Грицевич Ю. В.

Наук. керівник ­– к. філол. н., доцент Громик Ю. В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцк, Україна

ГРАМАТИЧНІ ЯВИЩА ВОЛИНСЬКОПОЛІСЬКИХ ГОВІРОК У ЗБІРНИКУ ФОЛЬКЛОРНИХ ЗАПИСІВ О. КОНДРАТОВИЧ «ВЕСІЛЛЯ НА ПОЛІССІ»

Останнім часом лінгвістика все більше використовує фольклорні записи як одне із джерел інформації про особливості місцевих говірок, оскільки в таких матеріалах (за умови достовірної фіксації) збережено виразні риси фонетико-граматичної та лексичної систем. Тексти фольклору зберігають слов’янські архаїзми, численні інновації, які розвинулися в говірці і часто мають локальне поширення. Надійним джерелом для вивчення говірок Волинського Полісся слугує збірник фольклорних записів О.Кондратович « Весілля на Поліссі » [1].

В опрацьованих фольклорних записах простежено численні діалектні явища морфологічного рівня, зокрема в системі субстантивної словозміни – морфологічний архаїзм сватове , пор. : « Не дивуйте, сватове, що дари коротейки» [1, с.11], «Віте, сватове, дари беріте, на таролочку гроші кладіте» [1, с.44]; історичну флексію ‑а в Р.в. одн. іменників давніх * -ǒ- основ: сорома, сира, пор. : «Не чужа сторона, та й нема сорома» [1, с.99], « Наша сваничка сива не наробила сира » [1, с. 100] ; збереження давнього закінчення Н.в. та З.в. одн. іменників м’якої групи середнього роду: зіллє, весіллє, зодиваннє, годуваннє, пор.: «Забирай своє все зодиваннє, дякуй матьонци за годованнє» [1, с.26], «На вгороди зіллє, під городом зіллє, в сьому дому, що й на рогу, зачалося весіллє» [1, с.85]; історично закономірне закінчення ‑и Р.в. одн. іменників давніх вокалічних - ǐ -основ: вісти, печи, пор.: «Заходять нам вісти, що хочуть дати їсти» [1, с.64], « Пускайте до печи нагріти плечи » [1, с.95] ; аналогійне закінчення ‑ою в О.в. одн. іменника зоря, пор. : «Ой місяцю із зорою, засві т и надо мною» [1, с. 83]; форми М.в. одн. іменників чоловічого і жіночого родів твердої групи з закінченням ‑и, що відбиває рефлекс ненаголошеного *ě : на вгороди , на дорози, на порози, в комори, пор.: «Ой на вгороди кукурузойка зацвіла» [1, с.19], «І не в печі, і не в комори, но на тесовім столи» [1, с.32].

У системі ад’єктивної словозміни передано збереження повних нестягнених форм прикметників жіночого роду та множини, пор.: «Покрутили, поламали крутиї рабрини» [1, с.23], «В нас хата малейкая, симнє веселейкая» [1, с.25], «Втоптаная стежичка од стола до припічка» [1, с.75]; закінчення ‑ий у М.в. прикметників жіночого роду, що відбиває рефлексацію *о > [и]: на битий , пор.: « Сподоби нас, Боже, на першім порози, на першім порози, на битий дорози» [1, с.16]; закінчення ‑и у прикметниках Н.в. та З.в. мн.: тесови, голодни, годни, помазани , поважани, плохи, добри, сиви, подорожни,тонки, повинни пор.: «Ой застилайте те c ови столи, бо я йду» [1, с.19], «Ми люди не голодни, но повагойки годни» [1, с.22], «А мні, матьонко, – тонки, білиї платочки» [1, с.66], «Ой як ми будем добри вістойки чувати, то ми будемо щонеділейки бувати» [1, с.80], «Ми люди подорожни – у нас торби порожни» [1, с.98]. Колишні закінчення Р. в. та О.в. одн. прикметників м’якої групи перенесені на відповідні форми твердої групи за аналогією: чужеї, лихеї , малею, пор.: «Що схочемо, те зробимо з чужеї дитини» [1, с.23], «Ой упросила моя матьонка, впросила, як малею на ручейках носила» [1, с.54], « Гіш-ша, сороки, з хати, годи скрекотати, бо наїхали ворони з чужеї сторони» [1, с.98].

