К. мед. н. Косілова С. Є.

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

КЛІНІЧНА ТА МІКРОБІОЛОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО КАНДИДОЗНОГО ВУЛЬВОВАГІНІТУ

Вульвовагінальний кандидоз – найбільш поширена геніальна патологія жінок репродуктивного віку, яку провідні дослідники відносять до хвороб сучасної цивілізації. В останні роки частота кандидозного вульвовагініту значно зросла і немає тенденції до зниження. Близько 75% жінок репродуктивного віку впродовж життя мають щонайменше чотири-три епізоди грибкового кольпіту . Причинами цього є збільшення кількості імунодефіцитних станів, часті стреси, погіршення екології, безконтрольний прийом лікарських засобів, в першу чергу антибіотиків. Незважаючи на лікування, у 40 – 50% жінок захворювання рецидивує , несприятливо впливає на стан здоров’я жінок, репродуктивну та сексуальну функцію. Це пояснюється наявністю атипових та ускладнених форм, резистентністю до багатьох протигрибкових препаратів.

Питання про етіологічну роль грибів роду Кандіда в розвитку патологічних процесів набуває все більшого значення. Доведена їх роль у виникненні вражень не тільки шкіри і слизових оболонок, але й тяжких захворювань внутрішніх органів, нервової системи. Урогенітальний кандидоз в 55% випадків зумовлений грибками роду С. albicans . Разом з тим, за останні роки частота вагінального кандидозу , зумовленого іншими видами грибів (вони трактуються як « не-альбіканс” види) збільшилась майже в 2 рази. Рицидивуючий урогенітальний кандидоз в 33% випадках пов’язаний з « не – альбіканс” видами. Другим по частоті збудником вагінального кандидозу є С. glabrata . Процеси, індуковані цим штамом, часто мають хронічний, рецидивуючий перебіг і в деяких випадках стійкі до лікування флуконазолом . Тому, пошук нових методів лікування кандидозного вульвовагініту залишається однією з актуальних проблем в гінекологічній практиці.

Метою дослідження було вивчення ефективності лікування хронічного кандидозного вульвовагініту різними протигрибковими препаратами.

Обстежено 40 жінок з хронічними вульвовагінітами . Матеріал для дослідження: виділення з піхви і цервікального каналу, зіскоби з уретри та букальні зіскоби з ротової порожнини.

Всіх жінок розподілили на 2 групи. В І-й групі призначили антимікотичний препарат Ітрунгар (діюча основа – ітраконазол ) по 100 мг 2 рази на добу впродовж 7 днів. Потім – по 100 мг 2 рази на добу в перший день менструального циклу, всього 6 циклів. Препарат має найбільш широкий спектр антифунгальної активності, високо ефективний в лікуванні змішаних грибкових інфекцій: С. albicans , С. glabrata , С. tropicalis , C. Krusei , C. Parapsilosis . В ІІ-й групі жінок призначали Флуконазол (діюча основа – флуконазол ) по 150 мг 1 раз в місяць, впродовж 6 місяців. Сексуальні партнери в обох групах отримували ідентичне лікування. В якості місцевої терапії в обох групах рекомендували Ліварол по 1 свічці вагінально , 2 рази на день, впродовж 10 днів. З метою підвищення імунної реакції пацієнткам рекомендували Лавомакс по 1 таблетці (125 мг) в перші два дні лікування, а потім – по 1 таблетці через один день. Всього на курс лікування по 10 таблеток Лавомаксу .

Із анамнезу з’ясовано, що 10 (25%) – жінок страждають хронічними запальними процесами додатків матки, у 14 (35%) – виявлена патологія шийки матки, у 4 (10%) – міома матки, у 8 (20%) – порушення менструального циклу. Із екстрагенітальних захворювань у обстежених виявлені: хронічний пієлонефрит – у 10 хворих (25%), хронічний тонзиліт – у 12 (30%), хронічний гастрит у 8 (20%), хронічний холецестит – у 6 (15%), хронічний коліт – у 14 (35%). Гормональною контрацепцією користуються 16 пацієнток (40%), ВМС – 8 (20%), бар’єрними методами – 6 (15%), перерваним статевим актом – 10 (25%). Таким чином у 34 жінок є ризик повторного інфекування статевим шляхом грибковими збудниками.

Кандидозний вульвовагініт у всіх хворих перебігав з постійними рецидивами, з приводу чого вони отримували багаторазове лікування. Термін захворювання коливався від 2 до 10 років. Основними скаргами були свербіж, печія, сироподібні виділення із піхви, подразнення статевих органів, дизурія.

З’ясовано, що збудниками хронічного кандидозного вульвовагініту частіше були Candida albicans – 20 (50%), Candida glabrata – 6 (15%), Candida Krusei – 4 (10%), Candida tropicalis – 8 (20%), Candida рarapsilosis – 2 (5%), відповідно. Результат комплексного дослідження показав, що у 18 (45%) пацієнток виявлено 2 або 3 вида грибів Candida . Вегетативна грибкова інфекція діагностована у 16 (40%) жінок, спорова – у 8 (20%), змішана – у 14 (35%). Звертає на себе увагу те, що у 26 (65%) хворих на хронічний кандидозний вульвовагініт Candida висівалась з ротової порожнини, з уретри – у 16 (40%).

Повторне клініко-лабораторне обстеження проводилось після першого курсу лікування, через 6 місяців і через 1 рік. Після першого курсу лікування, повне одужання спостерігалося у 16 (80%) жінок першої групи і у 14 (70%) другої групи. Більший відсоток одужання серед пацієнток І-ї групи в порівнянні з ІІ-ю групою зумовлений позитивною дією препарату Ітрунгар на гриби видів « не – альбіканс ». Через 6 місяців одужання мало місце у 19 (95%) пацієнток першої групи і у 12 (60%) другої групи. Через 1 рік: у 17 (85%) і 10 (50%) відповідно, тобто рецидиви спостерігались значно рідше після прийому Ітрунгару .

При обстеженні ротової порожнини і уретри після першого курсу лікування гриби не визначались у 17 (85%) хворих першої групи і у 16 (80%) – другої групи, через 6 місяців – у 19 (95%) і у 16 (80%), через 1 рік у 18 (90%) та у 12 (60%) відповідно.

Висновки

1. Хронічний кандидоз розвівається на тлі екстрагенітальної патології, порушення менструального циклу, наявності пухлин, при тривалому прийомі антибіотиків і гормональних контрацептивів.

2. Виявлена висока чутливість грибів роду «не – альбіканс » до препарату Ітрунгар . Частота рецидивів спостерігалась в 3 рази рідше.

3. Використання препарату Ітрунгар по вище зазначеній схемі є ефективним методом для лікування хронічних рецидивуючих вульвовагінітів і грибкових процесів в екстрагенітальних органах.