Д. е. н. Соловйов В. П., Слободянюк І. С.

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У МЕЖАХ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

 

У ринковому середовищі підприємство може існувати лише за умови постійного вдосконалення своєї операційної діяльності, підтримуючи здобуті та формуючи нові конкурентні переваги для свого стабільного розвитку та забезпечення конкурентоспроможності. Належний с тан економіки держави, а отже, її майбутнє визначають високотехнологічні підприємства, які створюють нові продукти й послуги.  

Таким чином, д ля сучасного підприємства управління інноваційною діяльністю є невід’ємною частиною його розвитку та однією з головних складових зміцнення його ринкових позицій, як на вітчизняному так і на світовому ринку.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» [1], інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економію витрат чи створюють умови для такої економії.  

Здатність підприємства ефективно управляти інноваційною діяльністю підвищує його шанси у конкурентній боротьбі та надає переваги на сегменті ринку, де працює фірма, лише у тому випадку якщо підприємство у змозі виконувати безліч різнопланових завдань.

До основних завдань управління інноваціями відносять [3, c. 321]:

– дослідження ринку для введення нової продукції;

– прогнозування етапів життєвого циклу нової продукції;

– визначення способів продажу нового продукту;

– дослідження кон’юктури ринку ресурсів;

– вивчення можливих варіантів освоєння нового технічно складного чи ризикованого продукту;

– здійснення аналізу економічної діяльності, витрат, обсягів виробництва, ціни;

–       оцінювання ефективності інноваційного проекту;

–       аналіз та визначення методів мінімізації ризиків.

Будь які інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств за умов базування на попередніх наукових дослідженнях. Сам процес інноваційного розвитку також потребує накового обгрунтування. Сьогодні зростає кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них таких досліджень акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на змісті інноваційних процесов, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Через це вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання відповідних інвестицій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Окрему увагу слід приділити такому важливому питанню як розробка інноваційной стратегії. Саме ефективна інноваційна стратегія визначає напрям діяльності компанії в інноваційній сфері. Інноваційна стратегія фірми містить у собі прийняття рішень відносно спрямованості наукових досліджень та конструкторських розробок, використання здобутих результатів і фінансування з метою досягнення поставлених стратегічних економічних цілей на перспективу.

Інноваційна стратегія фірми в умовах конкуренції повинна не тільки забезпечити досягнення поставлених цілей, але й врахувати можливість їх модифікації під впливом зовнішніх обставин. Інакше фірма не витримає конкурентної боротьби за ринок збуту своєї продукції.

Успіх на цьому шляху залежить від механізму поєднання розвитку наукової ідеї, її розробки, впровадження результату та споживання.

На умови і зміст формування інноваційної стратегії фірми впливають [4, c. 63–69]:

– позиція керівництва щодо інновацій;

– сфера фундаментальних і прикладних досліджень;

– система управління інноваціями;

– оцінка результатів;

– відкриття;

– патенти;

– інвестиції;

– інноваційний потенціал фірми.

Стратегічне інноваційне планування повинне бути підсистемою у загальній системі планування на підприємстві в умовах економіки ринкового типу. Об’єктом стратегічного інноваційного планування на підприємстві є інноваційна діяльність, розглядаючи яку, можна відмітити:

– в сучасних умовах існує об’єктивна необхідність у самостійній розробці на підприємстві стратегії інноваційної діяльності (інноваційної стратегії), виходячи з основних цілей і завдань розвитку підприємства, з врахуванням ресурсного забезпечення й факторів ризику, із попереднім прогнозуванням стану зовнішнього середовища і власних інноваційних можливостей;

– основним змістом інноваційної діяльності стає розробка і реалізація науково-технологічної політики у сфері створення нової конкурентоспроможної продукції та її виробництва на сучасному рівні техніки й технології з метою отримання максимально можливого прибутку;

– при втіленні в життя інноваційної стратегії зростає значення НДДКР, збільшується ступінь ризику при їхньому впровадженні;

– інноваційна діяльність тісно пов’язана зі всіма іншими видами діяльності на підприємстві, і насамперед, з виробництвом і маркетингом [2,   c. 98].

Стратегія підприємства формує й орієнтує стратегію управління науково-технологічним прогресом, тобто визначає роль, місце, базу і зміст інноваційної діяльності. У свою чергу, інноваційна стратегія поглиблює, уточнює й сприяє реалізації стратегії підприємства. Вона також сприяє досягненню цілей, пріоритетів поза підприємством з точки зору національної економіки

Отже, сучасні підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.

 

Список використаних джерел:

1.      Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV.

2.       Філіпова К. В. Стратегічний аспект інноваційного розвитку організації / К. В. Філіпова // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 1. – С. 97–99.

3.       Чубай В. М. Управління реалізацією інноваційної стратегії підприємства / В. М. Чубай // Вісник НУ «Лівівська політехніка»: Логістика. – 2013. – № 32. – С. 321–329.

4. Чучіна І. М. Інноваційні пріорітети діяльності економічних субєктів / І. М. Чучіна // Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. – Вип. 2/2011.