Руснак Л. Р., Івоняк Н. Д.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА – НЕВІД’ЄМНИЙ ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

 

Протягом історії національна безпека завжди асоціювалася із безпекою держави і основними проблемами були цілісність державної структури та безпека владних інститутів.

У зв’язку із недосконалістю державного управління категорія безпека весь час виявляється у надзвичайних ситуаціях, кризових політичних процесах. Саме тому забезпечення національної безпеки – це підтримка цілісності державної структури, стійкості системних зв’язків, а ще формування нормальних і безпечних умов функціонування всіх її складових [1].

Сьогодні існує багато досліджень щодо економічної безпеки і її складових. Велику роль у теоретичному і практичному аспектах відіграли російські і західні науковці: Дж. К. Ван Хорн та Й. Шумпетер, Л. Абалкін і В. Сенчагов [2, c. 12–23].

Незважаючи на велику кількість досліджень, багато проблем лишаються невирішеними в теорії і практиці економічної теорії. Причина – неповне соціально-філософське розуміння безпеки з огляду на динамічність змін у суспільстві і досить байдужа реакція до національної безпеки з боку держави.

Але розглянувши історичне становлення Української держави, варто зауважити, що обсяг досвіду незначний. До того ж свій вплив на економічну безпеку залишили швидкоплинні події у міжнародних економічних зв’язках, докорінні зміни соціально-політичного і економічного життя всередині країни.

Категорію «економічна безпека» започаткували США, а була вона офіційно використана президентом Теодором Рузвельтом. 1947 р. Конгресом США був прийнятий закон «Про національну безпеку». З того часу проблема економічної безпеки зайняла особливу нішу у світовій економіці.

Національна безпека – багатопланове явище, яке має політичні, воєнні, економічні, соціальні, екологічні та інші характеристики через те, що суспільство і держава тісно пов’язані між собою.

У Законі України «Про основи національної безпеки України» зазначається, що: «Національна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів людини, громадянина, суспільства та держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, сучасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [1].

Сьогодні є неможливим створення та реалізація стратегії безпеки, захищаючої суспільство від різних загроз, без докладного дослідження проблем розвитку людського суспільства, вивчення його інтересів, суперечностей та механізмів вирішення цих проблем, комплексного використання ресурсів.

Адже, по-перше, діяльність, яка спрямована на забезпечення безпеки суспільства, має багатоплановий характер. В такому випадку для створення загальної концепції безпеки має бути застосована співпраця з іншими дисциплінами і послідовне дослідження проблем безпеки індивіда, суспільства і держави.

По-друге, розробка загальної теорії безпеки не може бути здійснена за допомогою використання звичних методів пізнання діяльності людей, їх відносин із природою. Тому, що кожний суб’єкт суспільства має мету та особливі інтереси, що не аналогічні інтересам інших суб’єктів, а дії цих суб’єктів є джерелом конфліктів, здатних переростати у збройні.

По-третє, соціальна система не підлягає точним законом і важко передбачити подальший розвиток суспільних формацій. Саме тому вирішення проблеми безпеки обмежується можливістю використання тільки соціальних чинників розвитку [1].

Структурними елементами національної безпеки є економічна, політична, екологічна, воєнна, гуманітарна, кожна із них має певну специфіку, але в той же час вони є взаємозалежними і тісно взаємодіють.

Згідно із Указом Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» [3], ця стратегія визначає принципи, цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.

Для забезпечення економічної безпеки застосовується критерій конкурентоспроможності, можливість підтримання сталого розвитку, стан продуктивності виробництва та зайнятості населення. Головними характеристиками для забезпечення цього критерію є поліпшення інвестиційного клімату, активізація інноваційної діяльності, реформування податкової системи і проведення земельної реформи.

При врахуванні сьогоднішнього наукового апарату найбільш виваженим можна вважати визначення економічної безпеки як загальної системи заходів та методів протистояння внутрішнім і зовнішнім загрозам національного значення, його використання надає можливість досягнути та підтримувати стабільний розвиток економіки держави [2].

Економічна безпека характеризується складністю будови і утворюється на таких принципах:

-          незалежність в економічних питаннях – можливий контроль держави над ресурсами і розвиток виробництва до рівня, коли країна може конкурувати і брати участь в світовій торгівлі;

-        стабільний стан економіки, що передбачає захист усіх форм власності та створення належних умов для підприємницької активності;

-        здатність брати участь в модернізаційних процесах і вводити інновації.

До основних структурних елементів економічної безпеки України належать: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, соціальна, інноваційно-технологічна, продовольча, зовнішньоекономічна [2].

Значний вплив на економічну безпеку має фінансова безпека. Для її забезпечення держава мусить вжити заходи, спрямовані на вдосконалення фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем з метою підвищення ефективності функціонування економіки.

За офіційними статистичними даними, загальний рівень ВВП України у 2009 році проти рівня 1990 року становив 62 %. Якщо ж рухатися за європейськими мірками розвитку, то рівня 1990 року за цим показником наша країна досягне у 2020 році – по 4 % приросту ВВП у рік. Водночас, для того щоб підтримати соціальні програми держави, щорічні темпи зростання ВВП в Україні повинні становити щонайменше 5 % із забезпеченням кожного відсотку росту $5–7 млрд інвестицій.

Проте на даному етапі розвитку Україна не в силі забезпечити прискорений розвиток технологій та високотехнологічних галузей. На жаль, протягом усього періоду існування нашої країни як самостійної держави для її національної економіки були характерні: нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх чинників, виконання функції постачальника природної сировини і робочої сили для ТНК та розвинутих країн, які концентрують глобальний інтелектуальний потенціал [4].

Окреме питання стратегії економічної безпеки – це тінізація економіки України, що набула тотального характеру в умовах фінансово-економічної кризи. За оцінками деяких експертів та дослідників, обсяг тіньової економіки сягає близько 60 % ВВП, що становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави. За результатами досліджень Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор серед країн СНД та Східної Європи – приблизно 60 % офіційного ВВП, що значно ускладнює «діагностування» економіки. Згідно з розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектору в розмірі 15–35 % ВВП. Якщо обіг тіньового бізнесу перевищує 30 % ВВП, а кількість працюючих на нього – 40 % зайнятих, то економіка втрачає керованість [5].

Для розвитку економічної безпеки Україні потрібен «прорив» на базі інвестиційно-інноваційної моделі розвитку.

  Можна сказати, що залежність національної безпеки України та економічної безпеки є безперечною. Зазначено, що національна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів людини, громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток країни, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Економічна безпека держави – головна складова національної безпеки України. Економічна безпека країни трактується як складна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення потреб населення держави на певному рівні, запобігання та усунення загроз, а також негативних наслідків їхнього впливу.

 

Список використаних джерел:

1.              Закон України «Про основи національної безпеки України» вiд 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 39. – С. 351.

2.              Указ Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» від 12.02.2007 № 105/2007 // Стратегічна панорама. – 2007. – № 1. – С. 5–12.

3.              Кириченко О. А. Проблеми управління економічною безпекою суб’єктів господарювання: монографія / О. А. Кириченко, В. С. Сідак, С. М. Лаптєв та ін. – К.: Крок, 2008. – 401 с.

4.              Ковальчук Т. Т. Актуалітети політики розвитку / Т. Т. Ковальчук, В. К. Черняк, В. Я. Шевчук. – К.: Знання, 2009. – 326 с.

5.              Ковальчук А. Т. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування: монографія / А. Т. Ковальчук, А. В. Матіос; за заг. ред. Л. К. Воронової; Київський ун-т ринкових відносин. – К.: Парламентське видавництво, 2010. – 480 с.