К. філол. н. Найда А. М., Аношенко С. В.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

ПРИ ПЕРЕКЛАДІ ВІРШОВАНОГО ТЕКСТУ

 

Ключові слова : переклад, адекватність,еквівалентність, віршований текст.

 

Стаття присвячена складній, але цікавій проблемі перекладознавства – особливостям адекватного перекладу віршованого тексту. Загальновизнаним є той факт, що переклад віршованого тексту – одна з найскладніших перекладацьких праць. До перекладача, який одночасно повинен бути ще й поетом, висуваються великі вимоги. З одного боку, він повинен зберегти мовну норм у та досягти еквівалентності тексту перекладу оригіналу, а з іншого – відобразити емоційно-естетичний зміст твору.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в сучасному перекладознавстві усе вагомішим стає вивчення різномовних дискурсів, спрямованих на вивчення проблеми відтворення семантики художнього тексту. Зокрема увага приділяється дослідженню етномовної специфіки структурно-семантичних і функціонально-прагматичних особливостей оригіналу засобами мови перекладу. Глибинна єдність твору та його перекладу сягає онтологічних основ мовленнєвої діяльності. Ця вихідна теза влучно сформульована Г.  Гадамером у відомій праці «Істина і метод», в якій він визначає «мовну стихію як середовище, де здійснюється взаєморозуміння шляхом свідомого опосередкування». Текст, перекладений іншою мовою, постає перед читачем у новому світлі – світлі вже іншої мови. Обстоюючи думку, що кожен перекладач – це інтерпретатор, вчений наполягав на тому, що «власні думки інтерпретатора від самого початку беруть участь у відбудові смислу тексту». Однак, участь перекладача в адекватному відтворенні тексту не повинна переростати у свавілля, бо його власну діяльність обмежує своєрідна «мова речей». Під час перекладу віршованого тексту часто відбувається втрата форми поетичного тексту при збереженні лексико-семантичного змісту та навпаки – втрата системи образів оригіналу при збереженні його форми. У процесі перекладу можуть виникнути такі перешкоди, як розходження систем віршування мови оригіналу та мови перекладу, а також їх фонетичних, лексико-стилістичних та граматичних структур. Ця проблема висвітлена у працях І. С. Алексєєвої, Л. С. Бархударова, В. М. Комісарова, О. В. Федорова, С. Ф. Гончаренко , та інших. Проблема адекватності перекладу віршованого тексту пов`язана з цілим рядом нерозв’язаних завдань, розв’язання яких спрямоване, головним чином, на досягнення еквівалентності. Під еквівалентністю розуміємо збереження відносної рівності змістової, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Еквівалентність перекладу залежить від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими характеристиками. Всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу. Безпосередньо за вибором образу перед поетом постає питання про його розвиток і пропорції. І те й інше визначає вибір числа рядків і строф. Ось тут перекладач зобов'язаний сліпо наслідувати автора. Неможливо подовжувати чи вкорочувати вірш, не змінюючи при цьому його тону, навіть коли при цьому збережено кількість образів. І лаконічність, і аморфність образу передбачені задумом, і кожен зайвий чи втрачений рядок змінює міру його напруженості. Стосовно строф – кожна з них створює особливий, несхожий на інші хід думок. Так, сонет, висуваючи у першому катрені якесь твердження, у другій дає його антитезу, у першому терцеті намічає їх взаємодію, а у другому терцеті – дає їй несподіваний розвиток, сконцентрований в останньому рядку, подекуди навіть в останньому слові, власне тому воно і зветься ключем сонету. Перекладачеві варто знати, яким строфам поет віддавав перевагу, і як ними користуватись. Ось чому неухильне збереження строфи є обов ’ язком перекладача. Найскладніше передати звуковий бік вірша. Силабічний вірш ще не настільки розроблений, щоб відтворити французькі ритми; англійський вірш припускає довільне змішування чоловічих та жіночих рим, що невластиве російському віршеві.

Щодо перекладу з російської мови на українську, рима найчастіше зберігається, оскільки це близькоспоріднені мови, вони мають лексичні відповідники, зрідка доводиться застосовувати умовне відтворення. Отже дотримання рими є однією з найважливіших умов для досягнення адекватного перекладу. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу».У поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно приведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотну увагу на інші.

Підводячи підсумок і враховуючи все вищезазначене, справді адекватним вважається переклад, який вичерпно передає задум автора в цілому, всі смислові відтінки оригіналу і забезпечує повноцінну формальну і стилістичну відповідність йому. Такий переклад може бути створений шляхом творчого застосування реалістичного методу відображення художньої дійсності оригіналу, має відбуватися не простий підбір відповідностей, а вибір найкращих мовних засобів для відтворення художніх елементів оригіналу.