К. т. н. Гринюк Т. Ю.

ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет

  імені академіка С. Дем’янчука», м. Рівнe, Україна

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ:

ОЗДОРОВЧА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

 

У статті йде мова про оздоровчу фізичну культуру як однієї з напрямів шляхів підвищення життєдіяльності. Оздоровча фізична культура є важливим фактором збільшення фізичних можливостей і продовження життя людини у суспільстві.

Ключові слова: життєдіяльність, фізична культура та спорт, здоров’я людини, критерії фізичного здоров’я, оздоровча фізична культура, фізичні вправи.

В статье идёт речь об оздоровительной физической культуре как одной из путей повышения жизнедеятельности. Оздоровительная физическая культура это важный фактор увеличения физических возможностей и продолжения жизни человека в обществе.

Ключевые слова: жизнедеятельность, физическая культура и спорт, здоровье человека, критерии физического здоровья, оздоровительная физическая культура, физические упражнения.

This article deals with the health improving physical training as one of the effective ways to increase life activity. Health improving physical training is an important factor of increasing physical possibilities and human’s life period in the environment.

Keywords: vital functions, physical education and sport, man’s health, physical health criteria, health physical education, physical exercises.

 

Актуальність та постановка проблеми. Проблема збереження життєдіяльності людини має глобальний характер, тому кожна людина повинна зробити свій внесок у її вирішення як заради сьогоднішнього суспільства, так й для добробуту прийдешніх поколінь.

Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя, свідомого ставлення людини до себе.

Здоров’я людини – стан повного соціального, біологічного і соціологічного комфорту, коли функції усіх органів і систем організму зрівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

Критерій здоров’я визначається комплексом показників, а саме у розумному ставленні до свого здоров’я, фізичній та психічній культурі, загартовуванні організму, вмілій організації праці та відпочинку.

Але суттєві зміни побутових та соціально-культурних умов життя населення, передусім значним зменшенням його фізичної активності призвели до поширення епідемії неінфекційних захворювань (зокрема серцево-судинних) людини, тому одним із шляхів підвищення життєдіяльності людини є оздоровча фізична культура.

Необхідність розроблення та передбачувані наслідки реалізації цільової комплексної програми «Фізичне виховання – здоров ’ я нації». У сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація із станом здоров’я населення. Різко зросла захворюваність, у тому числі на гіпертонію – у три рази, стенокардію – у 2,4 рази, інфаркт міокарду – на 30 відсотків. Несприятливі природні умови стали причиною зростання кількості хворих дітей.

Майже 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї, понад 50% – незадовільну фізичну підготовку, близько 70% дорослого населення – низький та нижчий, ніж середній, рівні фізичного здоров’я, у тому числі у віці 16–19 років – 61%; 20–29 років – 67,2%; 30–39 років – 66%; 40–49 років – 61,5%; 50–59 років – 81%; 60років і старші – 98,1% [1].

Аналіз останніх досліджень. За результатами тестування фізичної підготовленості населення України, що проводилося останніми роками, не впоралися або впоралися незадовільно із тестами в таких закладах освіти: вихованці дошкільних закладів освіти – 11%, учні середніх загальноосвітніх закладів – 11%, учні професійно-технічних навчальних закладів – 18%, студенти вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації – 16,4%, студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІУ рівнів акредитації – 21,5%. За станом здоров’я до спеціальних медичних груп належать особи, що навчаються а таких закладах освіти: учні середніх загальноосвітніх закладів – 13,3%, учні професійно-технічних закладів – 16,1%, студенти вищих навчальних закладів І–ІУ рівнів акредитації – 38,3%. Кількість учнів, які відвідують заняття в спеціальних медичних групах, складає близько 50%. У професійно-технічних, загальноосвітніх закладах заняття спеціальних медичних груп відвідує близько 48,5% учнів, у вищих навчальних закладах – близько 85% студентів [2]. На підставі зазначеного вище можна стверджувати, що фізична підготовленість і стан здоров’я учнівської та студентської молоді мають з віком і впродовж навчання тенденцію до зниження.

За даними державної статистики, 13% наших співгромадян займаються фізичною культурою та спортом. Це в чотири рази менше, ніж у Фінляндії, утричі – ніж у Канаді та вдвічі порівняно з Німеччиною, Японією, США і Францією.

  Лише кожна десята дитина у віці 6-8 років займається в системі дитячо-юнацького спорту, що вдвічі менше, ніж потрібно для успішного пошуку та виховання резерву національних збірних команд України.

Значна кількість дітей (близько 80%) має відхилення у фізичному розвитку та стані здоров’я. Так, за результатами обстеження, яке було проведене у понад 80% школярів м. Рівного у вересні місяці 2011року, усіх учнів можна поділити на чотири групи за станом здоров’я. Основна група здоров’я (діти в повному обсязі виконують програму з фізичної культури та спорту) – 63,8%; підготовча група, в якій перебувають ті, хто має ускладнення здоров’я, – 21,5%; спеціальна група (значне відхилення здоров’я) – 13,2%; повністю звільнені від занять з фізкультури, тобто дуже хворі, – 1,5%. Торік звільнених від занять фізкультурою було 2%, але не можна сказати, що рівень здоров’я зріс. За результатами обстежень реального стану здоров’я дітей можна сказати, що 10 – 15% дітей потребує детальнішого обстеження і лікування. Найбільше проблем пов’язано із патологіями серцево-судинної системи, щитоподібної залози та хребта [3].

