можливостей. Заняття академічним веслуванням проводяться на відкритому повітрі в умовах впливу на організм людини оздоровчих природних ресурсів навколишнього середовища. Спортсмени-веслярі відрізняються атлетичною статурою і високою фізичною працездатністю.
Традиційно прийнято вважати, що спортсмени – найздоровіші люди. Величезне число робіт, присвячених фізичній культурі і спорту, показують позитивний вплив на організм людини фізичних вправ. В той же час, це – люди, які отримують величезні м’язові навантаження і навіть перевантаження, надмірну нервово-психічну напругу, вони знаходяться в умовах різких перепадів температур, тощо. Таким чином, здоров’я спортсменів заслуговує на пильну увагу в першу чергу з боку самих спортсменів, тренерів, спортивних лікарів та фізичних реабілітологів .
Причини виникнення захворювань і травм у спортсменів різноманітні і в даний час у вітчизняній літературі немає їх єдиної номенклатури, так само як і немає класифікації спортивного травматизму, але вони можуть бути розділені на три групи: причини організаційного характеру; методичного характеру та зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена.
Захворювання у спортсменів-академістів можуть виникати в процесі спортивної діяльності відповідно до названих причин та у зв’язку з впливом різних факторів зовнішнього середовища (температури повітря і води, наявності вітру, дощу, надлишкового сонячного опромінення і т. і.). При цьому специфіка виду спорту відіграє істотну роль у виникненні захворювання. Хвороба у спортсмена нерідко виникає в результаті неправильної методики тренування, при використанні навантажень, до яких спортсмен недостатньо підготовлений: при форсованому збільшенні навантажень, 2 – і 3-разових тренуваннях в день з великими обсягами та інтенсивністю навантаження, вузькоспеціалізованою, одноманітною роботою, відсутністю розвантажувальних днів тощо. Нерідко при цьому спочатку виникає різке стомлення, перевтома, перетренованість , перенапруження, а вже потім розвивається захворювання, характер якого визначається специфікою впливу виду спорту або особливістю організму. Великий відсоток хронічних захворювань опорно-рухового апарату у кваліфікованих спортсменів в значній мірі пов’язаний з передчасним відновленням тренування після травми, швидким розширенням тренувальних засобів ще до настання необхідного ступеня анатомічного і функціонального відновлення. В цілому потрібно відзначити, що неправильна методика тренування в період реабілітації після травм і захворювань нерідко служить причиною розвитку нової патології у спортсменів. Неправильна методика тренування, надмірне навантаження особливо небезпечні, якщо вони поєднуються з нераціональним режимом і умовами праці, побуту, харчування, шкідливими звичками, наявністю вогнищ хронічної інфекції, ослабленим станом організму в результаті перенесеного захворювання (наприклад, грипу) або травми.
Вивчаючи дане питання, ми проаналізували відповідні наукові джерела і дійшли висновку, що захворюваннями, які найчастіше зустрічаються у спортсменів академічного веслування, є остеохондроз та захворювання гепатобіліарної системи.
У листопаді 2012 року на базі школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ) м. Херсона нами було здійснено моніторинг захворювань спортсменів академічного веслування. У дослідженні взяли участь 20 спортсменів з групи спортивного вдосконалення. Дослідження проводилось серед спортсменів кваліфікації: кандидат у майстри спорту та майстер спорту.
Для досягнення поставленої мети, ми провели моніторинг захворювань спортсменів, які вони пов`язують зі спортивною діяльністю, шляхом анкетування та бесід зі спортсменами, лікарем та тренером команди. В результаті моніторингу ми встановили основні захворювання, що є або зустрічалися у спортсменів академічного веслування даної групи. Такими захворюваннями є: остеохондроз крижово-поперекового відділу хребта у 9 осіб, що становить 45%, хронічний холецистит у 4 осіб – 20%, гайморит у 2 спортсменів відповідає 10% та варикозне розширення вен нижніх кінцівок у 1 особи – 5%. Також встановлено, що в даній групі були 4 спортсмени – 20%, у яких на момент проведення моніторингу, та взагалі, не було виявлено жодних захворювань, які б вони пов`язували із заняттями спортом. Отже, результат нашого дослідження, певною мірою, співпадає з данними використаних джерел.
