К. політ. н.  Ярошко О. З.

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, м. Київ

Встановлення консульських відносин

як предмет двосторонніх домовленостей України

 

Як відомо, система органів зовнішніх зносин (центральний апарат і закордонні установи) покликані реалізувати державний зовнішньополітичний курс у міжнародних відносинах, спрямований на забезпечення національних інтересів та цілей у зовнішньому середовищі.

Мета нашого дослідження полягає у вивченні особливостей процесу встановлення консульських відносин між Україною та іншими країнами світу як предмету окремих міждержавних домовленостей. Причому тут маються на увазі власне формалізовані (з ознаками міжнародного договору) домовленості.

У нашій попередній праці, присвяченій процесу встановлення дипломатичних відносин України, ми вже зазначали, що поряд із ними наша держава за домовленістю одночасно встановила і консульські відносини [9, с. 64]. Причому це країни передбачили як безпосередньо у назві відповідних міжнародних договорів, так в тексті таких, де в назві йдеться лише про встановлення дипломатичних відносин [9]. Також держави визначили регулятор такого роду стосунків – Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року [9], сторонами якої є 173 країни світу. Україна приєдналася до неї в 1989 році.

Із загальноприйнятої дипломатичної практики випливає, що згода на встановлення дипломатичних відносин передбачає й таку на встановлення консульських, якщо інше не обумовлюється державами [1]. Проте розрив дипломатичних відносин не обов’язково означає розрив і консульських контактів [1].

Окремими домовленостями Україна встановила консульські відносини з Монголією (у двосторонньому протоколі), Індією (теж у протоколі), Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії (спільне комюніке), Болгарією (протокол), Турецькою Республікою (обмін нотами), Австрійською Республікою (спільне комюніке) і Республікою Польща (спільна заява) [2–8].

Предметом такого роду домовленостей стали: власне мета встановлення консульських відносин між державами; регулятор таких відносин; принципи співпраці між державами шляхом встановлення консульських відносин; обмін консульськими установами, статус консульських службовців та їх чисельність [2–8]. У контексті мети встановлення консульських відносин зазначається намір розвивати і поглиблювати співробітництво у низці сфер (політичній, економічній, гуманітарній, культурній тощо), сприяти дружбі між державами та міжнародному миру і безпеці [2–4; 7–8]. Зрозуміло, що регулятором консульських відносин між державами визначається універсальний міжнародний договір, про який вже йшлося – Віденська конвенція про консульські зносини [2–4; 5; 8]. Принципи співпраці – загальноприйняті міжнародно-правові начала: взаємна повага до суверенітету і рівності та невтручання у внутрішні справи одна одної та принципи Статуту ООН [5]. Серед безпосередніх аспектів встановлення консульських відносин, намір обмінятися консульськими установами (з Монголією) та чисельність і статус консульських службовців (з Монголією і Польщею) [3; 6]. Так, Україна і Польща домовились, що консульські установи Республіки Польща, що нині функціонують на території України, залишаться і подальшому, за ними буде збережено займані приміщення; чисельність їх працівників не буде зменшена [6]. Україна і Монголія домовилися про імунітети консульських службовців і консульських посадових осіб, як і членів їхніх сімей, що з ними проживають, про недоторканість майна консульських установ, офіційної кореспонденції і консульської пошти; визначили, що питання про місцезнаходження і кількісний склад консульських установ, їх клас, консульські округи будуть узгоджені дипломатичним шляхом [3].

Таким чином, встановлюючи окремо консульські відносини, хоча це і не обов’язкова процедура у випадку встановлення дипломатичних, Україна домовилась про розвиток співпраці з цими державами, дружбу та збереження міжнародного миру і безпеки на основі міжнародно-правових начал, як-от Віденська конвенція про консульські відносини, а також піднято проблему статусу і чисельності консульських посадових осіб та консульських службовців.

Список використаних джерел:

1.              Венская конвенция о консульских сношениях от 24  апреля  1963  года [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http:// www. zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_047

2.              Обмін нотами щодо встановлення консульських відносин між Україною та Турецькою Республікою від 14 листопада 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792_017

3.              Протокол про встановлення консульських відносин між Україною і Монголією від 1 червня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/496_003

4.              Протокол про встановлення консульських відносин між Україною і Республікою Болгарія від 13 грудня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/100_020

5.              Протокол про встановлення консульських відносин між Урядом України і Урядом Республіки Індії від 17 січня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/356_004

6.              Спільне заява про встановлення консульських відносин від 8 вересня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/616_179

7.              Спільне комюніке про встановлення консульських відносин між Україною та Австрійською Республікою від 26 вересня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/040_009

8.              Спільне комюніке щодо встановлення консульських відносин між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії від 14 грудня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon4.rada.gov.ua/laws/show/826_019

9.              Ярошко  О. З. Віденська конвенція про консульські зносини у практиці встановлення дипломатичних відносин України / О. З.  Ярошко // Дипломатичні відносини України з країнами світу: зб . наук . праць. – К.: LAT  & K, 2012. – С. 64–68.