Марфобудінова М. М.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ДО ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

 

Увага до побутування фольклору як одне з центральних питань української фольклористики на рубежі ХХ–ХХІ ст. простежуються у працях багатьох сучасних фольклористів серед яких Н.  Шумдаи , Л.  Іваннікова , М. Дмитренко, Б.  Кирдан , Л. Єфремова, В. Бойка, В. Буряк, С.  Граца , Л. Дунаєвська, Р.  Кирчів , Л.  Черкашина , та ін. Своєрідним стимулом для українських народознавців стали праці Г. Дем’яна, С. Павлюка, Р.  Кися , В. Сокола, Є.  Луньо спрямовані на означену проблематику.

Однією з проблем сучасної фольклористики у регіоні є функціонування й трансформація фольклорних жанрів у наш час. Незважаючи на відомі історичні етноруйнівні процеси, якими як індустріально й урбаністично насичена територія особливо позначена Нижня Наддніпрянщина, і на сьогодні Дніпропетровщина є однією з найпотужніших і найбагатших у фольклорно-етнографічному розумінні регіонів. Проте у працях відомих українських дослідників цей край ще й досі чітко не виокремлюється як певний фольклорний регіон, хоча потреба цього існує, у зв’язку з культурно-історичними особливостями краю.

«Запоріжжя виділяється як історичний край ХVІ–ХVІІІ ст., територія Війська Запорізького Низового, що обіймає середню частину степової України обабіч зони Дніпрових порогів з козацькою організацією життя і його осердям – Запорізькою Січчю. Правомірність виділення цього краю як окремого фольклорного району мотивується, передусім, його надзвичайною значущістю в розвитку української фольклорної традиції, зокрема її об’ємного козацького пласта, а також наявного у літературі зосередженістю вивчення цього краю, особливо в працях О.  Афанасьєва-Чужбинського , В. Антоновича, Я.  Новицького , Д. Яворницького, П. Мартиновича та ін.» [6]. Як справедливо зазначає Роман Кирчів , з фольклорного й загально-етнографічного погляду ця територія вивчена дуже слабо.

Аналізуючи у 1926 році «Минуле етнографії на колишній Катеринославщині та її сучасні завдання» В. Білий вводить у наукове коло тих, хто найбільше прислужився науковому й емпіричному дослідженню свого краю Г. Залюбовського , І. Манжуру , Я. Новицького , Д. Яворницького, даючи розгорнуту характеристику внеску дослідників; долучаються до матеріалів про Катеринославщину етнографічні записи І. Срезнєвського , Г. Титова, А. Скальковського , Афанасьєва-Чужбинського . Помітний внесок в етнографічне вивчення Катеринославщини зробив В. Бабенко. Проте на загал оцінюючи стан вивченості, В. Білий зазначає: «І все-таки, підбивши підсумки, доведеться ще раз приєднатися до старого твердження, що золотий вік катеринославської етнографії ще не настав». Найбільш вагомий, на нашу думку, у розв’язання історіографії питання є внесок Л.  Іваннікової , яка проаналізувала, дослідження й записи майже усіх учасників фольклорно-етнографічного процесу ХІХ – поч. ХХ ст. [3].

Проте, тривалий час наслідки нечисленних наукових фольклористичних експедицій у першій половині ХХ століття не публікувалися, не проводилося систематичних цілеспрямованих досліджень , за окремими нечисленними винятками. Наприкінці минулого ХХ століття така робота активізувалася і втілилася в різні дослідницькі і публікаторські форми.

Особливо активно досліджується фольклор на Криворіжжі. Л. Стрюк , Ф. Яловий опублікували «Пісні про кохання, записані на Дніпропетровщині»; на загальноукраїнському матеріалі уклали «Пісенну етнологію України». О. Мельник та О. Степаненко, спираючись на рукописні архіви ІМФЕ ім. Рильського, записи Я. Новицького , І. Бесараба, В. Бабенка, польові звіти Дніпрогесівської експедиції почату 30-х років ХХ століття, місцеві джерела, розповіді старожилів Криворіжжя, уклали збірку «Історичний фольклор Криворіжжя» [4], до якої увійшло майже двісті зразків фольклору (легенди, казки, приказки та ін ). Опубліковано значну кількість зразків фольклору нашого краю у записах Я. Новицького , І. Манжури , Д. Яворницького, а також авторських записів у « Савур-могилі » В. Чабаненка. Певний матеріал, що стосується побутування білоруського фольклору на Дніпропетровщині, опубліковано М. Чабаном, оповідки й легенди зібрано у Новомосковському районі Дніпропетровської області письменницею Н. Тубальцевою .

Сучасні фольклористичні дослідження на теренах Нижньої Наддніпрянщини пов’язані з іменами К. Фролової, В. Буряка, М. Долгова , І. Павленко, В. Горпинича та ін. Проте цілісної картини побутування фольклорних жанрів на території нашого краю в останні десятиліття немає. «І тепер нерідко спостерігаються, що дослідження того чи іншого фольклорного явища якось неприродно обривається на матеріалі початку ХХ ст. і поза увагою лишається його продовження, зміни, нове ідейно-змістове озвучення його в пізніший час» [5, с. 319].

