Ярушак М. І.

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка, Україна

МАРКО ГРУШЕВСЬКИЙ ЯК ДОСЛІДНИК ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ

 

У статті розглядається роль Марка Грушевського, як одного з перших дослідників дитячого життя. На підставі його праці «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» проаналізовано розвиток дитини починаючи від зачаття. Висвітлюється життєвий і творчий шлях не тільки, як церковного діяча, а як педагога. Розкриваються особисті спогади з дитинства, розповіді родичів, уривки розмов із селянами, переказ досвіду як священика.

Метою даної статті є висвітити творчий шлях Марка Грушевського, як дослідника дитячого життя.

Проблемі дитинства присвячено чимало праць наукового та науково-популярного характеру. Проте, лише у деяких із них розглядалися окремі питання, пов’язані зі статевовіковими характеристиками дітей. Так, наприкінці ХІХ ст. з’являються публікації, що мають характер локального висвітлення родильних звичаїв та обрядів, «дитячої» фольклорної традиції, народної дитячої медицини тощо. Незважаючи на описовість, фрагментарність та відсутність спеціального аналізу, ці праці є «золотим фондом» української етнографічної науки загалом та етнографії дитинства зокрема. Спроба наукового осмислення та інтерпретації окремих фактів та явищ у сфері дитинознавства притаманна студіям М. Сумцова. Коротку характеристику родильних обрядів українців подав Ф. Вовк, а народні уявлення про статеву зрілість зафіксовані А. Онищуком. Обряди та звичаї, що стосуються вагітності, родин, хрестин, колискові пісні, дитячі ігри були зібрані В. Кравченком на Поліссі. Описовий нарис етнографічного характеру М.Дерлиці включає окремі записи про родильний обряд, колискові пісні, забави з дитиною, факти дитячого побуту, заклички до птахів, дощу, окремі ігри тощо. Деякі фрагментарні дані, що стосуються дитини, зустрічаємо у записах Ф. Колесси та І. Франка. Важливою віхою в аспекті етнографічного вивчення дитини і дитинства була праця Марка Грушевського. Вона становить значний науковий інтерес як у плані охоплення діапазону явищ (від вагітності до підліткового віку), так і новаторською методикою збору матеріалів.

Жінка й дитина посідали визначальне місце у світогляді українського народу, в його моралі й естетиці життя, в психології українського соціуму минулого. Однак ця тема ще не досліджена достатньою мірою. Велике значення мала свого часу праця Марка Грушевського. Читаючи текст Марка Грушевського, вкотре вже думаєш про те, яку велику і живодайну народну культуру було втрачено у війнах, голодоморах, виселеннях, асиміляціях, нищенні природного і суспільного середовища села... Нажаль те, що раніше з повагою називалося «колективною мудрістю народу», нині зневажене й забуте через невігластво й лінощі нащадків, які бачать тільки миготливі вогники новацій. Крім професійних філологів та етнографів ніхто не здатен зануритися у світ народних прислів’їв, оповідок, казок. І все-таки «добре, розумне, вічне» знаходить зрештою свій шлях до тих, хто його потребує. Знайде цей шлях і праця Марка Грушевського.

Народився М. Ф. Грушевський 25 квітня (7 травня за новим стилем) 1865 р. в с. Худоліївці Чигиринського повіту, що на Київщині, в сім’ї дячка місцевої церкви св. Параскеви. Коли Маркові було чотирнадцять років і він навчався в Черкаському духовному училищі,помер його батько. В семінарії він знайомиться із своїми чотириюрідними братами – Григорієм Івановичем, Григорієм Миколайовичем і Олександром Гнатовичем. Родина Грушевських завжди була дружньою, незважаючи на віддалений ступінь спорідненості. Марко Грушевський став учасником національно орієнтованої семінарської громади і там познайомився ще з одним своїм чотириюрідним братом – Михайлом Грушевським, який у 1888–1889 роках очолював цю громаду [1]. З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки (1889–1890), служив учителем і псаломником у селі Чорнявка (1890–1893; Черкаського повіту Київської губернії, нині село Черкаського району Черкаської області), псаломником в Андріївській церкві в Києві (1893–1894). Через спроби втілювати в життя громадівські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (1895–1896, нині село Красносілля) та Головківка (1896–1897, нині обидва села Чигиринського району). В 1897 році висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова.

За роки праці на Чигиринщині зібрав багатий матеріал з історії, фольклористики та етнографії краю. Саме тут Марко Грушевський разом із дружиною Марією зібрав унікальну колекцію українських ляльок-оберегів і вишиванок. Вона збереглася й до сьогодні – зокрема у внучки Грушевських, Валерії Левчук. Марко Грушевський веде активне листування з Михайлом Грушевським розповідає про зібраний матеріал і просить фахової допомоги. Михайло Грушевський радиться з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Федором Вовком. Врешті упорядником першої частини цього дослідження стає етнограф і мовознавець Зенон Кузеля. Після опрацювання ним рукопису у 1906 – 1907 роках у Львові у видавництві Наукового товариства імені Т. Шевченка вийшла книга в двох томах матеріалів до українсько-руської етнології під спільною назвою «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. Матеріали з полудневої Київщини, зібрав Мр. Г. Обробив др. Зенон Кузеля». Ця праця стала однією із перших у світі досліджень з етнографії дитинства. Іван Франко дав досить високу оцінку: «Отсе пребагата збірка матеріалу про дітей в українському селі: вірування й забобони, гігієна й спосіб виховання, забави й щоденні заняття, становище в родині і в громаді – все це просліджено від перших об'яв вагітності матері тиждень за тижнем, рік за роком аж до парубоцтва й дівочення. Матеріал збирано на досить тісній території містечка Суботова і сусідніх слобід, та проте комплекс його завдяки уважливості збирача і його щирій прихильності до життя народного вийшов такий багатий, що ні в якім письменстві нема подібної книги з таким різнородним матеріалом…» [4, с. 238].

