К. філос. н. Астахова Т. Г.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ЛІДЕРСТВО ЯК РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

В ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

На сьогодні в Україні знання у якості нового економічного ресурсу замінили земельний та фінансовий капітали. Отримання знань рівноцінне отриманню додаткової вартості. У світі панує взаємодія людей, а не комп’ютерні мережі. А лідери, котрі досягають неможливого, знаходяться серед таких людей.

Тому, якщо говорити про соціальний капітал, то він накопичується роками шляхом налагодження різносторонніх зв’язків. Соціальні зв’язки та соціальний капітал поширюється за межі національних кордонів. Людський взаємозв’язок являє собою глобальне явище, так само як і економіка. З позиції економіки, світ не має кордонів, а роль лідерства не обмежується суто економікою, – вона містить у собі також і культурні аспекти.

У зв’язку з цим і виникнення соціального капіталу обумовлено, у першу чергу, формуванням у розвинутих країнах постіндустріального суспільства й, як наслідок, переглядом ролі людини та соціальної організації індивідів у виробничому процесі. Такі фактори, як: уміння індивідів працювати, довіряти партнерам по бізнесу, взаємодопомога у вирішенні складних питань, здатних керівників без остраху делегувати частину повноважень менеджерам вищої ланки – безумовно, є проявами соціального капіталу. Соціальний капітал здешевлює ведення справ, зменшує витрати на перевірку, контроль тощо. Довіра, правдивість і надійність, котрі традиційно відносять до проявів соціального капіталу, – це товар, цінність.

Звідси, оцінюючи загальний стан розробки проблематики лідерства та соціального капіталу, варто відзначити, що в більшості робіт вони розглядаються неізольовано, що дозволяє вивчати лідерство як важливий компонент соціального капіталу. Виходячи з цього, вивчення соціального капіталу в цілому та лідерства як окремого важливого ресурсного потенціалу розвитку сучасних організацій з позиції соціології є теоретично та практично значимим.

У цілому більшість робіт за даною темою сфокусовано на вивченні саме такого виду капіталу в різних його інтерпретаціях. Серед зарубіжних імен за даною групою досліджень можна назвати Г. Беккера , Р. Барта , Дж. Коулмена , Р. Патнема , М. Пелдема , Ф. Фукуяму . При цьому одні тлумачать соціальний капітал як характеристики соціального актора, інші – групи.

На відміну від людського капіталу, соціальний капітал не є атрибутом окремої людини. Її основу формують мережі соціальних зв ’язків. Останнім часом нові форми організації праці, в основі яких лежать інновації та творчість. Наприклад, М. Кастельс у книзі «Інформаційна епоха» пише про кризу « корпораційної організаційної моделі, заснованої на вертикальній інтеграції» та ієрархічному функціональному управлінні лінійно-апаратної системи строго технічного та соціального розподілу праці», оскільки інформаційне суспільство вимагає «розвитку нової інформаційної логіки співвіднесеної з поточним процесом, а не залежним від нього. На його думку, з’являються нові методи управління, які передбачають пласку ієрархію зі зменшенням значення «символів статусу в повсякденному житті підприємства. Розпорядження та накази поступаються переконанню, контролю – довірі» [1]. Так, соціальна роль управлінця-керівника вбудовується в соціальний простір управлінця-лідера. Управління все більше стає схожим на мистецтво, так як, на думку дослідників, система відносин ускладнюється настільки, що не підлягає попередньому прорахунку за жодного можливого обсягу інформації [2; 3].

У таких умовах на зміну управлінню на основі посадових інструкцій та наказів приходить управлінське лідерство. Управлінець, як лідер, уміє показати працівникам майбутню позитивну перспективу, здатний надати смислу їхнім зусиллям у одноманітній повсякденній роботі.

Отже, лідерство – це практики окремого агента, обумовлені індивідуальними схемами мисленнєво-мовної культури. Визначаючи лідерство як особливий вид раціонально-емоційної взаємодії між об’єктом та суб’єктом управління, котрий на основі поєднання колективних та індивідуальних цінностей спонукає людей до самостійного досягнення організаційно важливих цілей, а також як соціальну навичку, яку можна розвивати й удосконалювати, лідерство доцільно розглядати як лідерський капітал в системі соціального.

Капітал підпорядковується логіці самозростання. По-перше, чим більше капітал даного виду, тим легше його підтримувати та накопичувати. Наприклад, людина з великим зв’язками, яку «усі знають» та з якою шукають знайомства, легко перетворює ці випадкові знайомства в стійкі зв’язки, тобто в соціальний капітал, завдячуючи вже наявному соціальному капіталові. По-друге, чим більше даного виду капіталу, тим легше накопичувати інші види капіталу. Накопичений лідерський капітал допомагає розширити зв’язки, котрі у свою чергу дозволяють у подальшому нарощувати лідерський капітал тощо.

Таким чином, лідерський капітал у системі соціального капіталу – це вимірювана величина, що має здатність до накопичення. Оцінка ступеня забезпеченості лідерського капіталу вказує його пряму залежність від тривалості досвіду роботи керівника, тобто від його досвіду роботи, що сприяє підвищенню ефективності управлінської діяльності.

 

Список використаних джерел:

1.              Кастельс . М. Информационная эпоха : экономика , общество и культура / М. Кастельс ; пер. с англ. под науч . ред. О. И. Шкаратана . – М.: ГУ – ВШЭ , 2000. – 608 с.

2.              Ланцман . A. B. Социальный капитал как фактор повышения эффективности управленческой деятельности : дис. … канд. экон . наук: спец. 08.00.05 / A. B. Ланцман . – М., 2007. – 158 с.

3.              Цвигун . C. B. Роль лидерства в управлении организацией бизнеса в постсоветской России : дис. …канд. социол . наук: спец. 22.00.08 / C. B. Цвигун . – Ставрополь , 2004. – 176 с.