К. філол. н. Тимкова В. А.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ МЕНЕДЖЕРА

Професійна культура менеджера – це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений роками спосіб суспільного поводження, що відтворюється в конкретних ділових ситуаціях, де культура мовлення менеджера виступає його духовним обличчям. 

Питання мовної культури були об’єктом наукової уваги в лінгвістиці, їх розглядали відомі мовознавці, зокрема, як І. Огієнко, О. Потебня, В. Виноградов. Пізніше фахівці в галузі державного управління й мовознавства – Н. Бабич, В. Князєв, І. Плотницька , П. Редін , С. Шумовицька – наголошували на необхідності визначення оптимальної мовленнєвої поведінки в певній ситуації, звертали увагу на важливість культури мовлення в професійно-кваліфікаційній характеристиці фахівців будь-якого профілю.

Культура мовлення тісно пов’язана й з культурою мислення. Адже якщо менеджер чітко, логічно мислить, тоді й мовлення у нього зрозуміле, логічне. Якщо у людини немає логічної думки, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, тоді й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами [5, с. 37].

Одним з важливих напрямів мовної підготовки й формування професійної культури фахівця є вдосконалення володіння мовою професії, тобто знання термінології, здобуття навичок у введенні спеціальної лексики до професійних текстів. Доцільно наголосити на трьох аспектах указаної проблеми: культурі професійного мовлення як невід’ємної складової іміджу фахівця; формулах українського мовного етикету в професійному спілкуванні; особливостях функціонування економічної термінології в управлінській сфері. Акцентується увага лише на особливостях функціонування економічної термінології, оскільки від її ґрунтовного засвоєння, постійного вдосконалення залежить рівень професійних знань, професійної компетентності (бухгалтера, податкового інспектора, менеджера, фінансиста), рівень професіоналізму, мовної й мовленнєвої культури особистості.

Важливим аспектом фахової мовної підготовки студентів є знання ними термінів-паронімів – лексем, близьких за звучанням, але різних за значенням. Ця категорія слів посідає значне місце в лексиці української мови, а тому студентам треба подавати найбільш вживані з них і пояснювати денотативні відмінності у їх лексичних значеннях. Прикладами таких патронімічних лексем є: банковий – банківський (збігаються у значенні, але дещо розходяться у сполучуваності з іншими словами: обидві лексеми вживаються зі словами документ, внесок, капітал, книжка, операція, переказ, політика , але тільки з лексемою банківський – слова актив, контроль, кредит, працівник, робота, система, службовець); чисельний (виражений в будь-якій кількості) – численний (який складається з великої кількості; який відбувається часто) – числовий (пов’язаний з числом, за допомогою якого передається кількість, виражається одиничність, подвійність чи множинність предметів) та чимало інших.

Низька культура мовлення менеджера характеризується порушенням правил слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Наприклад, помилково вживають вислови добро пожалувати замість ласкаво просимо , підписка газет – передплата газет , дякувати його – дякувати йому ; неправильно наголошують слова: рóблю , пи'шу , підéмо замість роблю΄ , пишý , пíдемо . Ознакою низької культури мовлення є оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, м’яка вимова шиплячих, коли вимовляють чьому , шчьо замість чому, що .

До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський ), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою – необхідні елементи мовної культури менеджера.

Р. О. Будагов підкреслює, що «словниковий світ завжди в русі на шляху дедалі більшого вдосконалення» [1]. Д. М. Шмельов виділяє такі основні рушійні сили, якими визначається розвиток мови в цілому: 1) прагнення мотивованості мовного знака (або тенденція до експресивності); 2) прагнення до автоматичного мовного знака (або тенденція до регулярності) [6]. Друга тенденція, звичайно, пов’язана не тільки з поняттям вживаності, а й з поняттям мовних моделей. Створення і продуктивність словотворчих моделей безпосередньо торкаються також і першої тенденції, тобто функціонування в мові категорії мотивованості . Отже, обидві тенденції взаємопов’язані. В. О.  Іцкович розрізняє такі критерії норми: 1) відповідність моделі, тобто продуктивність словотворення; 2) вживаність; 3) необхідність. Тому-то сучасний менеджер має йти в ногу з часом, стежить за змінами та тенденціями мовної норми, він повинен знати, яка реальна практика вживання, наскільки вона відповідає загальним законам мови і тенденціям її сучасного розвитку. Не можна проходити повз мовні покручі, неприродне, невиправдане і незрозуміле вживання мовних норм. В умовах масової українсько-російської двомовності лексика є тим рівнем, на якому найвиразніше виявляється так звана негативна інтерференція, тобто суміш елементів лексичних систем української та російської мов. Унаслідок масового, безсистемного проникнення російськомовних елементів у структуру української мови, в умовах тривалого нерівноправного їх контактування виникло явище українсько-російського мовного «суржику» як однієї з форм українського просторіччя.

Отже, культура мовлення – це частка загальної професійної культури менеджера, а її відсутність – свідчення бездуховності і безграмотності людини. Мистецтво спілкування завжди вважалося органічною складовою професіоналізму ділової людини, менеджера нового типу, який повинен мати нестандартний погляд на речі, відзначатися високою етикою у спілкуванні, гнучко розподіляти обов’язки, володіти Божим даром – харизматичним вмінням подобатися людям, надихати їх, вести за собою не силою наказу, а силою аргументів, переконливого слова, яке з давніх часів вважалося божественним даром. Реформування вищої школи, та ті вимоги які висуваються до фахівця з менеджменту, вимагають змін методик вищої школи. Сучасні тенденції характеризуються переходом до гуманістичного розвитку особистості. Ефективність реформування системи освіти і фахової підготовки будуть залежати від того, як швидко вища школа зможе звільнитися від старих ідей та почне використовувати нові ідеї й концепції.

 

Список використаних джерел:

1.              Будагов Р. А. Что такое развитие и совершенствование языка ? / Р. А. Будагов . – 2-е изд ., доп . – М.: Добросовет , 2000, 2004. – 304 с.

2.              Етика ділового спілкування: курс лекцій / [Т. К. Чмут , Т. Л. Чайка, М. П. Лукашевич, І. Б. Осетинський]. – К.: МАУП, 1999. – 2008 с.

3.              Культура фахового мовлення: навч . посіб . / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – 21, 2006. – 496 с.

4.              Михайлишин Б. Нормалізація термінології та її збагачення – заодно чи хто кого? / Б. Михайлишин // Матер-ли 6-ї Міжнар . наук. конф . – Львів, 2000. – № 402. – С. 184–187.

5.              Хміль Ф. І. Ділове спілкування: навч . посіб . для студ . вищих навч . закладів / Ф. І. Хміль. – К.: Академвидав , 2004. – 208 с.

6.              Шмелев Д. Н. Очерки по семасиологии русского языка / Д. Н. Шмелев . – М.: Просвещение , 1964. – 248 с.