К. е. н. Білоцерківець В. В., к. е. н. Завгородня О. О.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ

НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА

яК стратегічний ЧИННИК МАКРОекономічної ДИНАМІКИ

 

Сучасна економічна онтологія представлена множиною конкретних форм, кожна з яких породжується певним типом активності економічних суб’єктів, уособлює їх специфіку та вирізняється у чомусь унікальними результатами. В умовах сьогодення роль каталізатора загальносистемної процесуальності виконує інноваційна динаміка, спеціалізована на спрямованих якісних перетвореннях людинорозмірної реальності та подоланні обмежень її саморушності в стохастично-мінливому середовищі. Протягом останніх десятиріч саме вона забезпечує близько 65 %–70 % приросту глобального продукту світу, задаючи вектори структурних зрушень на всіх рівнях глобальної економіки та підкорюючи собі її відтворювально-циклічні механізми. Безальтернативність інноваційного шляху самозбереження і розвитку у вирі перемін зумовлює високу актуальність проблем, пов’язаних із мотивуванням економічних суб’єктів до участі в інноваційних процесах, насамперед стимулюванням їх інноваційної активності, наданням нано- та мікропроявам інноваційності суспільно корисної спрямованості і масовості.

У межах широко репрезентованих дискусій щодо економічного майбутнього України осторонь уваги науковців залишається низка питань, пов'язаних із дослідженням такого потужного невичерпного ресурсу розвитку як національна інноваційна культура(ІК). Оскільки вона безпосередньо визначає усереднену схильність конкретного суспільства до економічної творчості та інноваційної активності, характер сприйняття ним піонерних ідей, загострення потреб самооновлення та обрання практичних технологій їх задоволення, то зазначені «білі плями» потребують найшвидшого заповнення.

ІК, як і будь-який різновид культури, представляє собою історично обумовлену відносно сталу систему, до складу якої входять ціннісні орієнтири, фрейми раціональності, верифіковані на ефективність паттерни економічної поведінки, прийняті в даній країні й індивідуалізовано засвоєні її суб'єктами господарювання. Привласнення і персоніфікація культурних стереотипів для кожного з них детермінується: а) особистою стратегією самореалізації й прямування в майбутнє; б) критеріями відбору (селекції) моделей поведінки; в) природною креативністю та інновативністю, інтенсивністю потреби вирізнити своє індивідуальне «Я» від колективного «Ми», усвідомленням наслідків такої несхожості, готовністю прийняти відповідальність за неї.

Вона є носієм закріплених в національній екогенетичній пам’яті суспільства стереотипів поведінки, що були сформовані на попередніх етапах його розвитку та продовжують створюватися його членами при інтерактивних інтеграційно-коеволюційних взаємодіях з навколишнім середовищем і кооперативно-конкурентних проміж собою. У цілому вони відображають суспільно виважені світоглядні позиції суб'єктів щодо їх місця і ролі в безперервному соціально-економічному русі, готовність і здатність бути актором (суб’єкт – об’єктом) еволюції. На нашу думку, серед таких уявлень і стереотипів на найбільшу увагу заслуговують:

·           фаталістичне, пасивне чи активне сприйняття майбутнього суспільством в цілому та його окремими індивідами, що визначає їх діяльнісну позицію в процесі його очікування;

·           патріотизм, міра індивідуальної відповідальності за власне майбутнє (самодетермінацію і самореалізацію) та майбутнє своєї країни;

·             орієнтація на цінності минулого, поточного чи майбутнього, яка відображає ранги пріоритетів міжчасового вибору економічних суб’єктів;

·           ставлення до комплементарності і партнерства новацій та традицій, яке характеризує: а) потенційну реформаційну пластичність економічних суб’єктів і її межі; б) статус новаторів; в) міру терпимості до проявів нового і новітнього; г) конфліктогенності співіснування нового і традиційного;

·           відношення до ризику, що показує: а) загрозливу межу мінливості середовища, невизначеності і непевності щодо майбутнього, за якою відбувається інтенсифікація інстинктоїдних адаптаційних потреб економічних суб’єктів та «запускається» програма реактивних інновацій; б) припустиму вірогідність несприятливого розгортання подій і не досягнення планованого результату, на який погоджується переважна більшість акторів при внесенні поліпшувальних змін в узвичаєний відносно комфортний перебіг подій («економічний авантюризм»); в) прийнятний розмір винагороди за ризик;

·      ставлення до особистої свободи, до «коридору» кількості ступенів «свободи від» та «свободи заради», що відображають прийнятну міру відкритості зовнішньому світу і стохастичності міжсуб’єктних взаємодій, нелінійна динаміка яких сприяє продукуванню інновації, обумовлює передумови біфуркацій та варіабельну мотивацію інноваційних проривів;

·      повага до інтелектуальної власності та здобутків першопрохідців.

Ці та інші стереотипи ІК задають ключові параметри функціонування національної інноваційної системи, визначають її спроможність продукувати інновацій і безпосередньо впливають на внутрішній попит на них. Вони мають відігравати вагому роль при розробці різнорівневих інноваційних стратегій та обґрунтуванні тактики досягнення поставлених цілей. При їх недооцінці вже на етапі планування будуть закладатися передумови неефективності, що обернуться втратами, у т.ч. надмірними трансакційними витратами внаслідок внутрішнього пасивного опортунізму чи активної протидії нововведенням.

Водночас слід враховувати, що національні культурні традиції не є застиглими у часі. З ними можна і необхідно проводити відповідну селекційну роботу. Зокрема видаляти ті, що стають перепонами на шляху розвитку; займатися інтенсивною культивацією еволюційно перспективних; зважено залучати ззовні ефективні моделі інноваційної поведінки, «прищеплювати» їх до власного генетичного матеріалу, максимізуючи ефективність такої комбінаторики. Робити це необхідно вкрай обережно і поступово, без порушень механізмів і принципів спадковості, що можуть призвести до відторгнення нових цінностей і паттернів поведінки чи породження суспільно неефективних паразитарних економічних форм.