Дущак В. Г.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича , Україна

АНДРОЦЕНТРИЗМ ТА ПРИЧИНИ ЖІНОЧОЇ СУБОРДИНАЦІЇ В ГЕНДЕРНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ

 

Ще донедавна, а подекуди і зараз соціальні відносини між статями трактуються як природні, що не потребують окремої самостійної категоризації і осмислення. А те, що не вміщується в систему гендерної дихотомії і суперечить легітимній системі сексуальних відносин ( гомосексуальність , трансвестизм і т. д.) перебуває на периферії дослідницької уваги етнографів і антропологів. Подолати подібну маргіналізацію можливо тільки з використанням інструментарію та методології сучасної гендерної теорії. Будучи застосовані до традиційних етнографічних і антропологічних джерел, вони дозволяють по-новому проаналізувати і дослідити відомі раніше сюжети і феномени, вивчити взаємозалежне коло проблем – антропоцентризм в сучасній культурі та визнання людини в культурі і суспільстві через привнесення категорії статі в науковий аналіз. Це стало можливим завдяки феміністичному осмисленню антропологічних статевих досліджень та становленню гендерних досліджень як самостійного наукового напрямку.

У 1968 р. американський психолог Р. Столлер вперше ввів у науковий обіг поняття «гендерна ідентичність», та обґрунтував її концепцію, яка будувалася на розмежуванні біологічної і культурної статей [2, с. 38].

Одним із переконливих доказів соціального конструювання гендеру стали дослідження антропологів. Вже у першій половині ХХ ст. з’явилися перші антропологічні праці, які спростовували розуміння відмінностей між статтями лише біологічними чинниками. Так, М. Мід , яка вивчала племена островів Самоа і Нової Гвінеї, у своїх роботах доводить, що категорії «мужність» і «жіночність» є переважно детерміновані культурою та сконструйовані соціально, а не наперед задані біологічно. Фундаментальне значення мала і робота С. де Бовуар «Друга стать», в якій вона на основі аналізу історії, релігії, міфології, вірувань, звичаїв різних культур фактично розкрила механізми, за допомогою яких суспільство в християнській цивілізації перетворює природні відмінності між статями на соціальну нерівність, формує і освячує ієрархічні відносини між чоловіками і жінками. Проте до піднесення другої хвилі фемінізму ідеї цих дослідниць залишалися практично непоміченими [3, с. 44].

Друга хвиля фемінізму, яка припадає на 60–70-ті рр. ХХ ст., мала на меті подолання спротиву суспільства у забезпечені самореалізації і здобуття незалежності жінки. Для реалізації цих політичних цілей значна увага приділялася теоретичному осмисленню суспільства, тож тісний зв’язок теорії і практики став головним принципом розвитку «жіночої» проблематики в суспільних і гуманітарних дисциплінах. Ідеї теоретиків гендерного підходу підняли принципово нову для загальногуманітарних дисциплін проблему андроцентризму сучасної культури, тобто коли реальний соціальний світ культури, як і його професійна саморефлексія, зорієнтовані на чоловіка [5; 3, с. 69–70].

А на думку Г. Мур, в антропології андроцентризм виявляється на трьох рівня. По-перше, етнографи привносять у свої дослідження інших культур притаманні їх власним культурам уявлення і очікування особливостей взаємовідносин між статями, тому розраховують на більшу інформацію від чоловіків, ніж від жінок. Іншим виявом цього є ідея підпорядкованості жінки чоловікові в межах досліджуваної культури, тож таке бачення гендерних зв’язків насамперед і повідомляється етнографу. Останнім проявом є схильність дослідників трактувати будь-який асиметричний зв’язок між чоловіком і жінкою як нерівність та ієрархію, характерну для західних суспільств [3, с. 44–45]. Сама «жіноча тема» в антропології має три прояви: жінки як професійні антропологи, жінки як інформаторки (тобто носії знань) і жінки як об’єкти аналізу в соціальних науках. Адже, з одного боку, історично жінок в антропології було більше, ніж у будь-якій іншій соціальній дисципліні (білі дослідниці і кольорові об’єкти дослідження). Однак, з другого боку, незважаючи на тривалу присутність жінок-антропологів, малопомітними є відмінності їх праць від праць антропологів-чоловіків [1, с. 373].

