К. іст . н. Єремєєва І. А.
Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна
ВНУТРІШНЯ КРИЗА ПРОФСПІЛКОВОГО РУХУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 80-х рр. ХХ ст.
Протягом правління консервативного уряду М. Тетчер в 80-х рр. для Великобританії стала характерною тенденція падіння ролі профспілок у суспільстві. Ознаки кризи профспілкового руху виявилися в значному скороченні кількісного складу тред-юніонів, послабленні позицій у сфері колективних договорів, зменшенні результативності страйків, посиленні контрольних функцій роботодавців.
Причини кризи британського тред-юніонізму 80-х рр. обумовлені не тільки законодавчими змінами уряду Тетчер у сфері промислових відносин, але і соціально-економічною політикою консерваторів. Курс уряду на заохочення дрібного підприємництва, участі робітників у прибутках компаній, кампанія з приватизації державних підприємств – ці та інші чинники сприяли зниженню ефективності участі зайнятих у профспілковому русі. Так, наслідком процесу приватизації було скорочення підприємств державного сектора, у якому понад 80% усіх працівників було охоплено профспілковим членством [3, с. 91].
Характерною рисою 80-х рр. стала відмова уряду підтримувати сформовану систему колективних переговорів. Проте, загальна система укладення колективних договорів у Великобританії виявилася такою гнучкою, що, незважаючи на спад профспілкового руху, вона залишалася одним з основних методів регулювання відносин у промисловості.
Відносно колективних переговорів консерватори заявляли, що вони позитивно ставляться до «більш широкого залучення всіх працівників у прийняття рішень на підприємстві і було б неправильно нав'язувати систему участі в кожній компанії за допомогою законодавства» [2, с. 11]. Це значить, що уряд не прагнув до зміни добровільної системи промислових відносин, однак певні зрушення в цій сфері консервативним кабінетом були розпочаті.
Децентралізації колективно-договірної системи сприяло і зростання кількості шоп-стюардів та звільнених профспілкових працівників. Наслідком цього було те, що в приватному секторі промисловості комітети шоп-стюардів діяли незалежно від керівництва офіційних профспілкових організацій та стали визначати розвиток системи колективних переговорів на рівні підприємства. Саме шоп-стюарди виступали в ролі організаторів виробничого самоврядування, здійснюючи постійний контроль за дотриманням умов колективного договору. Більш того, 51% з опитаних шоп-стюардів заявили, що їхній вплив на менеджмент підсилився [4, с. 340].
Зростання авторитету й кількості шоп-стюардів відбувалося головним чином в приватному секторі. У галузях державного сектора в 80-х рр. колективні переговори на національному рівні залишалися основною формою укладення колективних договорів. З метою упорядкування системи національних колективних переговорів уряд підтримував тенденцію до укладення договору індивідуально з одним тред-юніоном, а не з декількома, як це було в 60–70-і рр. [1, с.117]. Подібне формування єдиного представництва обмежувало вплив профспілок у сфері організації наймання на виробництві.
У структурі зайнятості поширилися нові форми, а саме – неповний робочий день, робота на дому, укладення короткострокових контрактів. Наслідком цього процесу стало збільшення кількості працівників, які важко піддаються організації у профспілки. Для успішного функціонування тред-юніонів необхідно, щоб підприємство, де діють професійні об'єднання, нараховувало не менш 500 працівників [3, с. 97]. Тенденція до зменшення розмірів підприємств у 80-і рр. знижувала ефективність діяльності профспілок.
Структурна перебудова промисловості, збільшення працівників розумової праці, «білих комірців», сприяла збільшенню їх частки серед членів профспілок, що викликало поміркованість позицій багатьох тред-юніонів. У профспілковому русі з’явилися ідеї про деполітизацію. Протиріччя усередині профспілок і непринципові позиції деяких лідерів поглибили кризу традиційного профспілкового руху. За визначенням Б. Шермана « профспілки зненацька відкрили, що знаходяться у світі, який швидко змінюється, але вони зовсім нездатні до нього адаптуватися » [7 , с. 9].