Остеохондроз хребта – захворювання, що характеризується дистрофічними змінами в міжхребцевих дисках і тілах хребців. Ураження міжхребцевого диску виникає внаслідок його повторних травм (через піднімання ваги і, надлишкового статичного та динамічного навантаження, падіння та ін.) і вікових дегенеративних змін. Драглисте ядро – центральна частина диска – висихає й частково втрачає амортизацію. Фіброзне кільце, розташоване по периферії диска, стоншується, в ньому з’являються тріщини, до яких зміщується драглисте ядро. Утворюється випинання диска – грижа. При розриві фіброзного кільця, можливо навіть випадіння фрагментів пульпозного ядра. В ураженому хребетному сегменті виникає відносна нестабільність, розвиваються остеофіти тіл хребців (спондильоз), ушкоджуються зв’язки й міжхребцеві суглоби (спондилоартроз). Грижі найбільш часто виникають в нижніх поперекових дисках, рідше – у нижніх шийних і верхніх поперекових, дуже рідко – у грудних. Грижі диска в тілі хребця (грижі Шморля ) звичайно клінічно не значимі. Грижі диска в задньому і задньобоковому напрямах можуть викликати здавлення спинномозкового корінця, спинного мозку та їх судин. Крім компресійних синдромів, можливі рефлекторні (м’язово-тонічні), обумовлені імпульсами від рецепторів у відповідь на зміни в дисках, зв’язках і суглобах хребта. Рефлекторна напруга м’язів спочатку носить захисний характер, оскільки призводить до іммобілізації ураженого сегмента, однак надалі воно стає однією з причин болю. Рефлекторні синдроми остеохондрозу хребта виникають протягом життя майже в кожної другої людини, компресійні розвиваються значно рідше.
Холецистіт хронічний – хронічне запалення жовчного міхура. Сприяючим чинником виникнення холециститу є застій жовчі в жовчному міхурі, до якого можуть приводити жовчне каміння, здавлення і перегини жовчовивідних проток, дискінезії жовчного міхура і жовчовивідних шляхів, порушення тонусу і рухової функції жовчних шляхів під впливом різних емоційних стресів, ендокринних і вегетативних розладів. Безпосереднім поштовхом до спалаху запального процесу в жовчному міхурі, серед інших, часто є гострий запальний процес в організмі (грип, ангіна, пневмонія, і т.ін .). Цей невеличкий перелік факторів ризику, сприяючих виникненню холециститу, цілком можна віднести до веслярів-академістів.
Запалення верхньощелепної гайморової пазухи (гайморит). Гостре і хронічне запалення слизової оболонки і кісткових стінок придаткових пазух носа – одна з найбільш частих патологій ЛОР-органів . Причинами гострого запалення придаткових пазух найчастіше є гострі респіраторні захворювання, грип, переохолодження, застуда, які виникають іноді у веслярів восени та ранньою весною і пов`язані саме з мінливою холодною погодою і перебуванням у човні.
Варикозне розширення вен – захворювання вен, що супроводжується збільшенням їх довжини, змієподібною звивистістю підшкірних вен і мішковидним розширенням просвіту. З усіх захворювань судин має для спортсменів найбільше значення. У першу чергу мова йде про первинне варикозне розширення вен, що представляє собою самостійне захворювання (на відміну від вторинного, що є наслідком тромбозу глибоких вен, тромбофлебіту, вагітності). Найбільш часті випадки варикозного розширення поверхневих вен нижніх кінцівок і сім’яного канатика.
Порушення венозного кровообігу зустрічаються у видах спорту, пов’язаних з необхідністю збереження певних поз, що перешкоджають зворотньому кровообігу (академічне веслування). До групи ризику відносяться також представники тих видів спорту, які характеризуються постійними статичними напругами (штангісти, борці) або навантаженнями динамічного характеру, при яких відбувається механічний вплив на стегнову вену і утруднення відтоку (велосипедисти, лижники, бігуни).
Для відновлення стану спортсменів при перелічених захворюваннях застосовується комплексний підхід: різноманітні медикаментозні, фізіотерапевтичні методи, засоби лікувальної фізичної культури, масаж. Розглянемо застосувння основних методів фізичної реабілітації при остеохондрозі попереково-крижового відділу хребта. Головна ціль фізичної реабілітації хворих на остеохондроз попереково-крижового відділу хребта являється нормалізація функції хребта і попередження подальшого прогресування дегенеративно-дистрофічних процесів у цьому відділі.