Наукова дискусія щодо андроцентризму розгорнулася у 70-х рр. з його критики, яка була поміщена у статті С. Слокум «Жінка-збирачка: чоловічий ухил в антропології». Доводячи виняткову роль збиральництва для забезпечення виживання і тяглости спільноти, вона вказувала на те, що більшість досліджень і теорій зосереджуються на чоловічій діяльності та на чоловічому сприйнятті жіночої діяльності, а тому нехтують жіночим повсякденням. Е. Арденер вбачав причини андроцентризму у застосуванні вченими маскулінних моделей їх власного суспільства для пояснення маскулінних моделей інших культур. А Р. Рейтер наголошувала, що накопичений етнографами об’єм інформації не вирішує проблем у досліджені жінок, оскільки значна частина її надана чоловіками [3, с.45–46].

Запропонувавши концепцію психологічної андрогінії, С. Бем вказала на три фундаментальні основи функціонування і подолання андроцентризму. По-перше, розбіжності між чоловіками і жінками визначені біологію, але детермінізовані соціумом: «поєднання влади соціальних структур, що поклали в основу чоловіка, з біологією, яка природно і автоматично дає перевагу чоловікам та обмежує інтереси жінок». По-друге, андроцентриські інститути соціуму трансформують відмінності між чоловіками і жінками в дискримінаційні практики. По-третє, подолання дискримінаційних практик можливе завдяки створенню інституційних умов, що підштовхнуть людей до зміни стандартів поведінки. Тобто, інструментарій і методологія гендерної теорії у поєднанні з антропологічними дослідженнями дозволяє не лише фіксувати соціальні відмінності між статями, але й впливати на реалії соціального життя [4, с. 140–141].

Іншою проблематикою феміністичної антропології стало з’ясування причин і поширеності жіночої субординації. Публікація збірок статей «Жінка, культура і суспільство» (1974, за редакцією М. Росальдо і Л. Ламфер ), «До антропології жінок» (1975, за редакцією Р. Рейтер) та «Жінки і чоловіки: погляд антрополога» 1975, за редакцією Е. Фрідл ) вчинили справжній переворот в антропології [3, с. 46].

Зокрема, Ш. Ортнер , відштовхуючись від теорії К. Леві-Строса про дихотомічне мислення, засноване на принципі бінарних опозицій, у своїй концепції показала, що жінка символізує природу, яку людина прагне підкорити і контролювати. Жінка наділена репродуктивними функціями, які притаманні лише їй і значимі на трьох рівнях: 1) жіноче тіло і його функції здаються близькими до природи (на відмінно від чоловічої фізіології, яка залишає його вільним для культури); 2) через свої тілесні функції жінці віддають ті соціальні позиції (ролі), які вважаються нижчими за чоловічі; 3) традиційні жіночі ролі, у свою чергу, породжують відповідну психологію жінки, яка також розглядається як менш окультурена. Таким чином, у більшості суспільствах жінок розглядають як частину природи і розташовують їх поза історичним часом та простором мислення: натомість чоловіки як частина культури живуть в історії, творять, діють, досягають, втілюючи все людське. Натомість всі, що робить жінки навіть за межами домашньої сфери, девальвується, оскільки це роблять жінки [1, с. 379–380].

