К. е. н. Ткаліч Т. І.
Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, Україна
ДЕРЖАВА ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ
На початковому етапі реформування економіки України та відносин власності декларувався переважно ліберальний підхід, однак послідовна і цілісна концепція перетворень фактично була відсутня. Державний сектор розглядався як другорядний елемент економічної системи. Такий стан став причиною тривалої трансформаційної кризи і загальної дезорієнтації в макроекономічній політиці. Багато проблем розвитку і подальшої трансформації української економіки недостатньо розглянуто теоретично і не вирішено практично. Однією з таких проблем є визначення цілей, масштабів і форм діяльності державного сектора. Не сформовано остаточно пояснення з боку економічної теорії зміни загальносвітової тенденції розвитку державного сектора, яка відбулася в останнє десятиліття.
В нашій державі дотепер не сформовано стійку модель розвитку державного сектора економіки, не визначено остаточно його роль у національній економіці. Фактично держава не стала ефективним власником.
Ці тенденції обумовили необхідність дослідження всього комплексу проблем, пов'язаних із функціонуванням державного сектора економіки не тільки України, а й країн різного рівня економічного розвитку.
У світовій економічній науці поняття державного сектору пов’язано не так з державною власністю, як із сукупністю форм присутності та участі держави у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. У такому розумінні державний сектор є основою, спираючись на яку дер жава здійснює свою діяльність. У сфері розподілу питома вага держави дуже велика, у виробництві втручання держави значно менше, а в обміні – мінімальна.
Державний сектор є специфічним важелем макроекономічного регулювання, заснованим на понятті «державна власність» і критерієм, що виділяється з нього – можливості здійснення управління відповідними державними органами діяльністю підприємств (організацій, установ), сформованих на базі або за участю державної власності (форма контролю й управління визначається організаційно-правовою формою підприємства). Підприємства, що відповідають даному критерію, вважають державними [1, с. 223–224].
Державне втручання в економіку США здійснюється в трьох напрямках – це втручання федерального уряду, урядів у штатах і місцевих органах влади. Фінанси держсектора є найбільш повним відбиттям економічної діяльності держави. Розвиток держсектора веде до все більшого його впливу на загальні тенденції розвитку економіки країни, що дає підставу стверджувати про позитивні результати впливу держсектора США як певного стандарту стосовно сфери господарської діяльності.
В Російській Федерації, на відміну від Сполучених Штатів Америки, разом з поняттям «державний сектор» розуміють та використовують також категорії «громадський» та «суспільний» сектор економіки. Державний сектор є досить складним утворенням і в значній мірі перетинається з державою.
Зворотною стороною обсягів державного сектору виступає його ефективність. Якщо вона висока, то значні обсяги можна вважати виправданими. В іншому ж випадку держсектор являє собою проблемний елемент національної економіки.
В Україні, як і в США, на відміну від Росії, використовують поняття «державний сектор економіки». Але саме поняття «державний сектор» в законодавстві України не виділене, однак Господарський кодекс України оперує поняттям «суб'єкт господарювання державного сектору економіки», до якого належать суб’єкти, що діють на основі державної власності та суб’єкти, державна частина яких перевищує 50% у статутному фонді [2, с . 10].
Показник частки державного сектору в економіці у значній мірі залежить від методу обліку, що застосовується. Це обґрунтовує важливість розробки методології, яка дозволяє адекватно кількісно відбити таку категорію, як «державний сектор» відповідно до розуміння її суті. Також очевидно, що цей облік має вестися на підставі єдиної системи збору й обробки відповідної інформації [3, с. 5–16].
В Україні визначення частки держсектора здійснюється на підставі затвердженої «Методики визначення питомої ваги державного сектора в економіці» [ 4]. Проте дана методика не є оптимальною тому, що враховує далеко не всі показники для повної оцінки та визначення питомої ваги державного сектора економіки.
Система управління державним сектором економіки в Україні не склалася остаточно і, як і раніше, зазнає еволюційних змін. Зокрема, найменш сформованою варто вважати систему управління державними корпоративними правами.
Параметри державного сектора економіки України поступово наближаються до американської моделі, для якої властивий державний сектор, що спеціалізується головним чином на суто державних функціях: обороні, соціальній інфраструктурі тощо. Для подібного державного сектора характерна система мінімізованого фінансування. Хоча наразі обсяги державного сектора України відповідають скоріше європейській моделі, варто очікувати, що через низький рівень державних витрат, що сформувався, у ВВП скорочення масштабних показників держсектора продовжиться.
У питанні функціональної диференціації об'єктів державного сектора і їхніх організаційно-правових форм цікавим є досвід Франції, де існує диференційована система контрактів з підприємствами держсектора: контракт-план і цільовий контракт. Перший укладається з підприємствами, які діють у галузях, де конкурентні процеси обмежені, а ринок стабільний. Контракт-план передбачає кількісні показники діяльності підприємства й тривалі строки їхнього планування.
Цільовий контракт укладається з підприємствами, які діють у галузях з високим рівнем конкуренції й нестабільністю ринку. Він не входить до державного плану, містить цілі виробничої та фінансової стратегії підприємства в більш загальній формі й підлягає оперативному корегуванню.
Система статистичного забезпечення також має бути адекватною потребам розвитку двох окреслених груп об'єктів держсектора й формувати показники, необхідні для управління діяльністю цих об'єктів.
У цьому випадку можна скористатися позитивним досвідом Швеції, де впроваджена диференційована система обліку двох згаданих вище категорій підприємств. Для працюючих у ринкових умовах діє усічена система статистичних показників, орієнтована на оцінку рентабельності підприємства, його фінансової та економічної ефективності; для інших – комплексна система статистичних показників, що, крім суто фінансових, включає показники, які дозволяють оцінити ступінь суспільних цілей, що стоять перед підприємством.
Оскільки американська й західноєвропейська моделі властиві країнам з високоорганізованою ринковою економікою, можна зробити висновок, що в перспективі досягнення підвищення ефективності державного сектора України можливо двома шляхами. Перший – впровадження високоефективної системи управління державним сектором економіки; другий – мінімізація самого державного сектора й, відповідно, мінімізація всіх проблем, пов'язаних з його функціонуванням.
Концепція формування структури державного сектора економіки значною мірою залежить від особливостей національної економіки, «національного» погляду на роль державного сектора та поглядів «домінуючої» у цей момент економічної школи, яка має вплив на діючий уряд та формує економічну політику держави. Одним з основних завдань управління державним сектором економіки України є завдання формування й оптимізації його структури.
Список використаних джерел:
1. Політична економія: п ідручник / з а ред. Ю. В. Ніколенко . – К.: ЦУЛ, 2009. – 632 с.
2. Господарський кодекс України / / Українська інвестиційна газета . – К. , 2003. – 96 с.
3. Длугопольський О. В. Політекономія публічного сектора: західні орієнтири / О. В. Длу гопольський // Економічна теорія. – 2006. – Вип . ІІ. – С. 5 – 16.
4. Методичні рекомендації щодо застосування критеріїв ефективності управління суб'єк тами господарювання державного сектору економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=6456996&cat_ id=836590