Гудима О. Ю.

Коровійська ЗОШ I - III ступенів Чернівецької області, Україна

ПРОБЛЕМА САМОСТІЙНОСТІ У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ

Самостійність учнів у навчанні розглядається як необхідна умова активізації пізнавальних процесів і всієї навчальної діяльності школярів. Аналіз педагогічної літератури свідчить, що поняття «самостійність» багатьма авторами використовується стосовно формування певних якостей особистості в навчанні. У наукових джерелах зустрічаються такі різновиди самостійності: пізнавальна, творча, розумова (інтелектуальна), виконавча тощо.

Тлумачення самостійної навчальної роботи учнів, подане в «Педагогічному словнику» С. Гончаренка , визначається як різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або дома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі [2, с. 307].

П. Підкасистий під самостійною роботою розуміє вже більш вільну від впливу вчителя самостійну пізнавальну діяльність школяра. Це будь-яка організована учителем активна діяльність учнів, котра спрямована «на виконання поставленої дидактичної мети у спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення і систематизація знань»[4, с. 309].

Більшість дослідників самостійність у навчанні називають пізнавальною самостійністю, оскільки вона є необхідною умовою активізації пізнавальних процесів і всієї навчальної діяльності учня. На думку Т. Ільїної, «самостійність – це один із показників рівня розвитку розумових сил людини, але разом з тим одна із важливих характеристик особистості» [3, с.93].

Науковці розглядають самостійну діяльність учня як важливий компонент у системі розвитку його пізнавальної самостійності, яка, в свою чергу є складовою системи чинників активізації навчального процесу. Тому в навчальному процесі загальноосвітньої школи необхідно враховувати психолого-педагогічні засади пізнавальної самостійності особистості як показника ефективної організації самостійної навчальної діяльності учня .

Водночас, на думку дослідників, формування першооснов пізнавальної самостійності майбутнього школяра доцільно розпочинати ще в дошкільний період і продовжувати розвивати до старшого шкільного віку, оскільки це характеризує процес входження учня до культурно-освітнього середовища і є показником самореалізації особистості .

Формування самостійності учнів відбувається у процесі їх навчальної діяльності. При цьому підвищення рівня самостійності школярів у навчанні розглядається як основна умова їх переходу до нових знань, від репродуктивної навчальної діяльності до продуктивної, творчої. Адже формування самостійності в навчальній діяльності є передумовою виявлення окресленої якості в інших видах діяльності, і не тільки в тих, у яких учень бере участь в даний час, але й у тих, які в майбутньому матимуть важливе значення для нього.

У дослідженнях Ю. Бабанського доведено, що для формування певного виду самостійності учнів необхідно цілеспрямовано організовувати їхню самостійну діяльність у процесі навчання. П. Підкасистий на основі аналізу ряду досліджень умовно виділяє «чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів, які відповідають їхнім навчальним можливостям:

1) копіювальні дії учнів за зразком;

2) репродуктивна діяльність з відтворенням інформації, що не виходить за межі пам’яті;

3) репродуктивна діяльність самостійного застосування знань для розв’язання завдань, які виходять за межі відомого зразка;

4) самостійна діяльність з перенесення знань для вирішення проблем у зовсім нових ситуаціях» [4, с. 310].

Самостійна робота учнів – це різноманітні види індивідуальної чи колективної діяльності школярів, яка здійснюється ними на класних і позакласних заняттях або вдома за завданнями, без безпосередньої участі вчителя. Виконання цих завдань вимагає від учнів активної мислительної діяльності, самостійного вирішення різних пізнавальних задач, що актуалізує формування пізнавальної самостійності школярів

Оскільки самостійна робота здійснюється за завданням вчителя, відтак дещо знижується пізнавальна ініціатива самого учня. Водночас саме у виборі правильного шляху розв’язання завдання або проблеми передбачається виконання певної дії, яка інколи веде до помилковості всього рішення при самостійному виконанні. Тому вчителі загальноосвітніх шкіл апробують нові педагогічні технології та методики для оптимізації та підвищення ефективності самостійності учнів у навчальному процесі. Наприклад, Т. Волобуєва, зважаючи на недостатність сформованості в учнів самостійності у вивченні математичних дисциплін в загальноосвітній школі, розв’язання цієї проблеми бачить у застосуванні в навчальному процесі нових технологій навчання. Дослідниця наголошує, що «...основним способом розвитку творчої активності учнів 1–4 класів є система творчих завдань... провідну роль при цьому відіграє процес постановки творчих задач на основі дій переформування» [1, с. 19], за допомогою яких відбувається самостійна творча пізнавальна діяльність школярів.

Отже, найбільш прийнятним в контексті сучасних вимог до процесу пізнання і формування самостійності школярів є розуміння самостійної навчальної роботи як специфічного виду діяльності учнів у навчанні. При цьому досягнення вищих, творчих рівнів сформованої самостійності уможливлюється при вирішенні «продуктивних» навчальних завдань, що дозволяє прискорити набуття знань, формування додаткових умінь і навичок та підвищує інтерес учнів до отримання певного результату.

Список використаних джерел:

1. Волобуєва Т. Б. Розвиток творчої активності молодших школярів засобами нових технологій навчання: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / Т. Б. Волобуєва. – К., 1995. – 20 с.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко; п ід ред. С. Головко. – К.: Либідь , 1997. – 374 с.

3. Ильина Т. А. Педагогика / Т. А. Ильина. – М.: Просвещение, 1984. – 495 с .

4. Педагогика / под ред. П. И. Пидкасистого . – М.: Педагогика, 1996. – 602 с .