Василевич Р. Я.

Івано-Франківський національний медичний університет, Україна

ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВЕРБАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ЖІНКА»

В ОПОВІДАННІ   ІВАНА ФРАНКА «РІПНИК»

 

Аналізуючи мовні явища крізь призму мовленнєвої діяльності, акцентуючи увагу на визначенні ролі й місця мовної картини у світобаченні носіїв мови, дослідники звертають увагу на те, що в процесі мовлення людина оперує одиницями, які відображають зміст її досвіду та знання в мові. У лінгвістичній науці згадані одиниці дістали назву концептів – особливих форм пізнавальної діяльності індивіда, які включають у себе відомості про об’єктивний стан речей у світі.

Українська лінгвознавча наука останнім часом досить плідно займається дослідженням різнопланових за сферою функціонування концептів. Варто відзначити праці О. Боднаренка , М. Голянич , В. Жайворонка, І. Живіцької , В.  Іващенка , В. Кононенка, Л. Ставицької та багатьох інших дослідників, які доводять, що інтерпретація концептів не може бути вузькоаспектною , а потребує все нових і нових підходів до розуміння концепту як репрезентанта етнологічних та культурологічних уявлень людства.

На думку Т. Сукаленка , найцікавішим і найскладнішим концептом виступає концепт «жінка». І хоч розглядові останнього присвячено чимало розвідок, ми все ж спробували проаналізувати особливості вербалізації названого концепту в оповіданні Івана Франка «Ріпник». Варто відзначити, що основою нашого аналізу послужило дослідження У. Андрусів, яка, провівши анкетування чотирьох національно-мовних груп реципієнтів з Англії, Франції, Польщі та України, виділила п’ять основних ознак (характерних саме в такій послідовності виключно для українців), які містяться в ядрі асоціативного поля концепту «жінка»:

1.      Риси характеру.

2.      Материнство.

3.      Жінка – чоловік.

4.      Зовнішність.

5.      Трактування жінки.

В оповіданні «Ріпник» І. Франко зображає два діаметрально протилежних образи жінки – Ганку і Фрузю. Обидві з ранку до ночі тяжко працюють у брудному похмурому Бориславі, абияк харчуються, є вихідцями з одного села, однак, за іронією долі – запеклі вороги, адже домагаються прихильності одного й того ж чоловіка.

Якщо аналізувати риси характеру названих героїнь, то кидається в очі чітке протиставлення їхніх «внутрішніх світів». Ганка у Франка – груба натура, у якої важко розгледіти душу, черства, прагматична, створена для важкої праці, сильна і вольова. Фрузя – тиха, покірна, часом безвольна, здатна до самопожертви, чуйна і віддана. Словом, слабка. У своєму дослідженні У. Андрусів переконує, що саме у слабкості жінки є її сила, але чи справджується ця дефініція для Франкової героїні? Помарніла, знесилена Фрузя не мала шансів вижити в жорстокій бориславській дійсності, усім було байдуже до її нікчемного існування. За життя двобій із суперницею було програно . Після смерті ж дівчина отримала цілковиту перемогу – «змусила» коханого змінити нарешті свій спосіб життя, а кривдниці відплатила за скоєне.

Когнітивна ознака «материнство» в концептуальній картині світу українців міститься на другому місці. Фрузя при надії. Для неї народження дитини – таїнство, таїнство настільки значиме, що вона, боячись зурочити, називає майбутню дитину гостем, «перед котрим не можна замкнути дверей».

Так вже повелося в нашій ментальності, що концепт «жінка» розглядається як «доповнення чоловіка». Ганка думала, що коли позбудеться Фрузі, Іван візьме її за дружину. Фрузя ж мріяла про спокійне життя в селі разом із коханим і маленькою дитиною.

Розвиток світового літературознавства середини ХІХ століття позначився виникненням так званого психологічного напряму, базованого на працях В.  Вундта , Е.  Ельстера , Е.  Еннекена та ін. Українська література початку ХХ століття, жваво підтримавши новітні світові віяння, заснувала так звану психологічну школу, яскравими представниками якої виступили О. Білецький, Б. Навроцький, Д.  Овсянико-Куликовський , О. Потебня. Названі дослідники закликали письменників описувати внутрішній світ людини в літературному творі через зовнішні вияви (змалювання зовнішності персонажа, його жестів, постаті, міміки) або внутрішні стани. Четверта позиція ядра семантичної когнітивної ознаки асоціативних полів концепту «жінка» становить для нас особливий інтерес, адже й Іван Франко був причетний до організації та діяльності названої школи. О. Білецький у праці «Зображення зовнішності осіб» виділив чотири основні типи портретного змалювання героїв художніх творів: абстрактний, живописний, паспортний і динамічний, вважаючи їх (портрети) найефективнішим способом психологізації. В оповіданні «Ріпник» І. Франко, описуючи своїх героїнь, використовує абстрактний портрет, який не передбачає детального зображення зовнішності, рухів, жестів і виразу обличчя. Про вигляд дівчат, їх красу та потворність читач може судити за тими враженнями, які вони справили на інших персонажів.

П’ятий напрям асоціювання «трактування жінки» складається з образно-оцінної характеристики. Згадки про Фрузю навіяли в уяві Івана спогади про власне господарство, сім’ю, родинні звичаї, «принади і красоти сільського життя», невід’ємною складовою яких була дівчина. Хто вона для нього? Забутий, зневажений тихий рай... Інша справа – Ганка – «сита, здорова і вдоволена», «дівка, як жовняр », вона й болотистий Борислав стали для Івана пеклом, клоакою, з котрої всім серцем він прагнув вирватися навіть ціною смерті.

Отже, аналіз когнітивних ознак асоціативних полів концепту «жінка» в оповіданні І. Франка «Ріпник» відкриває перед нами перспективи значно ширшого дослідження. На порядку денному – нагромадження в цьому плані фактичного матеріалу, що створить передумови для висвітлення проблеми співвідношення лінгвокультурології та національного менталітету.