У молодого покоління різко прогресують хронічні хвороби серця, неврози, артрити, сколіози, ожиріння тощо. Причиною цього є зростаюча популярність у дитячому та молодіжному середовищі привабливих видів нефізичної діяльності (комп’ютерні ігри тощо).

Основним критерієм фізичного здоров’я варто вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від акумуляції і мобілізації енергії для забезпечення фізичних функцій. Отже, стан фізичного розвитку людини характеризується його антропометричними даними.

Знання антропометричних характеристик людини необхідно враховувати при вирішенні багатьох питань життєдіяльності. З врахуванням антропометричних характеристик здійснюється життя і діяльність людини в навколишньому середовищі.

Організація умов предметної діяльності людини, без врахування антропометричних показників, ускладнюють роботу, підвищують напруженість усього організму, викликають швидку втому, що призводить до зниження працездатності та проблем безпеки.

Дослідження показують, що під впливом фізичних тренувань суттєво покращуються функції основних органів і систем людини. Добре тренована людина на протязі восьмі годин може витримувати навантаження в межах 50%, а нетренована – лише 25% максимальної аеробної здатності. Аеробна здатність організму, а тому й витримування фізичних навантажень, залежить від стану систем транспортування кисню.

Основною метою фізичних тренувань є поліпшення стану серцево-судинної, дихальної, м’язової, а також інших систем організму шляхом максимальної активізації їх функціональних резервів.

Для того, щоб досягти фізичного стану, навантаження під час тренування повинні бути досить інтенсивними і тривалими. Важливим фактором високої ефективності і безпеки фізичних тренувань є поступове збільшення навантаження і суворий лікарський контроль.

Спостереження вчених показують, що здоров’я людини на 45% – 50% визначається способом життя, на 20% – впливом навколишнього середовища, на 20% – спадковістю, на 8-10% – охороною здоров’я, харчуванням тощо.

Фізичні вправи діють як природний фактор, який знищує надлишки гормонів і допомагає організму вернутися до стану гармонії.

В окремо взятій фізичній вправі або комплексі фізичних вправ виділяють зовнішній і внутрішній аспекти. Зовнішній аспект фізичної вправи – це ритмічні характеристики руху: час, амплітуда, швидкість, зовнішні зусилля, прискорення, положення тіла в просторі тощо.

Внутрішній аспект техніки виконання фізичної вправи є комплекс специфічних сприймань, а саме сприймання часу, простору, швидкості, дистанції супротивника тощо.

Але усі фізичні вправи необхідно проводити регулярно, оскільки детренованість виникає вже за два тижні після припинення занять. Порівняльні дослідження ефекту тренувань у різному віці (16–18, 20–40, 50–60 років), показали, що в результаті чотирьохтижневих занять у всіх вікових групах значно поліпшились показники фізичної працездатності.

Висновок. Оздоровча фізична культура є важливим фактором збільшення фізичних можливостей і продовження життя людини, так як людина, як і будь-який живий організм, активно взаємодіє зі всіма компонентами середовища, в якому перебуває і як твердив старогрецький філософ Протагор: «Людина є виміром усіх речей».

 

Список використаних джерел:

1.             Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров’я нації». Наказ Президента України від 01.09.1998р. № 963/98.

2.             Пістун А. І. Охорона праці в галузі освіти (фізична культура і спорт): н авч . п осіб . / А. І. Пістун, І. П. Пістун, Н. П. Тубальцева . – Суми: Університетська книга, 2009. – 444 с. С .7 – 8 .

3.             Засоби масової інформації. «Рівне вечірнє». – 2011. – № 72(1851). – 06 жов т .

4.             Куроченко І. О. Фізична культура і спорт: Інформаційно-методичний довідник з питань фізичної культури і спорту. – К., 2004. – 1184 с.

5.             Васильчук М. В. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності / М. В. Васильчук, М. К. Медвідь, Л. С. Сачков. – К.: Фенікс, 2000. – 896 с.

6.             Москальова В. М. Безпека життєдіяльності. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення / В. М. Москальова . – Рівне: НУВГП, 2009. – 270 с.

7.             Лапін В. М. Безпека життєдіяльності: навч . п осіб . / В. М. Лапін. – 6-те вид., перероб . і доп . – К.: Знання, 2007. – 335 с.

8.             Міщенко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі / І. М. Міщенко . – Кіровоград, 1998. – 261 с.

9.             Петрик О. І. Основи здорового способу життя / О. І. Петрик. – Львів, 1995. – 284 с.

10.         Яременко З. М. Безпека життєдіяльності: навч . п осіб . / З. М. Яременко . – К., 2005. – 354 с.

11.         Ярошевська В. М. Безпека життєдіяльності: підручник / В. М. Ярошевська . – Рівне: НУВГП, 2003. – 403 с.

12.         Пушкар М. П. Основи гігієни / М. П. Пушкар. – К.: Олімпійська література, 1998. – 165 с.

13.         Про фізичну культуру і спорт. Закон України від 24.12.1993 року № 3808–ХІІ.