Механізм лікувальної дії лікувальної фізичної культури полягає у відновленні нейроендокринної регуляції процесів в організмі хворих і проявляється у вигляді чотирьох основних впливах фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча дія, трофічна дія, формування компенсацій, нормалізація функцій. Вправи слід виконувати з вихідних положень лежачи на спині, на животі, на боці, на четвереньках , тобто при повному розвантаженні хребта. Так як в цих випадках усередині дисковий тиск в ураженій ділянці знижується в два рази порівняно з вертикальним положенням. Для зменшення м’язового напруження і для покращення кровопостачання паравертебральних м’язів рекомендується використання дихальних вправ (динамічного і статичного характеру). Вправи в довільному розслабленні скелетних м’язів – чудовий засіб керування і тренування гальмівних реакцій. Вони використовуються в якості зниження фізичного навантаження під час занять, для відновлення порушеної координації, нормалізації м’язового тонусу. Вправи ізотонічного характеру виконуються у формі рухів в окремих суглобах і окремими сегментами тіла (пальці, кісті, стопа, передпліччя, гомілки і ін..) і у формі спільних рухів рук і тулуба, ніг, голови і тулуба. Ці види фізичних вправ покращують кровообіг і обмін речовин в окремих сегментах кінцівок або тулуба, відновлення сили і швидкості скорочення працюючих м’язів, відновлення рухливості в окремих суглобах, стимуляцію процесів регенерації. Вправи включаються до занять ЛФК при зменшенні болю в поперековій ділянці хребта з вихідних положень лежачи на спині, на боці, стоячи. Чудовий ефект дають вправи на витягнення хребта по його вісі. При цьому збільшуються міжхребцеві проміжки і діаметр міжхребцевих отворів, що сприяє декомпресії нервових корінців і судин. Фізичні вправи направлені на витягнення поперекового відділу хребта: ‘‘самовитягнення’’ хребта з опорою рук на крильця клубових кісток; ‘‘самовитягнення’’ хребта з відштовхуванням м’яча підборіддям; підтягування з піднятими руками, стоячи з гімнастичною палкою; ‘‘самовитягнення’’ на похилій площині, вис на гімнастичній стінці. Корегуючі вправи забезпечують корекцію деформацій хребта. Виконуються ці вправи з вихідних положень лежачи на спині, на животі і на боці. Корегуючі вправи діляться на симетричні (фізичні вправи, при яких зберігається серединне положення лінії остистих відростків) і асиметричні (вправи, які дозволяють підібрати вихідне положення і м’язову тягу відповідних м’язів конкретно на даний сегмент хребта).
Включаються також ізометричні вправи для м’язів попереку, сідничної ділянки і ніг (1–2 сек.), а через тиждень для м’язів тулуба і нижніх кінцівок (8–10 сек.). Для укріплення м’язів тулуба і кінцівок використовуємо вправи з протидією і обмеженням. Протидія створюється при виконанні хворим рухів в суглобах кінцівок, рухів різноманітних сегментів тулуба. Протидію створюють руки лікаря або методиста, в іншому випадку вправа виконується з подоланням протидії еспандеру з вихідного положення – лежачі і стоячи. Ізотонічні вправи застосовуються для верхніх кінцівок, верхніх кінцівок і плечового поясу, плечового поясу і спини, тулуба, черевного пресу і тазового поясу, нижніх кінцівок. Вихідні положення при виконанні вправ лежачи на спині, на животі, на боці, сидячи, стоячи на четвереньках , стоячи з фіксацією рук на опорі. В залежності від способу виконання вправ на гімнастичних снарядах (швецька стінка) забезпечується вплив на окремі сегменти опорно-рухового апарату або групи м’язів, на функцію внутрішніх органів, на вестибулярну функцію. Вправи виконуються у формі висів, упорів, підтягування і можуть супроводжуватись затримкою дихання.
За допомогою лікувального масажу можна зняти локальну ригідність і затвердіння м’язів (дія на м’язові волокна), гелози і м’язові болі (місцево-судинна дія). Однак перш ніж приступити до масажу, необхідно шляхом інтенсивного поверхневого погладжування і розминки розм’якшити сполучно-тканинні гелотичні зміни шкірного покриву. Сегментарне поліпшення кровопостачання тканин рухового сегменту сприяє розсмоктуванню едематозного здуття і розриває хибне коло суглобних і артрозних порушень. Найчастіше масаж спини виявляється дуже болючим. Пацієнту цей біль здається раньового характеру, поверхневим болем; при щоденному масажі він проходить через 4-5 днів. До масажу слід приступати в підгострих стадіях (у ряді випадків можна починати і раніше, під час загострення хвороби, але тоді завдання масажу – рефлекторно впливати на локалізований в хребті біль, за рахунок «обробки» здорових ділянок тіла – на грудях, плечах, верхньої частини спини, надпліч і т.і .). Перші сеанси мають бути щадними, не викликати зайвої напруги м’язів, які при енергійному, жорсткому проведенні прийомів скорочуються, викликаючи в даному випадку додатковий біль. Масаж при попереково-крижовому остеохондрозі може проводитися з різними зігріваючими засобами. Гарний ефект досягається масажем після теплових процедур (солюкс, прогрівання гарячим піском, лазні і т.і .).