Із-поміж діалектних явищ словозміни займенників підкреслено відсутність приставного [н] у формах непрямих відмінків займенників 3 особи: до його, на йому пор.: «Говори ти до його, лихій долі годи» [1, с.8], «На йому шапка має, як мак зацвітає. На йому шуба сива, всі бояри закрасила» [1, с.92]; специфічно західнополіську форму Н.в. займенника 2 особи множини з компонентом - те , пор.: «Віте теє знали, віте теє знали, нам сира забрали» [1, с.60], «Віте пийте, не лайте, віте нас не лайте» [1, с.59]; архаїчні вказівні займенники сьой, се, ся відповідно до давніх *сь, *се, *си (ся) , пор.: «Чи позволить, благословить сьой день звеселити» [1, с.85], «Бери подушки на сіх дві душки» [1, с.103]; давню форму Д.в. займенника 1 особи мні , пор.: «Що мні там говорити?» [1, с.49], «А я ляжу спати, бо мні треба рано встати» [1, с.86]; стягнені форми присвійних займенників на зразок меї, теї, твеї, свої, свому, пор.: «Бо вже в меї тещейки мед-вино п’ють» [1, с.50], «Помалейку, братику, розплітай, тилько меї головойки не шарпай» [1, с.53], «Я ні з ким не знаюся, кожному кланяюся, старому й малому, ще й милейкому свому» [1, с.72], «Ой хто ж теї Пречистиї упросив?» [1, с.54], «Взєти Надьочку на сиви кони та й приїжджати до свої доми» [1, с.101], «Просимо, Іванко, милости твеї: гляди Надьочки, як душі свеї» [1, с.110] тощо.

Відмінності у фонетичному оформленні числівників передано спорадично: «Ще нам їхати чатири мили борами» [1, с.93], «Розкидай, Боже, братову клуню по їдний диривини» [1, с.96]. Лише подекуди акцентовано стягнення дієслівних форм 1 особи множини майбутнього часу: стоятимо, топтимо, топтатимо, пор .: «Доки ми стоятимо, чобітки топтимо?» [1, с.53], «Доки ми стоятимо, муравку топтатимо?» [1, с.95].

Відмінності супроти літературної мови на словотвірному рівні нечисленні, хіба що простежено велику продуктивність суфіксів ‑ейк-, ‑ойк-, ‑ийк- , пор.: «Не шуми, дубровойко, не звени, дорожийко» [1, с.16], «Чого хмеличок на ліщинойку повився?» [1, с.82], « Тут грудочок сухейкий, наший князь молодейкий » [1, 95]; так само суфікса -иц-я , пор.: « Покривайлиця плаче, покриватися не хоче » [1, с.67].

На синтаксичному рівні простежено діалектні прийменники к, каля, круз , пор.: « Круз окно тріски скачуть, по косі дружки плачуть » [1, с. 17 ] , « Тесть же зятя вітає, к сердейку пригортає » [1, с.21], « Може, раба зозулийка летіла – каля твого столика а сіла » [1, с.71], сполучник та частку ци , пор.: «Ци ляжим та й пуд вишінькою» [1, с.99] тощо.

Проаналізований матеріал виразно відбиває локальні особливості волинськополіських говірок на рівні словозміни.

Список використаних джерел :

1. Кондратович О.П. Весілля на Поліссі. Народні звичаї та обряди / О.П.Кондратович.– Луцьк: Надстир’я, 1996. – 111с.