Богач Л. В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЗЕМЕЛЬНО - ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН

 

Трансформація земельних відносин на всіх етапах розвитку людської цивілізації належала до найскладніших проблем і найважливіших напрямів реалізації соціально-економічної політики держави взагалі та аграрної політики зокрема. За чинним земельним законодавством України земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, де суб’єктами таких відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об’єктами – землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Вони є результатом суспільного розвитку, використання і охорони земель, розвитку форм власності і господарювання.

В результаті запровадження ринкових принципів господарювання в аграрній сфері України відбулися істотні зміни, зокрема поширення отримали орендні земельні відносини, на основі яких здійснює виробничу діяльність переважна більшість сучасних сільськогосподарських підприємств. Нині утвердилися певні методичні підходи їх реалізації, які проявляються у визначенні й оформленні умов оренди, порядку справляння орендної плати, законодавчому закріпленні прав і обов’язків орендарів (сільськогосподарських підприємств) та орендодавців (власників земельних паїв). Однак не всі можливості, передбачені законодавством, використовуються на практиці, що не дозволяє повною мірою реалізувати потенціал оренди.

Орендні відносини відповідатимуть покладеним на них функціям, якщо в них буде закладено ефективний механізм реалізації інтересів обох сторін (рис. 1). Цей механізм повинен передбачити можливість реалізації в тих чи інших діях намірів, що не суперечать чинному законодавству, як власників земельних паїв, так і власників сільськогосподарських підприємств. Ефективність механізму залежатиме й від того, яким чином інтереси сторін узгоджуватимуться при укладанні договорів оренди [1].

Рис. 1. Механізм реалізації інтересів учасників орендних відносин.

(побудовано автором на основі досліджень)

 

  Так, найголовнішим питанням в орендних земельних відносинах залишається визначення орендної плати за землю. Варто зазначити, що її рівень залежить від таких факторів як: якість (родючість) земельної ділянки, її місцеположення, цін на сільськогосподарську продукцію, що виробляється на орендованій землі, попиту на цей ресурс та пропозиції його у відповідному досліджуваному регіоні.

Орендна плата за земельну ділянку являє собою платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін і зазначаються в договорі оренди земельної ділянки. Законом України «Про плату за землю» визначено, що плата за землю може справлятися в грошовій, натуральній чи відробітковій (послуги) формі [2]. Але, більшість виплат за оренду земельної ділянки (паю) здійснюється не в грошовій, а в натуральній або відробітковій формі. Але, ця форма орендної плати виявилась негативним чинником, оскільки при розрахунках із селянами, ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюють самі керівники аграрних підприємств, і ці ціни, як правило, вищі за ринкові.

Для створення механізму, що забезпечуватиме реалізацію інтересів орендарів і орендодавців, при розвитку орендних відносин повинні дотримуватись певні принципи: рівноправність сторін у відносинах оренди, добровільність вступу в орендні відносини,відповідальність сторін за дотримання умов оренди.

Рівноправність сторін передбачає, що жодна з них не має права змушувати укладати договір оренди і погоджуватися на незрозумілі чи не вигідні для неї умови. З цієї точки зору складніше забезпечити права власників земельних паїв, які здебільшого не спроможні ефективно використовувати їх самостійно, готові здавати в оренду, але не мають реальної можливості вибору орендаря. Часто на окремому сегменті ринку, де товаром є право оренди земельних паїв, покупцем виступає лише один суб’єкт – реформоване сільськогосподарське підприємство. Користуючись своїм монопольним становищем, воно диктує рівень орендної плати, який в більшості випадків є нижчим за передбачений мінімальний рівень. Селяни змушені погоджуватись на натуральну форму орендної плати, хоча, ймовірно, вона не завжди їх задовольняє, як і ціна продукції, на основі якої визначаються умови розрахунку [3].

Наведене дає підставу стверджувати, що у сфері земельних відносин ще є значна кількість нерозв’язаних проблем, за яких не можуть ефективно розвиватися орендні земельні відносини. Отже, стоїть першочергова потреба впровадження нових заходів щодо формування, реалізації та удосконалення державної земельної політики, започаткування нового, завершального етапу земельної реформи і забезпечення раціонального землекористування.

 

Список використаних джерел:

1.              Галанець В. Г. Реформування земельних відносин та формування ринку землі: монографія / В .Г. Галанець , І. Я. Люта. – Львів, 2006. – 196 с.

2.              Закон України «Про плату за землю» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2536–XII . – 03. лип. – ст. 561 (із змінами).

3.              Орендні відносини в сільськогосподарському виробництві: монографія / [О. В. Шкільов , О. Ю. Єрмаков, В. А. Ярославський та ін. ] ; за ред. О. В.  Шкільова . – К.: Четверта хвиля, 2009. – 320 с.