Багаторічні записи Марка Грушевського становили своєрідну енциклопедію народної педагогіки в її найделікатнішій частині: родинні стосунки у передчутті великої події – народження дитини; освячені традицією ритуали, що супроводжують народження і «прийняття» дитини в родину; плекання дитини і тонкощі поводження з нею та практика виховання відповідно до її зростання за роками і виникнення щоразу нових потреб та здібностей.

Багато уваги приділено колориту дитячої мови та її розвитку в процесі пізнання життя й спілкування з дорослими. Великий матеріал зібрано й описано в розділах, присвячених дитячим лялькам, іграшкам і забавам: як вони розвивали уяву, вигадливість, смак, самодіяльність, – мимоволі думаєш про те, що за сучасних умов дитина стає пасивним споживачем стандартної продукції, а не активним творцем свого предметного світу, жертвою перевиробництва ширвжитку, коли не потрібні ні спалахи власної кмітливості, ні вміння рук, – і навряд чи це сприяє вільному розвитку дитячої душі.

Можливо, саме в пастушому віці Марко Грушевський отримав першу інформацію про народні іграшки і перший досвід їх виготовлення усілякої зброї, млинків, музичних інструментів та розморочування морок. Згодом автор сам грався так зі своїми дітьми і отримував від цього неабияку насолоду, судячи з докладного опису дії іграшок і як з ними гралися дівчатка і хлопчики. Цей досвід згодом склав основу дослідження «Дитячі забавки та гри усякі» [3].

До найбільших здобутків Марка Федоровича Грушевського потрібно віднести докладні розмови селян без редагування, про те, мати чи не мати дитину, про шляхи та засоби оволодіння дитиною мови, вміння сидіти, ходити, радість від того, що дитина починає впізнавати родичів, про хворих і неповноправних дітей, діалоги між дітьми, розмови дорослих з дітьми. Такий підхід дозволив зібрати багатий матеріал, який і сьогодні має свою вагу в педагогічній, етнокультурологічній, фольклористичній, психологічній та медичній науках. У замилуванні дитиною і її світом поєднується світський та релігійний світогляд Марка Грушевського: «У шість тижнів дитина ще як янгол, не знає ні добра, ні зла. Мале дитяточко плаче і не хлипає, не зітхає, не одхлипує, бо воно ще не знає ні ляку, ні переполоху, ні образи, ні жалю. Як воно сміється, як спить, то кажуть, що то в нім дух благий тоді сидить і веселку пускає, янгол так її забавляє і тішиться, що ще нікому нічого не винна. Як колиска сама колихнеться, то вірять, що то янгол її поколихнув… І велике дитя буває як янгол. Велика дитина, а як засне та подивишся на нього: чисте янголя. А як уразиш його чи зобідиш словом або й однімеш що в його, та воно скривиться й заплаче, що так у серці заколупає. Спробуй коли сказать дитині «я в тебе маму візьму», як тоді воно погляне й скривиться! Не живий, то встав би, пожалів його! Воно таки що янголя, невинне нікому нічого, гріх і дратувать таке!» [2, с. 209].

Праця «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» читається, як художній твір. Читач занурюється у світ дитинства, у потужну ауру любові і турботи, якою огортали дитину прості селяни. Відчуття себе невід’ємною частиною цього світу, спорідненість із ним, невідмежованість власної історії і дитинства є причиною вплетення автобіографічних фрагментів у працю і однією з головних причин, чому простому священикові, який не мав спеціального досвіду польових досліджень і фахової освіти, вдалося створити настільки глибоке, комплексне дослідження народної дитячої субкультури, що воно викликає захоплення у дослідників від часу першої публікації до сьогодні.

Сьогодні відчувається велика потреба у віднайденні таких етнографічних досліджень, які б могли не лише поінформувати про певні звичаї чи обряди, але і зробити так, щоб вони залягли у свідомість читача як емоційно близька і прийнятна для нього інформація.

 

Список використаних джерел:

1.              Антонович М. / М. Антонович, О. Кониський, М.   Грушевський // Український історик. –1984. – №1–4. – С. 50–51.

2.              Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – К.: Либідь, 2007. – 253 с.

3.              Дитячі забавки та гри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії Мр. Г. // Київська Старовина. – 1904. – № 7–9. – С. 51–105.

4.              Франко І. Я. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу (рецензія) / І. Я.   Франко // Зібрання творів в 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 37. – С. 238.