Зіньковська В. І.
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна
БОТАНІЧНА ЛЕКСИКА У ПОЕТИЧНИХ ЗБІРКАХ В. ЛАЗАРУКА
Постановка наукової проблеми. З кінця 60-х років XX ст. в україністиці поступово утвердився принцип системного дослідження лексики за тематичними групами, застосування якого забезпечило докладне вивчення її складу, структурної організації та семантики.
Пізнання рослинного світу, широке утилітарне та обрядове використання рослин українцями зумовлювали номінацію фітооб’єктів від давнини до сьогодення. Відтак у складі флоролексики поєднано номінативні одиниці різного часу постання – архаїчні, що мають відповідники в багатьох давніх мовах, і близькі до сучасного хронологічного зрізу. Останнє уможливлює вивчення шляхів формування, ареальної варіативності, визначення місця і функцій флороменів у системі національної мови, пізнання її історії, заглиблення в мовну картину світу українців.
Аналіз досліджень цієї проблеми. Лексика на позначення рослин є давньою за часом формування й цінною як джерело інформації про історію мови. Цій тематичній групі присвячено ряд праць В. Л. Карпової, М. М. Фещенко, Й. О. Дзендзелівського, Я. В. Закревської, І. В. Сабадоша, А. Й. Капської, Л. О. Симоненко, Т. П. Заворотної, А. М. Шамоти, Л. Д. Фроляк, О. А. Малахівської, Л. А. Москаленко, О. Ф. Миголинець, Р. С. Омельковець, А. О. Скорофатової та ін.
Одним із цікавих явищ у мові залишається лексична мотивація. У різних тематичних групах виявляються як загальні, так і специфічні мотиваційні ознаки, які є засобом єдності змісту й форми вираження.
Мета роботи полягає у з’ясуванні складу та особливостей структури ЛСК назв рослин у сучасній українській літературній мові та семантичного потенціалу фітономенів у творах В. Лазарука . Джерелами дослідження послужили поетичні збірки В. Лазарука, творчість якого засвідчила споконвічний зв’язок природи й людини. Назви його книг є промовистим підтвердженням цього, а саме: «Глаголи землі», «Літораль», «Музика верховіть», «Озерний дзвін» та інші.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У вищеназваних збірках нами виявлено 100 назв рослин, значна кількість яких не має стильових обмежень у своєму вживанні, позначена емоційно забарвленими та переносними відтінками, в тому числі символічними конотаціями. Серед них можна виділити такі семантичні підгрупи: дерева і кущі ( дуб, верба, осика, береза, груша, яблуня ), декоративні рослини (конвалія, плющ, троянда) , сільськогосподарські культури (гарбуз, горох, картопля) , назви грибів (боровик, маслюк, мухомор) .
Фіксуємо флорономени, в основі яких лежать властивості, що пізнаються в процесі психофізіологічного, перцептивного та когнітивного відображення навколишнього світу, зокрема колір: чорнобривці [2, с. 51], красноголовці [2, с. 134], зеленичка [1, с. 59], жовтець [1, с. 13]. Автор також вживає словосполучення, у склад якого входить лексема на позначення певної кольорової гами, що посилює експресивний ефект: золота жоржина [4, с. 6], ярий ячмінь [1, с. 9], голуба яблуня [1, с. 12], кедри – білі, блакитні , рожеві [1, с. 25], жовта глиця [4, с. 66]. Отже, жовтий асоціюється з сонцем, вогнем; червоний, білий, синій – з красою, здоров’ям, благородством, чистотою, небом; золотий є символом життя, захищеності, матеріальної забезпеченості.
Присутні й такі сполуки, в яких ядром асоціативної метаморфози є сама рослина, що продукує певний інформаційний зміст: брусничними очима [1, с. 57] = очі, налиті кров’ю .
Надзвичайно цікаву групу становлять назви, походження яких пов ’ язане з легендами, міфами та повір’ями: чортополох [2, с. 44], русальний квіт [2, с. 94], любисток [2, с. 51], терен [1, с. 13], лілія [1, с. 30], дуб [2, с. 126], папороть [1, с. 62], береза [2, с. 87], троянда [2, с. 37].
Назвам рослин властива багатозначність. В одних творах вони вжиті як назви культур, напр., плоди червонощокі яблуню пригнули до землі [2, с. 223] , а в інших – як назви плодів цих культур, напр.: а в хатах пахне яблуками [4, с. 51].
Наявне широке використання ботанічної лексики у звертальних конструкціях: барвіночку, привіт! [1, с. 28], чом тремтиш, осико? [1, с. 67]. Частина найменувань – стилістично забарвленні лексеми: осичина [2, с. 202], конопелька [4, с. 39], кипарисеня [1, с. 30]. Виявлено й авторський неологізм – барвінковохрещато [2, с. 51].
Тексти збірок письменника багаті на художні засоби, в основі яких – також флорономени, напр. епітети ( логарифми тернові [2, с. 13], житній лан [2, с. 214], березові гаї [2, с. 226], ліщинові луки [1, с. 51]), порівняння ( дерева – мов лілії [1, с. 57], місяць, наче диня [2, с. 217], а крапля в пучках тиші – мов горіх [1, с. 57], наче рябий біб, розсипана по стернах череда [1, с. 58]).
Висновок. У лексиці збірок В. Лазарука назви рослин є помітною семантичною групою. Нами виявлено 100 флорономенів . Серед них можна виділити такі семантичні підгрупи: дерева і кущі ( дуб, верба, осика, береза, груша, яблуня ), декоративні рослини (конвалія, плющ, троянда) , сільськогосподарські культури (гарбуз, горох, картопля) , назви грибів (боровик, маслюк, мухомор) .
В основі найменувань рослин, зафіксованих нами в творчості письменника, лежать такі мотиваційні ознаки: властивості, що пізнаються в процесі психофізіологічного, перцептивного та когнітивного відображення навколишнього світу та біологічні властивості.
Список використаних джерел:
1. Лазарук В. А. Глаголи землі. Поезії / В. А. Лазарук; худож. О. Д. Шамрай. – Львів: Каменяр, 1987. – 94 с.
2. Лазарук В. А. Літораль: Вірші, поеми / В. А. Лазарук. – К.: Рад. письменник, 1989. – 236 с.
3. Лазарук В. А. Музика верховіть. Поезії / В. А. Лазарук. – К.: Молодь, 1996. – 94 с.
4. Лазарук В. А. Озерний дзвін. Поезії / В. А. Лазарук. – К.: Молодь, 1982. – 94 с.