К. е. н. Черемісова Т. А.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води ,Україна

Форми залучення фінансових ресурсів

та їх економічна доцільність

 

Практика показує, що залучення фінансових ресурсів здійснюється з двох основних джерел: внутрішніх (власних) та зовнішніх (чужих). Джерела самофінансування розглядаються з позиції внутрішнього фінансування, відповідно до зовнішнього фінансування нами віднесені залучене (боргове, пайове) та централізоване.

Суми, отримані з внутрішніх джерел , як правило, не підлягають поверненню і відносяться до числа найбільш явних ресурсів, але мають властивість обмеженості. Через обмеженість джерел самофінансування господарюючі суб’єкти у своїй діяльності здійснюють залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел на коротко- і довготерміновій основі.

Зовнішні джерела, за сучасних умов господарювання, формуються головним чином за рахунок кредиторської заборгованості. Слід зауважити, що за умов використання, суми постійної нормальної кредиторської заборгованості (стійкі пасиви) прирівнюють до власних оборотних коштів.

Ринкові умови господарювання сприяли виникненню зовсім нових способів фінансування, а саме: опціонів, ф’ючерсів, заставних та іпотечних операцій, лізингу, факторингу, овердрафту, франчайзингу, форфейтингу, операцій репо, толінгу та взаєморозрахунку, валютних свопів та ін. Всі ці способи залучення фінансових ресурсів мають свої особливості, які роблять їх придатними для одних підприємств і непридатними для інших.

Залучення коштів з зовнішніх джерел потребує глибокого аналізу необхідності та доцільності залучення, оскільки відбувається, як правило, на платній основі і впливає на розмір фінансових зобов’язань підприємства. Отже, до того, як звертатися до зовнішніх джерел, повинні бути реалізовані всі можливості формування фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.

Крім того, ефективність роботи підприємства залежить від оптимальності співвідношення власних і залучених коштів, а використання зовнішніх джерел економічно доцільно лише за умови збільшення рентабельності власних фінансових ресурсів.

Процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування повинен забезпечувати мінімальну сукупну вартість залучених фінансових ресурсів та збереження права керування підприємством за первісними засновниками.

Неспроможність суб’єктів господарювання своєчасно залучити необхідні фінансові ресурси призводить до втрати кредитоспроможності, а деколи до повної ліквідації. Фактор часу у ринковій економіці є найбільш значним і вимагає оперативності реагування на способи та джерела фінансування, які реально можливі за даних умов.

Основними або типовими формами залучення фінансових ресурсів підприємств у вітчизняній та світовій практиці є:

-             власне фінансування;

-             централізоване фінансування;

-             залучене фінансування.

Власне фінансування або самофінансування засновано на використанні власних коштів і є найважливішою формою фінансового забезпечення діяльності підприємств. Джерелами власного фінансування можуть бути: статутний фонд, додатковий фонд, резервний фонд, фонди спеціального призначення, нерозподілений (реінвестований) прибуток, амортизаційні відрахування, реструктуризація активів та ін.

Бюджетні асигнування на виконання цільових державних програм складають основу централізованого фінансування підприємств. Ця форма фінансування розглядається як потенційно ефективна, за умови відсутності дефіциту бюджету, оскільки сприяє державному регулюванню та розвитку пріоритетних галузей економіки за рахунок відносно дешевих централізованих кредитів. До джерел централізованого фінансування відносяться: державний бюджет, місцевий бюджет, позабюджетні фонди.

За умов відсутності власних коштів і браку централізованих ресурсів залучене фінансування було і залишається однією з головних форм фінансування основної та інвестиційної діяльності підприємств в розвинених країнах. Залучене фінансування доцільно розглядати у двох формах: боргове фінансування (позикові кошти, отримані підприємством із зовні на певний термін і під обумовлений відсоток за згодою сторін); пайове фінансування (продаж частини акцій підприємства для отримання коштів на здійснення діяльності – акціонерне або об’єднання майна засновників – спільне ).

Залучене фінансування може здійснюватися за рахунок позикових коштів наданих як банківськими установами, так і небанківськими структурами.

Боргове фінансування має безліч форм – отримані кредити і позики, випущені векселі і облігації, лізинг, факторинг, інші фінансові інструменти, що визначенні П(С)БО 13 «Фінансові інструменти».

При реалізації проектів підприємств через закриті пайові інвестиційні фонди можливе і боргове (шляхом кредитування фондів), і пайове фінансування (пряма участь у фонді через придбання інвестиційних паїв).

Закриті пайові фонди є, з одного боку, ефективним інструментом фінансування інвестиційних проектів, з іншого боку – можливістю для інституційних інвесторів і приватних осіб вкладення капіталу.

Потенційними клієнтами закритих фондів можуть бути перш за все крупні промислові холдинги і фінансово-промислові групи, що планують сформувати, організувати або реструктурувати системи управління власністю, підприємства реального сектору економіки, які планують або реалізують інвестиційні проекти, будівельні підприємства та інші.

Залежно від цільового характеру і специфіки фінансування варто виділити ще такі форми: цільове, нецільове, проектне та венчурне.

Отже, фінансове забезпечення може здійснюватися різними способами і вибір найбільш ефективної форми фінансування в кожному випадку індивідуальний.