Науковий керівник:

к. е. н., доцент кафедри банківської справи

Київського національного торговельно-економічного

  університету Жураховська Л. В.

Бреус В. В.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ БАНКУ

 

Одним із важливих етапів розвитку економіки України є підвищення інвестиційної активності банківських установ. Підвищення інвестиційної активності банків базується на об’єктивних та суб’єктивних чинниках, які притаманні інвестиційної діяльності кожного банку та всієї банківської системи України.

Формування ефективного інвестиційного портфеля комерційного банку залежить від структурування і визначення чіткої стратегії управління ним. З точки зору І. В. Борщука у процесі управління портфелем цінних паперів комерційного банку необхідно не лише проаналізувати такі основні характеристики, як очікувана дохідність портфеля, рівень сукупного портфельного ризику та ліквідність, але й визначити вплив банківських інвестицій у цінні папери на основі нормативних показників діяльності банку, регулятивного капіталу банку, суми резерву, що підлягатиме формуванню тощо.

Інвестиційна діяльність комерційних банків дещо обмежена нормативними актами Національного банку України. Саме тому процес управління портфелем цінних паперів комерційного банку повинен ураховувати особливості його діяльності та включати такі етапи:

1.      Визначення відповідності інвестиції нормативним показникам комерційного банку.

2.      Віднесення цінного папера до одного з портфелів банку.

3.      Визначення впливу інвестиції на регулятивний капітал банку.

4.      Визначення показників дохідності, ризику та ліквідності цінного папера.

Так щодо, визначення відповідності інвестиції нормативним показникам комерційного банку. Банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди й акції інших юридичних осіб лише на підставі письмового дозволу Національного банку України за винятком випадків, коли:

-       інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 % регулятивного капіталу банку;

-       юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, проводить тільки діяльність з надання фінансових послуг;

-       регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з Законом «Про інвестиційну діяльність» банкам забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства не повинна перевищувати 15 % від регулятивного капіталу банку, а його сукупні інвестиції – 60 % (для спеціалізованих інвестиційних банків – 90 %). Ці обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та інші цінні папери у окремих випадках.

Щодо оцінки ефективності сформованого портфеля, вона як правило, здійснюється за допомогою відносних показників, які одночасно враховують і дохідність, і ризик портфеля.

Таким чином, ефективне стратегічне управління інвестиційним портфелем дозволяє банку досягти найприйнятнішого рівня прибутковості й оптимізувати ризики портфельного інвестування шляхом структурування та диверсифікації.

Сутність банківських інвестицій полягає у вкладенні коштів з метою одержання прибутку з урахуванням рівня доходності та ризику. Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів включає діяльність банку як інвестора (обслуговування власних інвестиційних потреб і операцій банку, які здійснюються за власний рахунок) та діяльність банку як посередника в інвестуванні на ринку цінних паперів (обслуговування інвестиційних операцій клієнтів). При цьому невід’ємною складовою при реалізації інвестицій є допоміжні послуги банків, які супроводжують інвестиційний процес.

З нашої точки зору, діяльність банку як інвестора на ринку цінних паперів полягає у формуванні інвестиційного портфеля.   До портфелю включаються цінні папери, що знаходяться у власності банку, і зорієнтовані як на власне володіння, так і на перепродаж. До інвестиційного портфеля банку можуть бути віднесені також цінні папери, які входять до резервів другої черги. Інвестиційний портфель банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Похідні цінні папери можуть використовуватися у складі портфеля для зниження рівня ризику. Неакціонерні вкладення банку в статутні капітали підприємств та організацій, що оформлені цінними паперами, розглядаються як інвестиційні.

Проведений нами аналіз показав, що для вирішення вище перелічених проблем необхідно здійснити низку заходів, зокрема, щодо приведення вітчизняного законодавства та нормативно-правових актів у відповідність із Міжнародними стандартами бухгалтерського звітності та Міжнародними стандартами розкриття інформації Міжнародної організації комісій із цінних паперів.

Важливим завданням є удосконалення інфраструктури  ринку цінних паперів, а відповідно і професійної діяльності  комерційних банків на ньому. Зазначене приведе до покращення якості обслуговування інвестиційного процесу на ринку цінних паперів. 

Необхідно здійснити низку невідкладних заходів, спрямованих на розвиток організованої торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня прозорості укладання угод на фондовому ринку.

Оскільки існує залежність між обсягом випущених на ринку цінних паперів та обсягом вкладень банків у цінні папери, то розвитку фондового ринку та активізації інвестиційної діяльності банків на ньому будуть сприяти наступні заходи: розвиток організованої торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня прозорості укладання угод на фондовому ринку, запровадження постійно діючого, прозорого механізму середньострокового рефінансування банків НБУ під заставу корпоративних облігацій; формування розвиненого ринку державних цінних паперів, на якому б оберталися низько ризикові та високоліквідні папери, випущені для фінансування економіки (конкретних інвестиційних проектів), а не для споживання; створення умов для здійснення нових випусків середньо – та довгострокових муніципальних боргових цінних паперів; забезпечення формування цивілізованого іпотечного ринку.