Шпанько Т. С.

Харківська державна академія фізичної культури, Україна

АРХЕТИП ЗАМКНЕНОГО КОЛА В РОМАНІ Ф. КАФКИ «ЗАМОК»

 

Зрозумілим і природним є неоднорідний інтерес до творчої спадщини Ф. Кафки. В його творах неправдоподібне відбувається посеред буденного життя. Реальне життя виглядає нереалістично; тексти відбивають внутрішній стан автора, вони ніби продовжують його внутрішній стан, самовідчуття. Внутрішній стан Ф. Кафки повен розчарувань, тужливий і безрадісний. Все це звичайно відобразилось в творах Ф. Кафки. Однак властиве йому світосприйняття збігалося і з суспільним світосприйняттям того часу, в якому жив Ф. Кафка.

В своїх творах Ф. Кафка демонструє модерністське уявлення про незмінність людської природи і однотиповості конфліктів, неможливості змінити одну-єдину ситуацію, незважаючи на всі намагання героїв.

Майже всі герої новел, притч і романів Ф. Кафки, яким би шляхом не намагалися здійснити, подолати замислене, всі наближаються до одного й того ж – до смерті. Виходить, що чим би не займалася людина, їй доведеться пройти по своєму колу, колесу свого життя і вона підійде до смерті, зайде до тупику і після цього коло замкнеться. Тому почуття невдоволеності з’являється ще на початку шляху. Таким чином, можна зробити висновок, що всі дії людини даремні і в результаті не приведуть ні до чого іншого. Ми можемо сказати, що мандрування лабіринтом життя є поверненням в початковий стан людини. Так і в романі ми бачимо постійну ситуацію лабіринту, причому поза видимого впливу ірреальної сили.

Художній світ Ф. Кафки існує в локальному просторі, замикаючись в кімнатах, населених пунктах з чітко визначеними межами. Так само окреслені межі внутрішнього світу його героїв – вони рідко виходять за межі своїх функціональних зацікавлень. В цьому Ф. Кафка бачить закономірність буття, більш того – закон існування. Закон обмежує все і вся незримими для звичайної людини наказами. Закон сам незримий, однак він загальний і всемогутній. Він робить людину сліпою жертвою свого узаконеного свавілля. Загадковість вихідної точки його дії настільки залякує жертву, що перетворює технологічний процес жертвоприношення на містичний обряд в її власних очах. Ірраціоналізм – фундамент буття світу Кафки.

В романі «Замок» світ також виглядає ірреальним, жахливим, незважаючи на присутність деталей реального життя. У Ф. Кафки немає фантастики в звичайному сенсі цього слова. Просто знайомий всім повсякденний світ перетворюється, стає жахливим і чужим. Сон і дійсність зливаються в одне ціле.

У Ф. Кафки абсурдний герой живе в абсурдному, алогічному світі. Герої Ф. Кафки постійно перебувають в стані пошуку, пошуку виходу, пошуку себе, свого «ego». Цей пошук надзвичайно ускладнений, небезпечний, без видимих рішень.

В романі «Замок» не тільки К. опинився в колі, замкненому колі, але й багато хто з героїв. К. прагне ввійти до кола «посвячених», наблизитися до тих, хто вже пройшов свій шлях, досягнув свого «центру», який рівнозначний посвяченню, «ініціації». К., опинившись в колі, постійно перебуває в стані пошуку.

Дж. Уестон в герої «the quest myth» бачила відроджуючу силу, переможця зими. Дж. Харисон пов’язувала «quest myth» з ініціацією, соціальним народженням героя, ритуал якого був у давнину одним із найважливіших. Герою потрібно було залишити родину, щоб ствердити себе як особистість, пройти через соціальне народження (ініціацію). Про міфи-пошуки писав і Н. Фрай, який намагався зібрати в єдине ціле стародавні формули й подати всю літературу як розвинуту з достатньо конкретного міфу. В основі цього міфу – міф про від’їзд героя на пошуки пригод. Міф цей стоїть в тісному зв’язку із порами року і є, в кінцевому результаті, міфом про здійснення всіх людських бажань. Самі міфи визначають не тільки образну систему творів, але й жанр. В міфах і казках герой не завжди сам вирушав на пошуки пригод-випробувань, іноді він був об’єктом переслідувань богів.

З давніх давен, колу і всьому округлому приписували такі поняття як мир, щастя, коло вважалося об’єктом, яке включало в себе гармонію. Однак, як все гармонійне Кафка перетворює в дисгармонійне, реальне в ірреальне, так і коло, яке повинне символізувати щирість та ясне майбутнє, перетворює на темне коло, яке нам нагадує про кола пекла.

Само по собі замкнене коло є психологічним бар’єром, який не в змозі пройти К., а блукання по спіралі, лабіринтом села, цього кола, наштовхує нас на думку про неможливість подолання свого шляху.

В романі «Замок», загадкову споруду, яка стоїть на горі, можна сприймати як центр всесвіту, бо всі події відбуваються навколо нього. Простір села, по якому безперестанно і безнадійно мандрує головний герой, розростається до величезних розмірів і має при цьому строго замкнену топологію. Ці два простори представляють собою єдине ціле і разом з тим межа між ними зовсім розмита. К. вдається здійснювати свій пошук тільки в просторі села, бо замок залишається далеким і незримим.

К. постійно знаходиться в просторі, який дуже близький до «центру», однак він не в змозі туди потрапити. Він не володіє магічними предметами, він не сподівається на допомогу згори. Всі його дії – безрезультатні, а всі шляхи приводять до того ж місця.

Модерністи активно використовували міфологію, щоб за її допомогою виказати й описати власну і суспільну поведінку, зобразити процеси, які відбувалися в суспільстві.

Мотив самотності, приреченості (ці мотиви, до речі, є одними з складових моментів кола і лабіринта, оскільки людина, опинившись в центрі лабіринту чи кола, почуває себе самотньою і залишеною всіма) пронизує майже всі твори Франца Кафки. Замкнене коло – кафкіанський архетип, який первісно був архетипом «квесту», пригод, ініціації. У Ф. Кафки цей архетип існує разом з поняттями безвихідності, на відміну від традиційних квестів, що закінчувалися перемогою чи відродженням героя.