К. філол. н. Насмінчук Г. Й.

Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, Україна

КОНЦЕПТ МЕЧА І МИСЛІ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ Р.ІВАНИЧУКА

Ідейно-смисловим засновком усієї історичної прози Романа Іваничука є діалектика особистого і загальнонаціонального як рівновеликих понять. «Знаходжуся в контексті моєї нації, – пише Р.Іваничук, – в тандемі з нею; нестримна її енергія є одночасно моєю енергією, її рух в упертому просуванні вперед є моїм (підкресл. моє – Г. Н.) рухом» [4, с. 289]. Художній і публіцистичний набуток письменника у контексті питання українопізнання сьогодні аналізують дослідники В.Антофійчук, Н.Бічуя, Л.Воловець, О.Гандзій, Р.Гром’як, В.Дончик, М.Ільницький, А.Шевченко та ін. На глибоке переконання Ніни Бічуї, романістика Іваничука – «це насамперед філософія і українопізнання» [1, с. 130]. ОленаГандзій відзначає, що «публіцистика Р.Іваничука, як знакова система національно-культурного горизонту, є художньо-інформаційною площиною, де відбувається ідентифікація української (і не тільки) нації» [2, с. 9].

Уся творчість Іваничука – напрочуд динамічна система з визначеним ідейно-тематичним комплексом, вектор якого пролягає через бінарну опозицію меча і мислі. «Загальна концепція усіх моїх історичних романів, – наголошував Р.Іваничук, – зводиться в мене до єдиної формули «Меч і Мисль», яка означає переміну засобів зброї, засобів боротьби» [3, с. 74].

В концепті меча і мислі яскраво відбивається етнічний часопростір – від далекої минувшини до сьогодення. Бували в нашій історії часи, коли народ ставав байдужим і ледачим, коли іржавіли мечі під стріхами і затихали молитовні канти та бойові пісні, зрештою починали скиглити жебранки під церквами. Подібне Україна переживає і на межі ХХ–ХХІ століть. А тому «нині, – каже митець, – коли народові вибивають із рук зброю чужі й свої, може пригодитися моя жива мисль, якої так бракує у нашому світі» [7, с.170].

Кульмінацією стверджувального аспекту роману «Орда» є розмова отця Єпіфанія з учителем Тимотеєм Вергуном. Колишній професор Києво-Могилянської академії заповідає колишньому спудеєві повернутися в Україну і продовжити справу осліплого за літописом Самійла Величка, силою думки ствердити те, що дотепер стверджувалося лише зброєю. Сильнішою від меча може бути тільки мисль, цю зброю неможливо відібрати. Тема мислі-зброї, стилета-стилосу (Є.Маланюк) проходить через усі історичні твори Іваничука. «Чим житиме народ, коли в нього не стане зброї, а до мислі не привчили? – запитує Григорій Сковорода, герой роману «Журавлиний крик». – Загине він. А щоб цього не трапилось, учитися треба: кожну мить, кожен день, розум свій будити – він же безмежний. А коли народ матиме його, хоча б у головах окремих людей, то уподібниться він кременеві, в якому затаївся вогонь» [5, с. 351].

Подібні міркування-осяяння означують еволюцію образу Єпіфанія: «Що потрібно дати народові, щоб він народом залишився, коли в нього відбирають меча? Сто разів правий Тимотей Вергун: мисль, просвіту, науку права і державності, філософію буття. Крізь які інститути слід провести народ, щоб він мав усе це про запас на випадок поразки? – Тільки крізь храм науки і духовності» [6, с. 353].

Для того жорстокого часу, який вимагав від українського достойника Феофана Прокоповича складати «Родословний розпис російських царів до государя Петра І» та «Історію Петра Великого від народження його до Полтавської баталії», питання збереження енергії мислі було як ніколи гострим. Не втрачає воно своєї гостроти і сьогодні, коли, нарешті, з’явилося чимало книг з національної історії, що «густо просякнуті наступальною пасіонарністю» (О.Соловей) як, наприклад, «Аналітична історія України» О.Боргардта (Донецьк, 2001) чи «Сила м’якого знака» (газета «День», 2011).

