Болгова О. О. , к. філос . н. Кудрявцева Н. С.

Херсонський національний технічний університет, Україна

СТАТУТ ЯК ОБ ’ ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ

У перекладознавстві та теорії перекладу чималу увагу приділяють проблемі перекладу фахових мов, а саме їх жанровій специфіці. Дослідженням специфіки міжнародної нормативно-правової документації займалися такі спеціалісти, як О. Р. Зарума-Панських , А. Н. Ковальов, А. Н. Кліменюк та ін.

Нормативно-правова документація належить до сфери офіційно-ділового стилю. Статутна документація як цілісна одиниця перекладознавчого аналізу вітчизняними вченими майже не розглядалася. Актуальність обраної теми полягає в тому, що процес перекладу статуту передбачає наявність знань багатьох дисциплін: юридичних, філологічних, історичних, соціологічних.

Статут – це нормативно-правовий акт, яким оформлюється створення організації будь-якої форми власності, визначається її структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими організаціями, а також обумовлюється порядок реорганізації та припинення діяльності. Статут є документом законодавчого підстилю , який підпорядковується офіційно-діловому стилю . Як стверджує Н. В. Артикуца , через стильову приналежність статутна документація вбирає в себе функції, а також особливості лексичного, граматичного, структурного та стилістичного комплексу офіційно-ділового стилю [1, c . 156] . Жанрова проблематика статуту зумовлена змістовним поділом документації. Саме таке розшарування створює труднощі при перекладі лексики. Статути можна класифікувати [3, c. 27–29] :

- за призначенням (організаційні, розпорядчі);

- за походженням (внутрішні, зовнішні);

- за стадіями створення (оригінал, копія);

- за юридичною формою організації (типові, індивідуальні).

Статут, як документ офіційно-ділового стилю має набір мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматико-стилістичних) та функції, що лежать в основі стилістичної його приналежності. До основних функцій статуту належать: номінативна, гносеологічна, аксіологічна, регулювальна, культуроносна та естетична.

Як і кожний документ нормативного характеру, статут має чіткі вимоги та правила, щодо структурних особливостей. На думку Г. Й. Волкотруба , нормотворча техніка – це система вироблених теорією і практикою правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативно-правового акта (документа), використання яких забезпечує визначеність і допустимість нормативно-правового матеріалу, системні зв'язки між нормативно-правовими актами та їх приписами [2, c . 78] . Слід зауважити, що нормотворча техніка тісно пов'язана з окремими способами тлумачення нормативно-правових актів (мовним, логічним, системним тощо). Головний елемент законодавчої документації – текст. Статут складається з назви, розділів, параграфів, пунктів та абзаців. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Статут відноситься до типу організаційних документів, що встановлюють основні принципи діяльності установи, організації тощо. Іншою рисою статутів є їх маркування, оформлення у вигляді рубрик, що також спрямовує текст до чіткого, структурного та логічного спрямування. Така текстова структурованість направлена на ефективність процесу офіційно-ділової комунікації, а також визначає текст статуту, що має юридичну силу. Це підпорядковує особливий характер текстової організації: структурні частини тексту документа повинні бути точними, ясними, лаконічними. Зміст статуту вміщує інформацію про сфери та етапи життєдіяльності організації: її створення, юридичний статус, систему керівництва, права та обов’язки її членів, припинення діяльності та інше [3, c . 18]. Така текстова організація є уніфікованою та стандартизованою.

На лексичному рівні статутної документації можна простежити наявність тематично-маркованих спеціальних слів та термінів. Наприклад: Chapter – глава, Article – стаття, Paragraph – пункт, Appendix – додаток [5].

Мовною базою статутної документації є правнича термінологія поряд з якою простежується наявність загальновживаної лексики нейтрального пласту. Тут можна побачити терміни різних терміносистем: justice – справедливість , social prog­res – соціальний прогрес, collabora­tion – співпраця , recommenda­tion – рекомендація [5]. Вимоги до використання термінів зводяться до чіткості та однакового значення в усьому тексті, простоти, зрозумілості, стабільності, відповідності нормам української мови (та правопису) тощо. Важливою вимогою є сувора визначеність фраз, виразів, термінів, терміносполук . Кожна фраза, термін мають уживатися і розумітися тільки в одному значенні. Для одного і того ж акта передбачена єдність термінології [4, c . 20] .

До загальновживаної лексики належать слова, що виступають назвами осіб за професійною та службовою належністю ( Ministers – міністри, Deputies –депутати, Secre­tary General – Генеральний Секретар ); дій, процесів, станів ( agree­ment – угода, common action – спільні дії, fundamen­tal freedom – фундаментальна свобода ); просторових і часових понять ( London, 5.V.1949 – Лондон 5 травня 1949 року, 1103 meeting – 1103-є засідання ) ; назви установ та організацій ( Bureau – бюро, Congress – Конгрес, Chamber – Палата ) тощо [5]. Ці слова є широковживаними, тому використовуються в усіх функціональних стилях.

Також до лінгвістичних особливостей статутної документації належить вживання канцеляризмів ( іn special circum­stances – в окремих випадках, in accordance with – у відповідності до, with regard to – щодо) , кліше та штампів ( under Article 4 and 5 above – передбачено в статтях 4 і 5 вище, a s amended – згідно виправлень ), абревіатур ( CM – трибунал, Res . – у відставці) [5].

Мова ділових паперів має розповідний характер. У документах статутів, як правило, питальні та окличні речення трапляються дуже рідко. Натомість, функціонують прості речення: розповідні, поширені, повні, односкладні. Специфіка синтаксису статуту, крім вживання виключно розповідних речень, полягає і в прямому порядку слів; використовуються дієприкметникові та дієприслівникові звороти, що виконують функцію стислості [4, c . 25]. Наприклад: The members of the Council of Europe are the Parties to this Statute . – Учасниками цього статуту є члени Ради Європи. Any member of the Coun­cil of Europe which has seriously vio­lated Article 3 may be suspended from its rights of repre­sentation and re­quested by the Committee of Ministers to withdraw under Arti­cle 7. – Будь-який член Ради Європи, який грубо порушив статтю 3, може бути тимчасово позбавлений права представництва, і Комітет міністрів може запропонувати йому вийти з Ради, згідно зі статтею 7 [5].

Отже, досліджуючи лінгвістичні особливості статутної документації ми дійшли висновку, що статут, як документ, що належить до офіційно-ділового стилю, має належні цьому стилю риси. Специфіка структури, лексики та синтаксису є взаємопов’язаною, оскільки документ виконує ряд функцій, які полягають не лише в донесенні інформації, але й регламентуванні діяльності організації.

Список використаних джерел:

1. Артикуца Н. В. Мова права та її вивчення студентами юридичних спеціальностей у вищих навчальних закладах України / Н. В. Артикуца // зб. матер . наук.-практ . конф . – С. 155–158.

2. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови: навч . посіб . / Г. Й. Волкотруб . – К.: МАУП, 2002. – 208 с. – Бібліогр .: 203–204.

3. Загорецька О. М. Збірник уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів / уклад: О. М. Загорецька, Л. В. Кузнєцова, С. Г. Кулєшов; Держкомархів України. УНДІАСД. – К., 2006. – 73 с.

4. Мартинюк М., Якимович Б. Ділове українське мовлення: навч.-метод . посіб . для студ . навч . закладів фіз. виховання і спорту / М. Мартинюк, Б. Якимович . – Львів, 1998. – 65 с.

5. Statute of the Council of Europe . EST No.1. – Strasbourg : Documents and Publications Production Department of the Council of Europe , 1949. – 25 p.