Жуков Ю. Ю.
Горлівський інститут іноземних мов ДДПУ, Україна
ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНЦЕПТУ «ЗАКОН»
В УКРАЇНОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ
Актуальна на сьогодні антропоцентрична парадигма наукових досліджень обумовлена функціонуванням мови у всіх сферах людської життєдіяльності. Сучасний підхід до виявлення культурно-мовної специфіки пов’язаний з концепцією мовної особистості. Зв’язок мови, мислення і культури безпосередньо відображає процес пізнання дійсності та формування уявлень про неї в соціальному досвіді того чи іншого покоління соціокультурного утворення. Знання, досвід, духовні цінності складають мовну картину світу та можуть бути представлені лише за допомогою засобів мови в процесі мовлення.
Концепт як складова колективної свідомості, що відображає вищі духовні цінності, отримує мовне вираження та наповнюється етнокультурною специфікою в процесі динамічного розвитку соціокультурної спільноти. Лінгвокультурний концепт характеризується наявністю великої кількості як загальних, характерних для всіх представників певної лінгвокультури , так і індивідуальних змістів, особливостей, асоціативних уявлень та емоційних забарвлень. У смисловому наповненні лінгвокультурних концептів фіксуються ціннісні домінанти, які забезпечують розуміння світа і людини. Ці домінанти можуть змінюватися від культури до культури, від етносу до етносу, від однієї соціальної групи до іншої та від однієї особистості до іншої.
Вважається, що кожна лінгвокультура має комплекс найбільш вагомих, значущих концептів. Ці концепти, які називають також ключовими, відображають головні цінності, пріоритети носіїв лінгвокультури . Перелік та емотивне забарвлення ключових концептів у різних лінгвокультурах можуть як збігатися, так і кардинально відрізнятися. Різниця в національних картинах світу, яка відображається у специфічному сприйнятті реального світу, може бути пояснена через специфіку діяльності, образ життя та національну культуру даного народу. Таку різницю можна простежити при дослідженні лексики і фразеології, що виражається в наявності стійких словесних комплексів, узуальних значень, змістовних розбіжностях еквівалентних слів у різних мовах, своєрідних конотаціях і т.д.
Наше дослідження ми виконуємо за допомогою методу моделювання концепту «Закон» в українській лінгвокультурі . Його опис ми проводимо на основі мовного матеріалу та вивчення даних суміжних гуманітарних наук, перш за все, культурології. Ми поділяємо точку зору, що під лінгвокультурним концептом слід розуміти актуальне для даної культури змістове утворення, яке при цьому може мати різноманітні вербальні репрезентації.
Ім’я концепту «Закон» в українській лінгвокультурі має наступні лексичні значення: 1) встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу; 2) загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки; 3) об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв’язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність. Виходячи з цих положень, можна умовно розподілити значення імені концепту за наступними компонентами: 1) закон юридичний (громадянський, кримінальний), 2) закон моральний чи духовний, 3) закон науки [1].
З точки зору дослідника С. А. Макарчука , концепт «Закон» тісно пов’язаний з іншими ключовими концептами української лінгвокультури : «Право», «Правда», «Справедливість», «Воля». З етнографічної точки зору, «Закон» входить до складу таких життєвих реалій українського села як «сільське самоврядування», «громада», «звичаєве право», «копні та волосні суди» тощо [3, с. 332–335].
Характерною рисою концепту «Закон» в українській лінгвокультурі є те, що шанобливе ставлення він отримує у другому компоненті свого значення – «звичаєвий закон». В цьому випадку проявляється любов і шана до традицій, а також до тих правителів, які відстоюють мораль і справедливість. Через це громада отримала славу в давніх прислів’ях: громада – великий чоловік ; громада більший чоловік, ніж пан ; громада плюне – війт потоне [3, с. 333].
Як відомо, саме фразеологізми найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, яку витворив народ протягом віків для потреб спілкування в усній та писемній формах.
Досліджуючи фразеологічний фонд української мови з ім’ям концепту «Закон», можна зробити висновок як про позитивні, так і про негативні компоненти фразеологічних значень: закон не писаний ; поза законом – для позначення правопорушників, людей, які зневажливо ставляться до юридичних та загальнолюдських норм. Українське прислів’я говорить: «Дурням закон не писаний» [4, с. 308]. З іншого боку, закони регулюють не лише юридичні, правові відносини. Виразом по закону позначається такий стан справ, коли все діється не лише за юридичними, правовими нормами, але й за традиціями, звичаями. Найбільшої ефективності набирають правові норми, які ґрунтуються на нормах моралі, закріплених в пам’яті, свідомості народу [3, с. 328–329]. Ще одним прикладом репрезентації концепту «Закон» є регулювання подружніх стосунків. Вступ до шлюбу позначається висловом у закон уступати [4, с. 308]. Тобто, законом регулюються майже всі міжособистісні та громадянські відносини.
Проведений аналіз лексикографічних та етнографічних джерел дозволяє зробити висновок про те, що концепт «Закон» займає одне з центральних місць в україномовній картині світу та може вважатися одним з ключових її концептів. У перспективі подальших досліджень ми маємо на меті уточнення думки про включення концепту «Закон» до концептосфер «Громада», «Держава» та тісний зв’язок із концептами «Воля», «Звичай», «Право».
Список використаних джерел:
1. Академічний тлумачний словник української мови [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sum.in.ua/s/zakon
2. Етимологічний словник української мови: в 7 т. / під ред. О. С. Мельничука. – К.: Наук. думка. – 1982. – Т. 2. – 573 с.
3. Етнографія України: навч . посіб . / за ред. проф. С. А. Макарчука . – 2-ге вид., перероб. і доп . – Львів: Світ, 2004. – 520 с.
4. Фразеологічний словник української мови / уклад.: В. М. Білоноженко та ін. – К.: Наук. думка, 1993. – 984 с.