Аналізуючи соціальні інститути, М. Росальдо пропонує власну теорію засновану на розмежуванні приватної і публічної сфер, коли перша виключно асоціюється з жінками, а друга – з чоловіками. Суспільства з жорстким розмежуванням цих сфер схильні знецінювати та дискредитувати приватну сферу, а відтак і жінок, які до неї належать. Іншою її ідеєю є думка про фемінність як приписний статус і маскулінність як статус набутий: культура трактує особу жіночої статі як народжену жінкою, дівчинка природнім чином одразу є жінкою, яка лише поступово досягає зрілості; тоді як хлопчик повинен набути статусу чоловіка, сформувавши відповідний набір характеристик у процесі дорослішання та довести свою зрілість. Ця теорія зазнала критики з боку Е. Лікок , яка вважає економічний внесок жінок суттєвим та пропонує оцінювати їх статус за такими критеріями, як доступ до ресурсів, умови праці і розподіл продуктів жіночої праці [3, с. 48–49].

Р. Рейтер вказувала на еволюцію та історичний характер інститутів, у яких реалізується статева нерівність та наголошувала на економічному внеску як запоруці певних прав [3, с. 46]. Е. Фрідл зосередилася на вивчені жіночої праці і ролі жінок у виробництві та доводила, що міра чоловічого домінування залежить від господарського типу певної культури. Чоловічий ж контроль над жінками пов’язаний з поза домашньою діяльністю чоловіків та їх прерогативою на обмін цінними продуктами і послугами за межами домогосподарства [3, с. 49–50].

Інша група антропологів спробувала вписати стать і пов’язаний з ним розподіл праці в універсальну стратифікацію. Так, в середині 1970-х рр. Д. Хубер запропонувала модель гендерної стратифікації з урахуванням домашньої роботи, яка не дає надлишкового продукту і не включена до сукупного національного продукту (проте вимірюється мільярдами доларів, якщо ці послуги купуються), а також двох завдань відтворення, які недоступні чоловікам: народження і грудне вигодовування дітей. Розглядаючи взаємодію кількох факторів – екології, технології виробництва їжі і зміни народжуваності, Д. Хубер виходить з таких посилань: 1) члени сім’ї, які виробляють продукти, володіють більшою владою і авторитетом, ніж ті, хто споживає; 2) однак, та робота, яку виконують жінки, має бути сумісна з вагітністю і грудним вигодовуванням, якщо суспільство прагне вижити. Як і перше положення, третє пов’язане із загальною теорією соціальної стратифікації і передбачає, що найбільша влада і авторитет в суспільстві належить тим, хто контролює розподіл матеріальних цінностей за межами сім’ї [7, с. 78–79]. Статус жінки знаходиться в прямій залежності від ступеню участі в забезпечені їжею, але в деяких суспільствах потреба у відтворенні населення повністю виключає жінок з діяльності, яка надає владу і авторитет (кочові спільноти, мисливство). Результатом прогресу є покращення становища жінок, адже розвиток технологій у постіндустріальний період робить фізичні відмінності статей менш значимим, проте ключовим стає внутрішньосімейний розподіл праці. Визнання функціональної важливості праці, яка не зорієнтована на ринок і в основному виконується жінками, спонукало багатьох економістів і соціологів стверджувати політичну значущість статевого розподілу праці, тобто безпосереднього зв’язку з нерівністю у володінні владою та підтримання патріархального устрою в суспільстві [1, с. 383].

Важливим етапом на шляху критики і подолання андроцентриського підходу в історико-етнологічних дослідженнях стало запровадження К. Міллет концепції патріархату як системи чоловічої влади і домінування, що завдяки дії суспільних, політичних і економічних інституцій є джерелом пригнічення жінок [2, с. 71–72]. В антропології цей термін використовується для позначення винятково чоловічого контролю над найпрестижнішими соціальними, політико-економічними та культурними інститутами певного суспільства [3, с. 50].

