Д. е. н. Борейко В. І.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка С. Дем’янчука, м. Рівне, Україна

ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

Кожна з великих країн, до яких відноситься Україна, характеризується нерівномірністю розміщення мінеральних, водних та лісових ресурсів, родючістю ґрунтів, розвитком транспортної інфраструктури та відмінністю природно-кліматичних умов, що зумовлює диспропорцію у розвитку її регіонів. Тому, регіональна політика держав повинна бути направлена на усунення нерівномірності у доходах населення, яке проживає на різних територіях країн .

Для України це питання особливо актуальне, оскільки, її східні території багаті на корисні копалини, південні – знаходяться на березі морів, західні – густо вкриті лісами, центральні – володіють найбільш родючими ґрунтами.

Важливість досліджуваної проблеми зумовила увагу до неї провідних вітчизняних вчених, серед яких слід виділити роботи П. Бєленького, М. Габреля, З. Герасимчук, В. Гейця, Б. Данилишина, М. Долішнього, В. Кравціва. Однак, як буде показано нижче, розрив у рівнях розвитку українських регіонів та доходів їх жителів постійно зростає. Зазначене обумовило актуальність цього дослідження.

Забезпечення стабільного та динамічного розвитку всіх регіонів країни реалізується через створення пільгових умов для розвитку депресивних територій.

Однак, за часів Радянського Союзу розміщення виробничих потужностей визначалося не економічною доцільністю та інтересами жителів територій, а військово-політичним аспектами розміщення підприємств промислового комплексу. Визначальними були принципи мінімізації транспортних витрат (побудова підприємств біля сировинних ресурсів) та « показні » пріоритети в розвитку столиць держави та республік. Як наслідок, виникли значні диспропорції в рівні соціально-економічного розвитку різних регіонів.

В дев’яності роки двадцятого століття та на початку ХХІ століття, через концентрацію більшості фінансових потоків в столиці та орієнтацію національної економіки на сировинні галузі, ці диспропорції ще більше поглибилися. Якщо у Великобританії співвідношення між валовими регіональними продуктами на одну особу у Великому Лондоні та островах Силлі складає – 3,3 до 1; у Німеччині – у Гамбурзі та Дессау – 3,5 до 1; Чехії – у Празі та Оломоуці – 2,8 до 1 [1], то в Україні – у 1996 році у м. Києві та Закарпатській області – 2,7 до 1, у 2000 році у м. Києві та Чернівецькій області – 4,1 до 1, у 2005 році у м. Києві та Тернопільській області – 6,3 до 1, у 2010 році – у м. Києві та Чернівецькій області – 6,4 до 1 (табл. 1).

 

Таблиця 1 . Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу

у найбільш та найменш доходних регіонах України у 1996 – 2012 роках

Регіони	Роки
	1996	2000	2005	2010	2011
М. Київ	1937	5965	28780	70424	79729
Запорізька область	1821	3795	10863	23657	27567
Полтавська область	1718	3423	11574	29652	35246
Дніпропетровська область	1706	3562	11909	34709	42068
Донецька область	1646	3505	12490	28986	36466
Тернопільська область	930	1605	4603	11713	15055
Чернівецька область	893	1411	4654	10939	13228
Закарпатська область	723	1677	5373	12278	14455

Джерело: с кладено за даними [2].

 

Отже, за 15 років цей показник зріс в нашій країні у 2,4 рази. В 2011 році відношення між валовими регіональними продуктами на одну особу у м. Києві та Чернівецькій області зменшилося до 6, проте, перевищувало середнє для вище названих європейських країн значення в 2 рази.

За цей же період збільшилася диспропорція між промисловими – Дніпропетровською і Донецькою та сільськогосподарськими – Чернівецькою і Тернопільською областями. Якщо в 1996 році валовий регіональний продукт на одну особу Дніпропетровської області перевищував аналогічний показник Чернівецької області в 1,9 рази, то 2011 – 3,2 рази.

З метою зменшення диференціації та забезпечення ефективного розвитку регіонів ще 25 травня 2001 року Указом Президента України було затверджено «Концепцію державної регіональної політики», в якій зазначалося, що поглиблення диференціації в розвитку регіонів за попереднє десятиліття відбулося через неоднакові темпи проведення реформ, відсутність ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади і не системність державної політики та передбачалося вирішити комплекс завдань для стимулювання розвитку депресивних регіонів [3, с. 87].