За таких умов перед тред-юніонами постала задача проведення змін у методах своєї діяльності. Профспілкове керівництво, зацікавлене у збереженні своїх організацій на підприємстві, започаткувало практику укладення з підприємцями угод, що передбачають відмову тред-юніону від страйків в обмін на визнання підприємцем профспілки, відкриття профспілкових навчальних центрів, право керівників профспілки виступати на конференціях підприємців. Ця тенденція отримала назву « нового реалізму » і її ідеї близькі до американської і японської моделей « ділового юніонізму » .
Прихильники «нового реалізму» орієнтувалися на співробітництво з підприємцями, вільну конкуренцію між профспілками, єдине профспілкове представництво на підприємстві. Для тред-юніонів курс «нового реалізму» передбачав обмеження висунутих вимог і зважену оцінку реальних шансів профспілок на успіх. «Нові реалісти» розглядали як неминучу поразку шахтарів у страйку 1984 – 1985 р. враховуючи масштаби поставленої задачі в умовах жорсткої протидії уряду. У той же час позитивно оцінювалися методи переговорів профспілок з підприємцями умови яких задовольняли обидві сторони. Таким чином, «нові реалісти» заперечували використання надзвичайних засобів для досягнення профспілками своїх цілей і позитивно ставилися до застосування гнучкої стратегії, що відповідала б конкретним економічним і виробничим умовам.
Концепція «нового реалізму» була частково підтримана профспілками, які входили до складу БКТ. Після перемоги консерваторів на виборах у 1983 р. БКТ заявив, що дружня співпраця з будь-яким урядом, який знаходиться у влади є давньою практикою профспілкового руху, тому британські тред-юніони повинні налагодити діалог з консервативним урядом [6 , с . 470]. На думку деяких лідерів тред-юніонів, такий підхід сприяв би розвитку політики соціального партнерства.
Однак не всі профспілки прагнули змінити методи своєї діяльності з метою пристосування до нових умов. Дослідник Б.Шерман відзначає консервативність організацій, в рядах яких переважають застарілі погляди й оцінки та небажання рахуватися з об'єктивною реальністю [7 , с. 11]. У цілому, значна частина профспілкового руху відмовилася від політики «нового реалізму». При цьому не була розроблена інша нова конструктивна стратегічна програма діяльності, яка сприяла б виходу профспілок із кризового стану.
Успіху політики кабінету Тетчер щодо профспілок сприяло поєднання радикальних законодавчих мір із процесом реалізації консервативним урядом задачі структурної перебудови національної економіки. Криза профспілкового руху крім зовнішніх була обумовлена внутрішніми факторами – значною бюрократизацією організаційної структури тред-юніонізму й відсутністю власної програми підвищення ефективності дій профспілкових організацій і виходу зі сформованої ситуації.
Список використаних джерел:
1. Britain . An official handbook . – L.: HMSO, 1983. – 454 p.
2. Conservative Manifesto 1979. – L.: CCO, 1979. – 32 p.
3. Fogarty M. Trade unions and British industrial development / M. Fogarty , D. Brooks . – L.: Policy studies inst . cop . ,1986 . – 184 p.
4. Godfrey G. Shop stewards in the 1990s: a research note / G. Godfrey , M . Marchington // Industrial relations journal . – Oxf ., 1993. – Vol . 27 ,¹4 . – P. 339 – 344.
5. International encyclopaedia for labour law a. industrial relations / Ed.- in- chief : Blanplain R. – Deventer ; Boston : Kluwer , 1992. – Suppl . 134: Great Britain . – 310 p.
6. Report of 115th Annual Trades Union Congress . Blackpool , 1983. – L.: TUC, 1983. – 696 p.
7. Sherman B. The state of the unions / B. Sherman . – Chichester : Wily , 1986. – XI . – 175 р .