Проха Л.М.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ

МІСЦЕ ЕКОЛОГІЧНОГО ЧИННИКУ В СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАНАХ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

 

Наростаючі темпи використання природних ресурсів зумовлюють проблему раціонального використання, розширеного відтворення та охорони природних ресурсів. Негативні екологічні наслідки безгосподарського використання ресурсного потенціалу природи стають все більш відчутними.

Забруднене і деградоване довкілля справляє негативний вплив на господарську діяльність суспільства, її ефективність, функціонування біосфери загалом, продуктивність окремих природних і культурних екосистем.

Нарощування промислового виробництва без належного еколого-економічного обґрунтування призвело до посилення ресурсної напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і прогресуючого зростання факторів «екологічного ризику». Серед них – забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих випадках – відсутність газоочистки та автоматичного контролю за приладами, низька технологічна дисципліна. Практично не діють інструменти та важелі, які б стимулювали і спонукали підприємства до впровадження екологобезпечних технологій, очисного обладнання нових поколінь [1].

Нераціональне природокористування в Україні є наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, виявлення резервів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні.

В таких умовах, було розроблено принципово нову екологічну стратегію соціально-економічного розвитку країни [2]. В основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку держави були закладені наступні основні принципи:

·      пріоритет екології над економікою;

·      раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин;

·      оптимальне застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища;

·      розробка та застосування у практиці господарської діяльності нових еколого-економічних нормативів;

·      чітке визначення основних напрямів вирішення екологічних проблем.

Екологічна стратегія зумовлює формулювання відповідної екологічної політики.

Основними напрямами еколого-економічної політики країни мають бути наступні:

·      дотримання принципів раціональності та безвідходності;

·      врахування вимог екологічної безпеки;

·      регіональний підхід до охорони природи.

Здійснення екологічної політики доцільно провадити в декілька етапів [3].

Перший етап – виконання екологічних заходів. На першому етапі повинні виконуватись дії, направлені на виживання суспільства. Вони мають включати наступне: забезпечення населення чистою водою та чистими продуктами харчування; створення інформаційної екологічної служби.

Другий етап – вирішення проблем відходів. Цей етап включає переробку побутових відходів, переробку промислових відходів з можливою утилізацією, переробку чи захоронення ядерних та токсичних відходів. Для виконання цього етапу необхідне прийняття законодавчої бази, яка б зробила переробку відходів економічно доцільною.

Третій етап – розробка та впровадження довгострокових екологічних програм. Ці програми мають включати використання альтернативних джерел енергії, запровадження енергозберігаючих та ресурсозберігаючих технологій у всіх галузях промисловості.

Формування і реалізація еколого-економічної політики на перспективу повинна базуватися на необхідності взаємного узгодження екологічної і економічної концепцій. Без урахування екологічного фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки країни. Це вимагає прийняття рішень з екологічної оцінки економічної політики, тобто визначення прямих та непрямих можливих наслідків проектів, оцінку варіантів співвідношень між економічною вигодою і можливою шкодою навколишньому середовищу. Тільки такий підхід дає можливість визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і сприяти позитивному впливу економічної політики на навколишнє середовище.

Таким чином, екологічна політика виступає необхідним двигуном, що дозволяє визначати пріоритетні напрями екологічної діяльності і формулювати конкретні екологічні цілі і задачі. Тим самим, економічна політика задає рівень екологічної відповідальності і масштаб зобов’язань по відношенню до навколишнього середовища.

 

Список використаних джерел:

1.       Верещак В. С. Економіка природокористування: навч . посіб . / [В. С. Верещак, Л. М. Проха, О. С. Малюк]. – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – 64 с.

2.       Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2818-17

3.       Економіка природокористування: навч . посіб . / [В. С. Верещак, Е. М. Мамон, К. Є. Фрідман та ін.]. – Дніпропетровськ: Журфонд , 2009. – 226 с.