К. е. н. Петренко В. А., Берестевич В. Є.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Б. Хмельницького, Україна

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РАХІВНИЦТВА

 

Серед країн, які входять до ООН набула поширення система макроекономічного рахівництва – система національних рахунків (далі СНР). Система національних рахунків – це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва , доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. За сукупністю спільних ознак виділено два етапи розвитку СНР.

Перший етап характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу, з метою використанням всіх виробничих потужностей, усуненням безробіття, мінімізацією інфляції. Здобутками цього етапу є: розробка загальних принципів обчислення національного доходу; вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників; доведення необхідності вилучення із національного доходу (далі НД) приросту вартості активів, зумовленої інфляцією; доведення доцільності оцінювання НД на основі сучасних процесів ціноутворення; розроблення методики оцінювання соціально-корисних послуг органів державної влади; зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання).

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв`язків. Здобутки цього етапу стали: розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків; створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників; широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Цей етап має свої віхові підетапи:

1947 р. – оприлюднено доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР;

1951 р. – запропоновано «Спрощену систему національних рахунків», поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР;

1952 р. – запропоновано «Стандартну СНР»;

1953 р. – підготовлено «Систему національних рахунків та допоміжних таблиць», яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва;

1968 р. – запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва;

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові: міжгалузевий баланс; баланс міжгалузевого багатства; систему показників руху фінансових ресурсів; рахунки для секторів економіки. Аналіз показав, що система вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. ­­– розроблено Європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених Європейських країн.

1993 р. – статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.

Аналіз СНР 1993 р. показав, що всі рахунки можна поділити на три класи.

Рахунки першого класу – консолідовані рахунки, які характеризують основні макроекономічні пропорції. Це такі рахунки: ВВП і витрати на нього; рахунок національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних затрат; рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки другого класу створюються на основі першого класу стосовно виробництва, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг. До цієї групи віднесено рахунки для ринкових продуктів та послуг; інших (неринкових ) продуктів та послуг; галузей, що виробляють товари; виробників послуг приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства.

Рахунки третього класу – є рахунками доходів, витрат, і фінансування капітальних вкладень. Вони включають рахунки для не фінансових корпоративних та напівкорпаративних підприємств; фінікових установ; органів державного управління; приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства; рахунки домогосподарства, а також приватних нефінансових некорпоративних підприємств.

Визначено, що відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів: нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами , що покривають витрати виробництва і дають прибуток; фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності ( банки , страхові компанії тощо); сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування; сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців; сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.