К. психол . н. Андрєєва І. А.
ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»
Горлівський інститут іноземних мов, Україна
ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Сучасні наукові розробки з питань управління дійшли висновку, що отримання максимального прибутку можливо лише через збіг інтересів та мети фірми з інтересами безпосередніх виконавців, тобто персоналу організації. Стратегічне управління передбачає визначення керівництвом плану майбутнього розвитку та перспектив підприємства залежно від чинників макро- , мезо- та мікрорівня . Проблема стратегічного управління сучасними організаціями є особливо актуальною для постсоціалістичних країн з багатьох причин: протиріччя в економічних та соціальних процесах; неспівпадіння з методикою та тактикою їх проведення; відсутність розвиненої теоретичної бази дослідження проблеми психології стратегічного управління та інші.
Особливо важливим в період сучасних, численних економічних та соціальних змін є психологічна готовність керівників та працівників сучасних підприємств до таких явищ, як кризи. Наявність стратегічного управління організацією стає запорукою успішного розвитку підприємства, прогнозування можливостей та масштабів економічного його зростання, передбачення кризових ситуацій та підготовка до них [3]. Сучасний рівень конкурентної боротьби вимагає чіткого розрахунку міри відповідності всіх організаційних ресурсів меті та завданням організації. Будь яка організація – це система сукупних взаємозв’язків та взаємообумовлених чинників, правильне використання яких складає основу стратегічних управлінських кроків.
Особливо важливим стає питання організації ефективної роботи підприємства у часи реорганізацій в економіці та суспільстві. Рівень макросередовища значною мірою визначає форми та засоби існування підприємств та робітників. В межах стратегічного управління це можуть бути: складання прогнозу розвитку підприємства з урахуванням всіх ресурсів підприємства, це формування психологічної готовності персоналу до стратегічних кроків, які завжди пов’язані з певними змінами в організації. Такий механізм зумовлено тим, що будь яка стратегія передбачає організацію взаємодії співробітників таким чином, щоб враховувались можливості, перспективи, засоби діяльності суб’єктів, проблеми, труднощі, конфлікти, які перешкоджають виконанню основних завдань.
За даними Р. А. Фатхутдінова , М. Портера досягнення конкурентних переваг продукції, що випускається підприємством, над продукцією конкурентів безпосередньо залежить від типу обраної управлінської стратегії, яка дозволяє їх реалізувати для досягнення поставлених цілей [1]. Специфіка підприємства, його завдання визначають вибір стратегії забезпечення конкурентних переваг своєї продукції, для кожного з них воно носить індивідуальний характер і напрям залежить від його цілей і можливостей. Все це можливо при наявності організаційної структури управління, процедур, функціональних обов'язків, сформульованого переліку функцій, наявність розробленої системи відповідальності.
Слід визнати, що проблема планування системи управління існує вже понад сто років і не втратила своєї актуальності. Вчених, менеджерів перш за все, хвилює питання відповідності ресурсів організації завданням, цілям фірми та її стратегії. Основними ресурсами організації, які виявляються в подальшому особливо значущими в її можуть бути: матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні, людські або інтелектуальний капітал. За якісними ознаками до організаційних ресурсів можна віднести фінансові, фізичні, людські та організаційні ресурси. Автори 17-модульної програми для менеджерів В. Н. Гунин , В. П. Баранчеев розрізняють людські (людей), матеріальні, енергетичні, фінансові, інформаційні, технологічні та часові ресурси [4].
Але, цілі будь-якої організації передбачають перетворення ресурсів для досягнення результатів. Основні ресурси, використовувані організацією, це люди, капітал, матеріали, технологія і інформація. П. Друкер зауважує на тому, що тільки людські ресурси можуть виробляти економічні результати. Всі інші ресурси підкоряються законам механіки [2].
Слід також відмітити, що економістами, менеджерами доведена економічна вигідність стратегічного управління персоналом. Такими науковцями, як: Ю. М. Лапигін , А. Файоль , А. П. Романов, І. Ансофф доведена економічна вигода стратегічного управління підприємством, яка визначається наступними характеристиками: збереження людських, фінансових та інших ресурсів організації; заощадження коштів на вихід із кризового стану; збереження команди професіоналів; стабільна та ефективна робота підприємства з отриманням прибутку [2; 3].
Отже, завдання керівника в конкретній ситуації домогтися такого співвідношення і мобілізації ресурсів, які призвели б до досягнення мети з мінімальними витратами.
Список використаних джерел:
1. Зуб А. Т. Стратегический менеджмент: Теория и практика: учеб . пособ. для вузов . – M.: Аспект Пресс, 2002. – 415 с.
2. Катькало В. С. Исходные концепции стратегического управления и их современная оценка / В. С. Катькало // Российский журнал менеджмента . – 2003. – № 1. – С. 7–30.
3. Клейнер Г. Б. Словарь основных понятий стратегического планирования / Г. Б. Клейнер . – М.: КОНСЭКО, 1998. – 198 с.
4. Попов С. А. Стратегическое управление : 17-модульная программа для менеджеров . « Управление развитием организации ». Модуль 4 / С. А. Попов. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 344 с.