Поєднанням психоаналізу з антропологією у тлумаченні сексуальності як культурно сконструйованої категорії, що лежить в основі нерівності, стала зараз вже класична робота Г. Рубін «Обмін жінками». Вона вказала, що обмін жінками між племенами в первісних суспільствах був способом упорядкування і встановлення миру: «шлюб був головною первісною формою обміну подарунками, а жінка була найціннішим даром» [6, с. 103]. Тож, будучи предметом угоди, жінка ставала просто каналом родинного зв’язку, а не рівноцінним партнером тих соціальних відносинах, які встановлювалися таким чином між чоловіками. Тому, статева дихотомія суспільства слугує перш за все для соціального розподілу, пов’язаного з різними можливостями для концентрації матеріальної і символічної влади в руках чоловіків. Більше того, розподіл праці за статевою ознакою не є природнім наслідком біологічного розподілу статей, а необхідний для функціонування гетеросексуальних союзів, закріплених шлюбом [6, с. 100–101]. Гетеросексуальність сконструйована культурою і спрямована на підтримання гендерної асиметрії. Розвиваючи ці ідеї, А. Річ вводить поняття примусової гетеросексуальності і вказує, що підлегле становище жінки має на меті „ нормувати” її сексуальність для регулювання репродукції в суспільстві [4, с. 144].

Таким чином, концептуальний розподіл понять стать/ гендер сприяв розумінню соціального їх наповнення, відходу від одномірного біологічного детермінізму, який зводив ці поняття до визначених біологічних відмінностей між статями. А подальша розробка гендерної концепції сприяла виявленню і кращому розумінню явища андроцентризму в європейській культурі, а потреба його подолання зумовила необхідність розробки нової методології досліджень, яка допомогла кращому розумінню категорії «жінка», його культурного і символічного наповнення, з’ясуванню еволюції цієї категорії в ході історичного розвитку та відмінності її у різних суспільствах. Незважаючи на всі складнощі і різночитання, гендерний підхід в антропології сприяє цілісному осмисленню практик гендерної взаємодії, зміні ієрархічного характеру відносин між дослідником та інформатором.

 

Список використаних джерел:

1.             Введение в гендерные исследование : учеб . пособ. / под ред. И. А. Жеребкиной . – Х.: ХЦГИ ; СПб .: Але-тайя , 2001. – Ч. 1 – 708 с.

2.             Введение в теорию и практику гендерных отношений / [Н. Азизова , Д. Алимджанова , Ф. Ахмедшина и др.; науч . ред.: Е. Б. Мезенцева, И. И. Юкина , Л. Д. Бойченко и др.]. – Ташкент, 2007. – 405 с.

3.             Кісь О. Бунтівна наука: феміністична парадигма в культурній та соціальній антропології (західний досвід) / О. Кісь // Сучасність. – 2008. – № 10. – С. 43–51.

4.             Рабжаева М. В. Гендерная антропология : концептуальная и институциональная характеристика / М. В. Рабжаева // Журнал социологии и социальной антропологии . – 2002. – Т. 5. – № 2. – С. 133–147.

5.             Рабжаева М. О традиции изучения феноменов пола в отечественной антропологии / М. Рабжаева / Материалы 3-й Межвуз . конф . молодых исследователей « Гендерные отношения в современном российском обществе »: Вариации на тему Гендер / под ред. Т. А. Мелешко, М. В. Рабжаевой . – СПб .: Алетейя , 2004. – 316 с.

6.             Рубин Г. Обмен женщинами : заметки по политэкономии пола / Г. Рубин // Антология гендерной теории / [А. Дворкин , Н. Чодороу , Д. Хубер и др.]; сост ., коммент . Е. Гаповой , А. Усманой ; Евр . Гум. Ун-т, Центр гендер . Исследований . – Мн .: Пропилеи , 2000. – С. 99–140.

7.             Хубер Д. Теория гендерной стратификации / Д. Хубер // Антология гендерной теории / [А. Дворкин , Н. Чодороу , Д. Хубер и др.]; сост ., коммент . Е. Гаповой , А. Усманой ; Евр . Гум. Ун-т, Центр гендер . исследований . – Мн .: Пропилеи , 2000. – С. 99–140.