Миколюк О. П.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

СТРУКТУРА ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ

 

Структура іншомовної комунікативної компетентності є багатокомпонентною.

Дослідники вважають, що комунікативна компетенція складається з трьох компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного і прагматичного. Лінгвістичний компонент включає фонологічні, лексичні, граматичні знання та вміння. Соціолінгвістичний компонент , що визначається соціокультурними умовами використання мови, являє собою сполучну ланку між комунікативною та іншими компонентами. Прагматичний компонент окрім інших компетенцій включає екстралінгвістичні елементи, що забезпечують спілкування (міміка, жестикуляція та ін.) [6].

Науковці зазначають у своїх дослідженнях, що до кількості ключових компонентів іншомовної комунікативної компетентності відносять мовну (лінгвістичну або граматичну компетенцію) і мовленнєву (прагматичну або стратегічну), а також соціокультурну і соціолінгвістичну компетенції [3; 4].

Ян Ван Ек виділяє такі компоненти іншомовної комунікативної компетентності: лінгвістичний, соціокультурний, соціолінгвістичний, стратегічний, дискурсивний, соціальний.

Лінгвістична компетенція передбачає знання вокабуляра та граматичних правил.

Соціолінгвістична компетенція включає в себе вміння використовувати та інтерпретувати мовні форми відповідно до ситуації або контексту.

Дискурсивна компетенція трактується як здатність породжувати дискурс, тобто використовувати та інтерпретувати форми слів і значення для створення текстів, володіння навичками організації мовного матеріалу у зв’язний текст.

Володіння стратегічною компетенцією передбачає використання вербальної і невербальної комунікативних стратегій з метою компенсації нестачі знань граматичного коду, при необхідності посилення риторичного ефекту повідомлення або паузи в комунікації.

Під соціокультурною компетенцією розуміють знання студентів національно-культурних особливостей соціальної та мовленнєвої поведінки носіїв мови (їх звичаїв, етикету, соціальних стереотипів, історії і культури країни) і способів користуватися ними у процесі спілкування. Формування даної компетенції проводиться в контексті діалогу культур, сприяє досягненню міжкультурного розуміння між людьми і становленню їх толерантного відношення до іншомовної культури.

Соціальна компетенція трактується як бажання і готовність взаємодіяти з іншими, вміння керувати ситуацією [7].

У вітчизняній лінгводидактиці термін «комунікативна компетенція» був введений у науковий вжиток М. Н. Вятютневим . Науковець виділяє два види компетенцій : мовну та комунікативну.

Під мовною компетенцією він розуміє набуте інтуїтивне знання невеликої кількості правил, які лежать в основі побудови глибинних структур мови, перетворених в процесі спілкування в різноманітні висловлювання. Але при цьому науковець підкреслює, що мовна компетенція – це лише одна ланка у процесі оволодіння мовою.

Комунікативну компетенцію М. Н. Вятютнев розуміє як вибір і реалізацію програм мовленнєвої поведінки в залежності від здатності людини орієнтуватися у тій чи іншій обстановці спілкування; вміння класифікувати ситуації в залежності від теми, завдання комунікативних установок, що виникають у студентів до бесіди, а також під час бесіди у процесі взаємної адаптації [2].

На думку Є. П. Абдуразякової , модель змісту іншомовної комунікативної компетенції включає такі компоненти: мовний, соціокультурний, рефлексивний [1].

I. Мовний (лінгвістичний) компонент означає володіння системою знань мови на її фонетичному, лексичному, словотворчому, морфологічному, синтаксичному, стилістичному рівні.

II. Соціокультурний компонент іншомовної комунікативної компетенції включає знання соціокультурного контексту, в якому використовується мова, а також вплив даного середовища на вибір мовних форм.

III. Рефлексивний компонент утворює наступні компоненти:

1. Самостійна організація навчальної діяльності (постановка мети, планування, визначення оптимального співвідношення мети і засобів та ін.). Володіння навичками контролю та оцінювання своєї діяльності, вміння передбачати її можливі наслідки. Пошук і усунення причин труднощів, що виникли. Аналіз своїх навчальних досягнень, поведінки, рис особистості, фізичного і емоційного стану. Усвідомлене визначення сфери своїх інтересів і можливостей. Дотримання норм поведінки в соціумі, правил здорового способу життя.

2. Володіння вміннями сумісної діяльності: узгодження й координація діяльності з іншими її учасниками; об’єктивне оцінювання власного вкладу у вирішення задач колективу; врахування особливостей різних видів рольової поведінки («лідер», «підлеглий» та ін.).

3. Оцінювання своєї діяльності з точки зору моральних, правових норм, естетичних цінностей. Використання цих вправ разом з виконанням обов’язків громадянина, члена суспільства і навчального колективу [5].

Висновок. Таким чином, аналіз досліджень показав, що багато науковців схиляються до думки, що структура іншомовної комунікативної компетенції складається з таких ключових субкомпетенцій : мовна (лінгвістична), соціокультурна, соціолінгвістична, прагматична, дискурсивна і стратегічна.

 

Список використаних джерел:

1.             Абдуразякова Е. П. Иноязычная коммуникативная компетенция как одна из составляющих личностной и профессиональной характеристик современного специалиста [Електронний ресурс] / Е. П. Абдуразякова . – Режим доступу: http://www.avkrasn.ru/article-996.html

2.             Вятютнев М. Н. Коммуникативная направленность обучения русскому языку в зарубежных школах / М. Н. Вятютнев // Русский язык за рубежом . – 1977. – № 6. – С. 38–45.

3.             Гром Е. Н. Содержания и формы контроля уровня сформированности и иноязычной коммуникативной компетенции учащихся 10–11 классов школ с углубленным изучением иностранного языка : дис. … канд. пед. наук: спец. 13.00.02 / Е. Н. Гром . – М., 1999. – 315 с.

4.             Сафонова В. В. Социокультурный подход к обучению иностранному языку как специальности : автореф. докт . диссерт . / В. В. Сафонова . – М., 1993. – 47 с.

5.             Console Luca . Diagnostic problem solving : Combining heuristic , approximate and casual reasoning / Luca Console , PietroTorasso . – London : North Oxford acad ., 1989.

6.             Hutmacher Walo . Key competencies for Europe / Walo Hutmacher // Report of the Symposium Berne , Switzerland , 27–30 March , 1996. Council for Cultural Cooperation (CDCC) // A Secondary Education for Europe Strasburg , 1997.

7.             Van Ek J. A. Waystage 1990: Council of Europe . Conseil de L’Europe [Електронний ресурс] / J. A. Van Ek . – Cambridge University Press , 1999. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ru/pro/pnpo/