К. е. н. Нєсвєтов О. О., Пелих В. В.

Сумський національний аграрний університет, Україна

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

Виробництво сільськогосподарської продукції сьогодні відбувається в умовах жорсткої конкуренції, між національними товаровиробниками, так і з закордонними. Ринок України заповнили імпортні продукти харчування. В такій ситуації виникає потреба у пошуку раціональної моделі виживання і розвитку агропідприємств в умовах зміни кон’юнктури, відстоювання свого сегменту ринку, пошуку вигідних ніш на ньому. Диверсифікація виробництва стає фактором протидії ринковим ризикам та коливанням попиту що дозволяє аграрним підприємствам гнучко реагувати на ці зміни, ефективно використовувати наявні фінансові, матеріально-технічні, природні і трудові ресурси.

Проблеми диверсифікації сільськогосподарських підприємств досліджують такі українські науковці: М. Й. Малік, В. С. Дієсперов, В. М. Дереза, М. Д. Корінько, О. О. Лемішко, Н. Г. Маслак, В. М. Миньковська, В. В. Юрчишин, Т. О. Зінчук, В. І. Ткачук, Н. М. Куцмус. Однак перманентні кризи в Україні вимагають поглиблення наукових досліджень, особливо в розрізі надання практичних рекомендацій і їх реалізації в конкретних умовах господарської діяльності.

До процесу диверсифікації економіки доцільно залучати як аграрні підприємства шляхом розширення асортименту продукції, надання послуг, розвитку на їх базі виробництв альтернативної продукції, у тому числі промислового призначення, так і господарства населення, підприємницький потенціал яких також дає можливість отримувати стабільні доходи [2, с. 125–132]. Наприклад, в країнах ЄС, США, Китаю успішно реалізуються програми підтримки несільськогосподарських видів діяльності в сільській місцевості: надання субсидій для погашення відсотків по кредитам що були отримані на створення переробних підприємств. У Польщі найпоширенішими видами діяльності стали надання агротуристичних та інших видів послуг і роздрібна торгівля через зареєстровані фермерські магазини й кіоски. У Чехії більше розвинутими є послуги з переробки сільськогосподарської продукції. В Угорщині – розвиток лісового господарства, заходи із залісення [1, с. 27–37]. На розвиток агротуризму, народних промислів і ремесел, торгівельних підприємств, організацію побутового і соціально-культурного обслуговування сільського населення, підприємства по заготівлі і переробці лікарської сировини, грибів, ягід передбачається субсидування кредитів.

Розвиток несільськогосподарських видів діяльності вимагає державної підтримки: забезпечення нормативно-правової бази; надання безкоштовних консультацій і інформаційних послуг щодо підприємницької діяльності; пільгове оподаткування; створення відповідної інфраструктури (транспорт, зв’язок) надання грантів, державних інвестицій під ці проекти. Диверсифікація надає додатковий шанс підприємствам різних організаційно-правових форм, пристосуватися до мінливої кон’юнктури ринку та впливати на неї.

Передумовою переходу аграрного підприємства на диверсифікаційну основу є зниження попиту на продукцію та прибутковості капіталу вкладеного у традиційне виробництво або переміщення у витратні види діяльності. Фактично це полягає у пошуку можливостей, що забезпечать максимізацію прибутку, стабільність економіки, раціональне вкладення отриманих прибутків, підвищення конкурентоспроможності. З позиції економіки сільського господарства диверсифікація – одночасний розвиток кількох, технологічно не пов’язаних між собою видів виробництв, розширення асортименту сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Однак, сільськогосподарські підприємства мають виражену спеціалізацію, що враховує такі специфіки аграрного виробництва, як кліматичні умови, природні ресурси, біологічні особливості сільськогосподарських культур і порід сільськогосподарських тварин також існують певні особливості використання виробничих об’єктів, обладнання, матеріальних і трудових ресурсів. Тому вагома частка підприємств АПК має вузьку спеціалізацію. В умовах стабільної економіки, монополії, чіткої сегментації аграрних ринків такі підприємства мають високі результати своєї діяльності. Але при нестабільному оточенні спеціалізацію підприємства необхідно адаптувати до змін шляхом узгодження і забезпечення взаємодії з супутніми галузями і допоміжними виробництвами. Забезпечення пропорційності та оптимального поєднання галузей дозволить раціонально використати трудові і матеріальні ресурси, організувати безвідходне виробництво, створити можливості для використання альтернативних джерел енергії, застосувати ресурсоощадні технології. В умовах агропромислової інтеграції диверсифікація результативно розвивається у таких напрямах виробництва: поглиблення переробки сільськогосподарської сировини; виготовлення продуктів харчування; розвиток «зеленого» або сільського туризму; народні промисли; заготівля і первинна переробка лікарської сировини; вирощування сировини для альтернативної енергетики.

При перебудові виробництва виникає потреба в інвестиціях, без яких неможливе впровадження інновацій. Реалізація значних інвестиційних проектів спонукає до створення компаній, в яких дочірні підприємства спеціалізуються на виготовленні вузького виду продукції відповідно її попиту на ринку. Відбувається процес концентрації виробництва на міжгалузевому рівні, що призводить до створення складних комплексів до яких входять підприємства, що мають абсолютно різні спеціалізації, і технологічно не пов’язані одне з одним. За такої диверсифікації створюються багатогалузеві корпоративні компанії, що завойовують ринки і проникають у нові прибуткові галузі виробництва. Розуміння механізмів диверсифікації і її запровадження створює умови для підвищення ефективності аграрних виробництв, забезпечуючи їх конкурентоспроможність, ділову активність і фінансову стійкість підприємства.

 

Список використаних джерел:

1.              Зінчук Т. О. Теоретико-методологічні засади диверсифікації сільської економіки в контексті європейського досвіду / Т. О. Зінчук, В. І. Ткачук // Економіка АПК. – 2011. – № 1. – С. 27–37.

2.              Ткачук В. І. Диверсифікація сільської економіки: соціально-економічний ефект / В. І. Ткачук, Н. М. Куцмус // Економіка АПК. – 2009. – № 4. – С. 125–132.