К. ф ілол . н. Насмінчук І. А.

Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, Україна

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ НА ОСНОВІ РОБОТИ З ТЕКСТОМ

Вирішення нових завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами у суспільно-політичному та економічному житті суспільства, вимагає розвитку комунікативної компетентності фахівців. Комунікативна компетенція трактується як здатність спілкуватися з метою обміну інформацією, здатність користуватися мовою залежно від професійної ситуації і професійного наміру. Наявність у людини комунікативної компетенції розкриває перед нею широкий спектр можливостей для активної взаємодії з іншими людьми в різних сферах життєдіяльності: навчальній, професійній , культурній тощо. На початку ХХІ століття в освіті спостерігаються тенденції до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу. Різні аспекти проблеми компетентності вивчали вітчизняні та зарубіжні науковці: М. П. Васильєва, Д. І. Дзвінчук , В.А. Козаков , Т. М. Лебединець , В.І.Лозова, А.К.Маркова, Л.А.Петровська, В. В. Пилаєв , Л. П. Пуховська , С.О. Сисоєва, А.В. Хуторськой , Я. В. Цехмістер та ін.

Мета статті – окреслити основні складові розвитку комунікативної компетентності студентів на основі роботи з текстами різних типів і стилів та власної текстотворчої діяльності. Проблема формування комунікативної компетентності студентів напряму «Журналістика» є ключовою в процесі підвищення їхнього рівня професіоналізму. На заняттях з дисципліни « Текстознавство » к омунікативний підхід орієнтований організацію процесу спілкування шляхом моделювання відповідних ситуацій мовленнєвої взаємодії. У системі розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності текст виступає у ролі початкового і завершального компонентів. Основними поняттями на заняттях виступають текст, текстова діяльність, комунікативні вміння, висловлювання, мовленнєва (комунікативна) діяльність, ситуація спілкування тощо.

Саме поняття тексту не зовсім чітко окреслене в сучасній науці. З одного боку, текст – це будь-яке висловлювання, що складається з одного чи кількох речень, а з іншого – таке мовне утворення, як повість, роман, епопея. Термін текст застосовують для позначення не лише цілісного висловлювання, а й відносно закінченого за змістом уривка. Текст як об’єкт вивчення текстознавчої науки має кілька інтерпретацій та розумінь. Наприклад, В.В. Різун вважає, що «текст – це, безперечно, дане, що має свої, тільки йому притаманні, параметри і категорії, це комунікативно-психологічне явище, яке існує тільки в момент його творення або сприймання. Текст поза написанням і читанням не існує» [3, с. 9]. А.І.Мамалига вважає, що «у семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв’язане смислове ціле. В плані мовленнєвої діяльності текст відповідно розглядається як результат цілеспрямованого мовленнєвого акта, як безпосередньо сама мовленнєва діяльність, підпорядкована певному комунікативному завданню» [2, с. 18]. М.Д. Феллер розглядає текст як інструмент мовної комунікації між відправником і одержувачем, а також з інформативної точки зору, коли в ньому даються образи реальності з різним ступенем правдивості, об’єктивності [5, с. 5]. Робота з текстом передбачає поєднання традиційних (читання, написання твору, аналіз тексту) та інтерактивних (говоріння, евристична бесіда, дискусія) форм роботи, поєднання різних видів мовленнєвої діяльності тощо. Крім того, дидактичною одиницею заняття може бути не один текст, а декілька тематично об’єднаних текстів, між якими наявні міжтекстові зв’язки.

Цікавим та результативним на заняттях є такий вид роботи, як завдання-асоціограми (схематичне або словесне, графічне представлення своїх асоціацій, уявлень на предмет того, про що йде мова). Будувати асоціограми рекомендується як індивідуально, так і парами, колективно. Наприклад, перед читанням тексту про літо викладач записує на дошці це слово, а потім студенти в зошитах додають до нього іменники, прикметники, дієслова, фразеологічні звороти, які асоціюються у них з цим поняттям: канікули, спека, відпочинок, море, сонце, шашлик, ліс, запашне, половіюче, швидкоплинне, купатися, загоряти, подорожувати, бити байдики… У процесі читання тексту студенти мають виділити у створеній асоціограмі слова, які зустрілися у тексті, або доповнити свою асоціограму словами з тексту, важливими для глобального сприймання інформації.

Надзвичайно ефективним на заняттях є проведення дискусії, завдяки якій студенти спілкуються в парах або у підгрупах. Це не лише дозволяє зробити заняття різноманітнішим, а й дає можливість студентам проявити мовленнєву самостійність, реалізувати комунікативні вміння та мовленнєві навички. Вони можуть допомагати один одному, успішно коригувати висловлювання своїх співбесідників. Учасники розмови, дискусії, диспуту створюють власні інтерпретації трактування фактів, визначень, понять. Ділова гра сприяє швидшому оволодінню студентами професійними комунікативними уміннями, розвитку творчого професійного мислення, прийняттю ситуативних рішень, розумінню співрозмовника тощо. В. О. Тюріна стверджує, що ігрові вправи допомагають особистості орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх оцінювати, управляти собою, зберігаючи своє психічне здоров’я, і, як наслідок, досягати успіху у професійній діяльності [4, с. 16].

На наш погляд, у кінцевому результаті компетентність забезпечують такі мовленнєво-комунікативні вміння:

- виділяти на основі сприйнятої інформації мікротеми, ключові слова, репродукувати зміст інформації;

- будувати низку запитань за змістом сприйнятої на слух чи зором інформації;

- публічно розмірковувати на задану тему;

- включатися в обговорення питання, продовжувати логіку розкриття проблеми;

- брати участь у дискусіях, заперечуючи, стверджуючи або підтримуючи певні точки зору опонентів.

Описані технології, спрямовані на розвиток комунікативної компетентності, впливають не лише на комунікативну і мовленнєво-мисленнєву діяльність студентів, а й на пізнавальну, творчу. Вони тренують увагу, пам’ять, розвивають мислення, а також мають високі мотиваційні характеристики, новизну, творчий характер, тісний зв’язок навчальних та професійних засад. Отже, розвиток комунікативної компетентності у стінах вищого навчального закладу забезпечить майбутньому спеціалістові успішну реалізацію вимог медіапростору .

Список використаних джерел:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич . – К.: Академія, 2004. – 342 с.

2. Мамалыга А. И. Особенности структурно-информационной организации текста современной газеты / А. И. Мамалыга . – К.: Наукова думка, 1993. – 123с.

3. Різун В. В. Аспекти теорії тексту. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації тексту / В. В. Різун , А. І. Мамалига, М.Д. Феллер . – К.: Київський університет, 1998. – 336с.

4. Тюріна В. О. Формування комунікативної компетентності викладача у процесі корекційно-ігрової діяльності / В. О. Тюріна // Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України», 25–28 вересня 2006 р., м. Ялта. – Ялта: РВВКГУ, 2006. – Ч. 2. – С. 14–19.

5. Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования . – Львов: Изд.-во ЛГУ, 1978. – 222 с.