Навколо концепту меча і мислі структурований і новий роман «Хресна проща». Процес зміни меча на мисль, на думку Р.Іваничука, завжди співпадає з ініціаційною стадією переходу нації з одного історичного періоду в інший: «Наша нація тільки тому зберегла донині свою ідентичність, що вміла міняти види зброї – меч на мисль і навпаки. Та про це ми вже говорили: зруйнування Запорізької Січі – і Шевченко, Іван Франко – і листопадовий зрив у Львові…» [7, с. 53].

Профіль історіософських зацікавлень Р.Іваничука великою мірою змодельований Шевченківською концепцією минулого України. Загострюючи свою увагу на зламних моментах української національної історії, Р.Іваничук, як і Т.Шевченко, особливо уважно аналізує ті явища і вчинки, які призвели до повного занепаду української державності і прирекли український народ віками жити «на нашій – не своїй землі».

При зіставленні картин сплюндрування України у Шевченка («Великий льох») й Іваничука («Орда») знаходимо не лише концептуальну спорідненість, а й чимало словесних співпадань. На запитання Єпіфанія «Що ви вже встигли знайти в могилах?», гробокопачі відповіли: «А нічого: кості й черепки. Золота ще не знайшли...» [6, с. 384]. І в поемі Т.Шевченка, москалі, розкопавши Богданів малий льох, знайшли замість скарбів «черепок, гниле корито й костяки в кайданах».

Т.Шевченко, пророкуючи у своїй поемі-містерії народження нового Гонти, наголошував «на ключовій ролі сильних особистостей, провідників-героїв у національно-визвольних змаганнях» [8, с. 23]. Р.Іваничук акцентує значення у цих змаганнях мисленнєвої енергії української першокниги – Шевченкового «Кобзаря», яка «виховає політиків і вождів» [6, с. 368]. Герої романів «Журавлиний крик», «Орда», «Хресна проща» мислять себе предтечами Месії і закликають правдивим словом, силою думки будити приспану свідомість народу.

Дослідження історичної романістики Р.Іваничука під кутом зору проблеми самоідентифікації і з погляду втілення концепту меча і мислі має перспективу продовження, оскільки, крім заглиблення у пласти минувшини, твори письменника містять знакові автобіографічні елементи. Втілення концепту меча і мислі в романістиці сучасного автора є художнім еквівалентом творчого вирішення історіософської проблематики українською класичною літературою.

Список використаних джерел:

1. Бічуя Н. Розімкнене коло слова або ж свято визнання / Н. Бічуя // Дзвін. – 1995. – №5. – С. 121–123.

2. Гандзій О. Публіцистика Романа Іваничука: проблематика і поетика: автореф. дис. канд. філол. наук / О. А. Гандзій. – Івано-Франківськ, 2011. – 20 с.

3. Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа…: Щоденникові записи, спогади, роздуми/ Р.Іваничук. – Львів: Просвіта, 1993. – 270 с.

4. Іваничук Р. Дороги вольні і невольні. Спогади та медитації / Р.Іваничук. – Львів: Просвіта, 1999. – 575 с.

5. Іваничук Р. Журавлиний крик / Р.Іваничук. – Х.: Світовид, 2001. – 384 с.

6. Іваничук Р. Мальви (Яничари). Орда / Р.Іваничук. – Х.: Євроекспрес, 2000. – 416с.

7. Іваничук Р.Хресна проща: Романний триптих / Р. Іваничук. – Львів: Піраміда, 2011. – 284 с.

8. Пахаренко В. «Великий льох»: національна ідея, історіософія, метафізичний контекст / В.Пахаренко // Слово і час. – 2001. – № 3. – С. 16–23.