Проте, як показав вище проведений аналіз, диференціація у розвитку регіонів України у ХХІ столітті продовжувала зростати. Тому у 2008–2009 роках органи законодавчої та виконавчої влади знову активізували процес удосконалення законодавчо-нормативної бази, яка регламентує стратегію розвитку регіонів. Так 2 липня 2008 року Кабінет Міністрів України затвердив «Концепцію нової державної регіональної політики» [4].

Необхідність затвердження нової Концепції на думку членів робочої групи була зумовлена тим, що регіональна політика, яка проводилася в Україні, не тільки не розв’язала соціально-економічні проблеми регіонів, а навпаки – загострила їх: збільшилася асиметрія розвитку регіонів, деградація села, криза міської поселенської мережі; більшість територіальних громад неспроможні самостійно вирішувати питання, віднесені до їх повноважень.

Тому, ще 21 січня 2009 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України було утворено робочу групу з розроблення проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» [5]. Проте, хоча за чотири роки, що минули з того часу, у Верховній Раді України було зареєстровано кілька проектів цього закону він так і не був прийнятий.

25 червня 2012 р. Верховна Рада Україна зареєструвала за № 6462-д проект цього Закону, який був запропонований народними депутатами В. В. Рибаком та Ю. С. Сербіним. За задумом авторів ухвалення та реалізація їхнього законопроекту дасть змогу започаткувати нові механізми регіонального розвитку, які сприятимуть зменшенню диспропорції між регіонами. Згідно цього Проекту джерелами фінансування державної регіональної політики визначаються кошти державного бюджету, зокрема Державного фонду регіонального розвитку; кошти місцевих бюджетів; доброчинні внески; кошти міжнародних організацій; кошти з інших джерел, не заборонених законодавством. Проте, реальних механізмів наповнення Державного фонду регіонального розвитку та порядку розподілу його коштів між бюджетами різних регіонів Проект цього Закону не передбачає, що робить його декларативним. Однак, і в такій редакції, Верховною Радою України він не був прийнятий, що свідчить про не зацікавленість українських законодавців у вирішенні зазначеної проблеми.

Як результат, збільшується не тільки диспропорція у розвитку різних регіонів країни, а й розрив у доходах їх жителів. Так, якщо у 2001 році доходи киян перевищували доходи жителів Тернопільської, Чернівецької та Закарпатської областей в 1,9–2 рази, то в 2011 році – 2,6–2,9 рази. Також, в 2011 році доходи жителів трьох названих областей поступалися доходам жителів Донецької та Дніпропетровської областей в 1,5–1,7 рази, тоді як в 2001 році – 1,3–1,4 рази [2].

Отже, можна зробити висновок, що вітчизняна регіональна політика є неефективною, не підкріпленою фінансовими ресурсами та пільгами для інвесторів, які здійснюють інвестиції в депресивні регіони, що призводить до збільшення диспропорції у розвитку регіонів і доходах її жителів.

Тому, для зменшення диспропорції у розвитку регіонів регіональна політика держави повинна бути підкріплена фінансовим забезпеченням. Для цього необхідно в Державному і регіональному бюджетах України сформувати бюджети регіонального розвитку, кошти з яких слід направляти для фінансової підтримки розвитку депресивних територій. Також, необхідно надати пільги в оподаткуванні тим інвесторам, які фінансують об’єкти в таких регіонів. Тільки за таких умов вітчизняна регіональна політика буде ефективною.

 

Список використаних джерел:

1.               Чужиков В. Чеська модель регіонального розвитку / В. Чужиков // Економіка України. – 2004. – № 7. – С. 72 – 78.

2.               Електронний ресурс. – Режим доступу:   http://www.ukrstat.gov.ua

3.               Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 року, № 341/201.

4.               Концепція нової державної регіональної політики затверджена Кабінетом Міністрів України 2 липня 2008 року.

5.               Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення робочої групи з розроблення проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» від 21 січня 2009 року, № 41.