К. е. н. Сєвка В. Г.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури,

м. Макіївка, Україна

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОСТУПНИМ ЖИТЛОМ В РЕГІОНІ

 

Будівництво доступного житла і подальше управління ним в Україні викликають багато дискусій, але є безперечно позитивним досвідом здешевлення житла та збільшення забезпеченості житлом. Для поширення можливості будівництва такого житла державою пропонується відповідний симбіоз американської та європейських моделей підвищення забезпеченості житлом громадян. Де в першому випадку забезпечення доступності житла відбувається шляхом поширення іпотечного кредитування, а в другому – через поширення мережі будівельно-ощадних кас і кооперації [1], але наприкінці 2012 року концепція їх формування в Україні втратила чинність, відповідно і змінені підходи до забезпечення доступності житла.

Несприятливість будівельно-ощадних кас на зразок європейського досвіду Німеччини, Угорщини, Чехії для України пов’язана із значною кількістю шахрайства у цій сфері через низьку відповідальність забудовника перед замовниками. Однак, їх існування може стати важливою передумовою створення доступного житла. На думку автора, доцільно підвищити рівень відповідальності забудовника у частині завершення житлових об’єктів, що будуються за кошти фізичних осіб, гарантом повернення вкладів у разі припинення будівництва має виступити держава, а відповідальність забудовника перед державою визначатися сумами відшкодувань, що будуть значними, за рахунок не лише коштів юридичної особи, а й встановленої матеріальної відповідальності фізичних осіб-власників.

Одночасно, варто встановити відповідальність членів будівельно-ощадних кас з метою усунення можливості виходу з них, в разі отримання житла першим, і відмову від подальшого фінансування житла для інших членів. Така відповідальність може бути забезпечена шляхом страхування відповідальності всіх членів кас до повного виконання своїх зобов’язань перед іншими учасниками.

Функціонування житлових та житлово-будівельних кооперативів має значний потенціал для забезпечення громадян доступним житлом і може внести суттєві зміни до системи управління ним [2].

Останнім часом для створення нових підходів в управлінні житловим фондом пропонується вибір механізмів державно-приватного партнерства. Особливо це стосується термомодернізації житлових будинків, підвищення інших їх енергоощадних характеристик, заміни і експлуатації систем водопостачання і водовідведення. Але реалізація державно-приватного партнерства в ході експлуатації окремого житлово-будинку має певні особливості. Автором така можливість бачиться на стадії будівництва доступного житла з подальшою передачею його в експлуатацію. При цьому держава є інвестором коштів на створення об’єктів доступного житла, а залучення приватного бізнесу доцільне на стадії його експлуатації з встановленням відповідних гарантій повернення інвестованих у будівництво коштів.

Перш за все, застосування такої форми доцільне для створення доступного житла для окремих категорій населення, зокрема: працівників сфери освіти, науки, медицини, сільського господарства, державного управління, військовослужбовців, що звільненні в запас, молодих сімей та багатодітних, які мають доходи нижчі за середні регіональні показники, а відповідно низьку спроможність щодо придбання житла [3, c. 17].

Досвід Росії щодо реалізації національних проектів зі створення доступного житла [4, c. 9] свідчить про успішність функціонування Федерального фонду сприяння розвитку житлового будівництва та Фонду сприяння реформуванню житлово-комунального господарства. Доступність житла забезпечувалася фондами переважно через поширення іпотечного житлового кредитування та видачу державних житлових сертифікатів. На думку автора підходи до механізму фінансування створення доступного житла в Україні і подальшого його обслуговування повинні бути переглянуті. Перевага має надаватися самоокупності проектів, їх реалізації за кошти інвесторів без залучення державних коштів.

Концептуальні підходи до системи управління доступним житлом мають ґрунтуватися на принципах мінімізації витрат, економії ресурсів, самоуправління та тривалого збереження житлового фонду. З урахуванням даних принципів побудовано рис. 1, що визначає вимоги до системи управління доступним житлом, особливості процесу ціноутворення при обслуговуванні житла та встановлює ключові аспекти відповідальності за прийняття рішень щодо обслуговування, збереження і відтворення житлового фонду.

 

Рис. 1. Концептуальні підходи до управління доступним житлом в регіоні

 

Для формування бази майбутнього будівництва об’єктів доступного житла у регіонах доцільно:

-          провести інвентаризацію земель у регіонах, що за генеральними планами призначені для житлового будівництва, і виокремити ті, на яких будуть зведені об’єкти доступного житла;

-          створити реєстр незавершених житлових будівель за стадіями готовності, місцем розташування та роками забудови для подальшої добудови як доступного житла;

-          підготувати проектну документацію щодо розвитку мереж інженерно-технічних комунікацій за рахунок коштів місцевих бюджетів та інвестиційні проекти для стимулювання пошуку інвесторів;

-          використовувати механізм аукціонних торгів для пошуку ефективного інвестора створення об’єктів доступного житла;

-          поширювати практику створення житлово-будівельних кооперативів для будівництва об’єктів доступного житла і подальшого обслуговування такого житла;

-          стимулювати використання ресурсо- та енергозберігаючих технологій для створення об’єктів доступного житла.

 

Список використаних джерел:

1.              Про схвалення Концепції розвитку житлової кооперації та запровадження житлових будівельно-ощадних кас в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. N 243-р.

2.              Фонд вивчає сучасний досвід кооперативів у забезпеченні громадян доступним житлом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.molod-kredit.gov.ua

3.              Будівництво доступного житла: техніко-економічне обґрунтування проекту соціально-економічного розвитку // Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України. – 34 с.

4.              Національні проекти в стратегії економічної модернізації України: аналітична доповідь. – К.: НІСД, 2013. – 57 с.