У зв’язку з суттєвими соціальними зрушеннями у зазначений період рух фольклорної пам’яті набуває виражених, притаманних саме нашому часові рис. Так, наприклад, значно скоротилася, навіть у пасивному репертуарі, кількість історичних пісень, казок, натомість фіксується значне пожвавлення у демонологічних уявленнях, продукуванні нових анекдотів, частівок, фіксуються явища переосмислення традиційних загадок і поява новітніх, не пов’язаних з традиційною образною системою. Певними тенденціями позначені зміни у приказках та прислів’ях, відбуваються малопомітні, але суттєві зміни й у формуванні пріоритетів у поточному, живому репертуарі сучасних носіїв фольклору тощо.

Для певного внеску в оцінку явищ, що відбуваються у народній культурі регіону саме в наш час, ми поставили за мету здобути фактичний матеріал з побутування найрізноманітніших фольклорних жанрів. Оскільки дослідження відбувалося тривалий час (від поч. 90-х років ХХ ст.), накопичений матеріал дозволяє робити певні узагальнення.

Таким чином об’єктом дослідження виступає сучасна народна культура краю в її синхронному побутуванні. Пильної уваги й негайної фіксації потребують жанри народної творчості, які мають стійку тенденцію до мінімізації у живому народному виконанні (зокрема, історичні пісні, пісні обрядові, поховальні, голосіння тощо), оскільки за відомим висловом Л. Гумільова « Незбережене вважається неіснуючим», отже завдання саме збереження, фіксації як можливо більшої кількості взірців фольклору у сучасному побуті, вважаємо одним з першочергових.

У 2002–2013 роках здійснено експедиції до більшості районів Дніпропетровської області, а також у міста Дніпропетровськ, Новомосковськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Верхньодніпровськ, Павлоград. Внаслідок здійсненої збирацької роботи й публікації зразків фольклору у фольклорно-етнографічних збірниках «Калита» (10 випусків) у загальноукраїнський контекст включаються значні масиви фактографічної інформації, що є необхідною складовою для з’ясування специфіки фольклору регіону, й дає можливість наступного картографування території з точки зору надбань народної духовної культури. Надзвичайно цікавим і плідним, на нашу думку, є те порівняльне поле, яке виникає внаслідок зіставлення записів окремим жанрів у ХІХ – на початку ХХ ст. відомими фольклористами краю, й їх жанрово-тематичних відповідників у наш час.

Сучасна усна мистецька комунікація вбирає у себе більшість фольклорних жанрів, проте наймобільнішими, такими, що перебувають у стані постійного доповнення й оновлення є ті, які синхронно фіксують соціальні реалії через особисті переживання, переплавляючи незрідка «анекдотичну реальність» в анекдоти, приказки, прислів’я, короткі пісеньки-частівки, жартівливі пісні. Усі названі жанри представлені в сучасному фольклорі регіону досить потужно. Якщо порівнювати записи фольклорних експедицій з різних районів Дніпропетровської області 60-х–70-х років й записи 90-х–2000-х років, ця соціальна складова стає ще виразнішою, доповнюється й наповнюється репертуаром 30-х років, який рідко виходив назовні у записах фольклору часів «застою». Усна народно-політична творчість, за висловом Є. Пащенка у 20–30 роках «має особливе значення як своєрідний приклад «авангардизму» в фольклорі, оскільки вона йде попереду тих політичних протверезінь, що почали реалізовувати себе тільки в кінці совєтської доби» [7, с. 7]. Саме така, політично загострена складова у фольклорі Нижньої Наддніпрянщини представлена у записках фольклору тоталітарної доби М. Семенка [8] й знаходить своє продовження й своєрідне піднесення у наш час.

Потребують подальшого з’ясування й аналітичного осмислення ті процеси, які відбуваються у царині побутування традиційного фольклорного репертуару та його сучасного функціонування. Навіть побіжний, суто статистичний погляд, на масив старовинних народних пісень (судячи з порівняння наслідків експедиційних записів по районах області у різний час на одній і тій же території) суттєво трансформується. Частково цієї проблеми торкався у своїх дослідженнях В. Буряк [2], увівши навіть до певної частини новотворів свій термін « передфольклор ».

Елементи новотворення спостерігаємо у піснях, в певному осучасненні давніх зразків. Лишається популярним жанр балади, зокрема створеної слідами подій війни та повоєнного часу.

 

Список використаних джерел:

1.              Білий В. Минуле етнографії на колишній Катеринославщини та її сучасні завдання / В. Білий. – Дніпропетровськ, 1926. – 310 с.

2.              Буряк В. Сучасна народна пісенність Придніпров’я – генезис поетичних форм образної свідомості: автореф. дис. на здоб . вченого ступеня канд. філол. наук / В. Буряк. – Дніпропетровськ, 1992. – 17 с.

3.              Іваннікова Л. В. Фольклористика Півдня України: сторінки історії / Л. В. Іваннікова . – Запоріжжя, 2008.

4.              Історичний фольклор Криворіжжя. – Кривий Ріг: ІВI, 2001. – 368 с.

5.              Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі / Р. Кирчів . – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с.

6.              Кирчів Р. Ф. Із фольклорних регіонів України / Р. Ф. Кирчів . – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. – 350 с.

7.              Український політичний фольклор / упоряд ., передм ., комент . Є. М. Пащенка. – К.: Вид-ць М. Дмитренко, 2008. – 100 с.

8.              Семенко Ю. Народне слово / Ю. Семенко. – Львів, 1992.